Код приналежності / Kod prynalezhnosti

8.9т

"Хлопцы, чьи вы будете?"

З радянської пісні про Щорса

Журналісти вміють здивувати. Дзвінок з "Обозрєватєля": яка Ваша думка щодо запровадження в українській мові латинської абетки?

В першу секунду ледь не розсміявся – теж мені знайшли актуальне питання! Тут в країні у всіх свої проблеми: у кого війна, у кого "Контактікі", у Рената он ващє заводи віджали – а ви тут з якоюсь латинкою!

Але якщо серйозно, то питання далеко не кумедне, а ті хто його підняв – не дурні чи блазні, а навпаки, стратегічно мислячі люди.

На перший погляд, абетка – всього лише спосіб графічного запису звуків, або ж код для передачі певної інформації на письмі. І в такому утилітарному сенсі особливих переваг у латинки перед кирилицею ніби і нема (ну хіба смс виходять втричі коротшими). Але…

Але покажіть мені бодай одну успішну кириличну країну. От бодай одненьку, як виняток. Її поки що не існує. Найбільший прогрес поки що у сербів та болгар, оточених латинічними країнами та вимушеними економічно з ними інтегруватись – але ж і там досягнення більш ніж скромні, особливо на порівняльному фоні: достатньо подивитись на Сербію, Хорватію та Словенію, які ще чверть століття тому були однією державою. "Совпадєніє? Нє думаю!" - вигукнув би товариш Кисельов, і був би правий. Геть ні разу не "совпадєніє".

Абетка, яку вчиш з дитинства, є не лише кодом для передачі байтів інформації. Це також код, який діє на підсвідомість, код приналежності до певної цивілізації. Латинка – код європейця, арабка – код мусульманина, кирилиця – також код. Колись у сиву давнину код Русі, але вже багато століть код Московії, як не прикро визнати цю трансформацію.

Так, московити не винайшли кирилицю, так само як православ’я, і те і те народилось значно західніше та було адаптоване до потреб наших предків – русинів. Але крадіжка та привласнення обох цих знакових систем відбулась так давно, що про повернення законної власності та первісних змістів говорити вже не доводиться. Абетка стала частиною "рускоміра" в усій його гидотності, і разом з православ’ям є одним з ключових інструментів формування ідентичності підданих московитської імперії. І якщо ми вже ставимо собі за мету остаточно з кров’ю та ранами відірвати себе від безпробудної Азіопи, від світу Ванькі Грозного, Йоські Сталіна та Вовкі Пуйла, та зализуючи рани відповзти від порєбріка туди, до Європи, до світу Да Вінчі, Дарвіна та Ілона Маска – слід розуміти, що рвати доведеться всі мотузки, якими нас тримають на прив’язі Ватастану.

Людина, яка звикла щодня користати латинку, яка святкує Різдво та Великдень в один день з рештою європейців, якось навіть не буде замислюватись про свою приналежність до тої чи іншої цивілізації – для неї своя належність до Європи буде самоочевидною, і інша гіпотеза буде сприйматись як курйоз. Натомість щоденне знання того, що ти пишеш не як всі, святкуєш ніби і те саме, але не тоді як всі люди, автоматично породжує сумніви та вагання – то ж чи такий ти як всі європейці, чи ж ми якісь інші, чи то неповноцінні, чи то може навпаки "суперповноцінні" - але ж по любому якісь не такі, окремішні, інакші. І це протиставлення нас Європі - це не рівень свідомості. Якраз на свідомому рівні можна все розтлумачити і логічно довести, що головне не в абетці чи календарі, є певні цінності, світоглядні засади тощо – але ж Фройд свідок, підсвідоме у всіх нас значно сильніше за свідомість, а на підсвідомості працюють не логіка, а коди та символи. Між іншим, наші опоненти за парєбріком чудово знають цю особливість людської психіки, звідси колорадська стрічка, портрети дідів-ваєвалів і інші потужні емоційні посили, які пробивають шари логічного мислення. І саме звідси затята боротьба Ватастану за збереження кирилиці – їхні специ чудово розуміють, що сама по собі безвинна абетка святого Кирила давно вже стала маркером, свого роду тавром приналежності до підданих Владикі Всєя Вєлікая, Малая і Бєлая…

Коли Мустафа Кемаль починав свій неможливий стрибок із ісламського середньовіччя в Європу двадцятого століття, в першу чергу він розпрощався з прекрасними визерунками арабки, якими було написано тисячі мудрих книг і яка століттями була частиною ідентичності турків, і залізною рукою запровадив латинку. Скажете, турецький євроексперимент не вдався, он вам Ердоган як символ його провалу? А ви порівняйте Туреччину не з країнами ЄС з тисячолітньою християнською історією, а з будь-якою без жодного винятку арабською країною, які всього лиш сто років тому були з Туреччиною однією державою – і от з цього робіть висновки. І це при тому що релігією турків лишався іслам, тобто одну з найважливіших сторін життя європеїзувати просто не випадало. Між іншим, всі тюркомовні країни від Азербайджану до Узбекистану, які задекларували світський, а не релігійний тип держави, одразу після розпаду Совка замінили кирилицю латинкою, і це стало для них символом вибору вектору розвитку – так само як насадження кирилиці від Карелії до Таджикистану та від Молдови до Монголії було одним з практично обов’язкових елементів імперської колонізації завойованих територій. Вже у відповідь на "руцковєсну" та загрозу її повторення наразі в світ латинки тікає Казахстан.

Між іншим, Україна вже якось була за крок від втечі з кодової системи Азіопи до кодів та символів західного світу. На першій правописній конференції у Харкові в 1927 році пропозиція групи молодих літераторів та мовознавців запровадити українську латинку не добрала лише одного (!) голосу. Водночас Москва вповні оцінила світоглядну загрозу відмови від кирилиці, і голосом Лазаря Кагановича ЦК КП(б)У гнівно засудив всі "спроби націоналістів штучно віддалити українську мову від російської", а всіх українських "латинщиків" було поголівно репресовано.

Пройшло століття, і ми маємо значно більші військові успіхи у обороні від російської інтервенції, аніж українці часів УНР. Самий час закріпити перемоги на фронті перемогами у головній війні – війні за свідомість наших людей, за світогляд майбутнього українця: повноцінного європейця, за правом народження приналежного до найуспішнішої та найпрогресивнішої західної цивілізації.

Будь-яку думку та ідею можна легко довести до абсурду, і далі з цим абсурдом успішно дискутувати. Знаючи цю звичку багатьох опонентів, наперед роз’яснюю деякі речі, як на мене цілком очевидні, але ж… Отже, по-перше – звісно ж, саме по собі запровадження латинки не робить нас європейцями автоматично, тим більше не дає саме по собі ні матеріального рівня країн ЄС, ні європейських законів чи суспільних норм. І не варто приписувати "латиністам" таке примітивне бачення – ніхто з нас подібного не стверджує. Але у математиці є поняття "необхідна умова" та "достатня умова". Латинка сама по собі не є достатньою умовою, але є якщо не необхідною, то щонайменше дуже бажаною умовою. Латинка, знищення радянської та російської топоніміки, гармонізація календаря християнських свят з європейським – це все частини одного процесу, процесу деколонізації та ре-європеїзації нашої відірваної на століття від Заходу частинки єдиної Європи. Процесу пересовування цивілізаційної межі за Хантінгтоном з нашого західного кордону на східний.

По-друге, і набагато важливіше. Ніхто при пам’яті не пропонує ввести латинку миттєво (як це робив Ататюрк), і "з наступного понеділка" заборонити вживання кирилиці. Такі методи нереалістичні та шкідливі, і саме таких методів стосується більшість заперечень проти "латинізації". Ми вже мали гіркий досвід 17-го століття, коли примусова вестернізація України у польському виконанні призвела до такої реакції опору, яка відкинула нас на чотири століття до глибокої Азіопи, в задушливі обійми Московії. Було б дуже тупо своїми руками повторити цей невдалий експеримент. Звісно ж, мова йде не про це, а про запровадження латинки як другої рівноправної абетки, одночасно з кирилицею. Така система наразі діє у сербській мові (як цікавий та напевно корисний артефакт від спроби зліпити єдину "сербохорватську" мову), і виглядає там цілком практичною та безпроблемною, тим же шляхом наразі йде Казахстан. Такий підхід знімає і питання свободи вибору (нікого не треба ламати через коліно, пиши як хочеш, аби ж грамотно, тебе і так і так зрозуміють), і питання про витрати бюджету на заміну документів, табличок тощо – заміняти лише по мірі виходу з ладу, притому для початку на подвійні, а не "за одну ніч по всій країні". Співіснування двох абеток може бути тривалим (мій прогноз – років двадцять щонайменше), але потроху відбудеться конкурентне витіснення однієї з двох кодових систем. І я би поставив на код приналежності до Європи.

Tak shcho, panove, jak kazav Mykola Hvyl’ovyj, "Get"vid Moskvy, dajosh duhovnu Evropu!". І не кажіть, що ви не зрозуміли написане вище. Або що ніколи не пишете есемески транслітом. Тож час бути послідовними, і нарешті міняти код нашої приналежності.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, следите за обновлениями!

Наши блоги

Последние новости

Загрузка...