УкрРус

Марш нашої рівності

9.9т

На жаль, я не впевнений, чи зможу в цю неділю приїхати до столиці. Але якщо зможу, то обов’язково піду на Марш Рівності. Власне, заради нього і спробую приїхати.

Мушу розчарувати тих, хто на цьому рядку завмер у очікуванні камінг-ауту. Ні, я не гей, я типовий представник гетеросексуальної більшості. Я це не вибирав, це просто моя природа. Так само як геї та лесбійки не вибирали свою природу. Це суто біологічне явище – хто кому подобається та хто в кого може закохатись.

Так що це у нас, "натуралів", з геями та лесбійками спільне – всі ми є тими, ким ми є, такими, якою є наша природа. А от права та можливості у нас поки що зовсім не однакові, і мене це категорично не влаштовує.

Мій друг – гей змушений все життя "шифруватись", він в неділю не піде на Марш. Бо якби його там побачили, вже в понеділок розлючені папашки та мамашки домоглися б його звільнення з роботи, і дирекція радо пішла б їм на зустріч – хіба можна довірити гею дітей, "вони ж всі педофіли"! І нічого, що мій друг один з десятки чи навіть п’ятірки кращих вчителів країни у своєму предметі (навів би докази, але боюсь його "спалити", прошу повірити на слово), з чи не сорокарічним стажем. І нічого, що геї так само як "натурали" переважно мають справу з партнерами цілком свідомого віку, лише своєї статі, а більшість випадків педофілії, які стали предметом слідства та суду, якраз стосуються гетеросексуальних вчителів та ще частіше – гетеросексуальних родичів (ага, в тих самих оспіваних "традиційних родинах"…). Це все – "умняки", статистика, для розлючених мамашек цього всього не існує, існують лише їхні стереотипи. Стереотипи неосвічених домогосподарок, які можуть коштувати моєму другові улюбленої висококваліфікованої роботи.

Певно, кожний з нас, гетеросексуалів обох статей, принаймні у юності ходив за руку зі своїм коханням, обнімався та цілувався у міських парках, на лавочках, з дитячою щирістю хизувався перед всім світом своїми розділеними почуттями… Заради експерименту спробуйте з кимось із друзів своєї статі "по приколу" зобразити таку поведінку одностатевої пари – звісно, якщо маєте добрячу резистентність до людської ненависті, плюс маєте бійцівські навички кращі за середні та не боїтесь їх перевірити… Повірте, такий простенький експеримент відкриє вам багато про причини того, чому активісти ЛБГТ-тусовки організовують свій Марш. І чому вони вимушені звернутись по захист до поліції.

Рівність, як і свобода – одна з тих матерій, які або є для всіх, або їх нема ні для кого. Нікому не прийде фантазія дискримінувати рудих, конопатих чи карооких. Здається, у наших широтах чорна чи жовта шкіра вже також не є підставою для нерівності (позиція окремих маргіналів не рахується, я наразі про мейнстрім). Так от, геї та лесбі так само народжуються тими ким є – як руді, кароокі чи чорношкірі. Але поки що ставлення до них м’яко кажучи відрізняється – і це так само м’яко кажучи несправедливо.

Вулицями столиці ходять всі, кому тільки не ліньки. Здається давно очевидним, що свобода прогулятись в компанії друзів чи однодумців зі своєю символікою належить до того базового рівня прав та свобод, які давно вже не обговорюються, що на Майдані ми відстояли таке право для всіх, від учасників маршів УПА до учасників "пробігу під каштанами". Це видається незаперечним – поки мова не заходить про гей-прайд.

Хтось з журналістів, здається одіозний Лещенко, нещодавно підняв хвилю у мережах, написавши про прайд як про "наш іспит на дійсну європейськість". Не знаю як йому, а мені по фіг на те, що про нас в цьому сенсі подумає Брюсель. Мені потрібний гей-прайд не як "плата за безвіз" чи "перепустка в клюб білих людей", цей аргумент корисний хіба що для Авакова, щоб таки не полінувався виставити поліцейських на захист Маршу. Мова не про Європу, а про мою країну – це в моїй країні частина таких само як я громадян не має таких прав, які маю від народження я, і мені за це соромно. Соромно не перед Європою, а перед цими моїми співгромадянами.

Європа тут дотична хіба як приклад – приклад того, як це може та має бути, що я бачив на власні очі у Австрії та Франції, і що було просто веселим карнавалом. Карнавалом, на якому поруч з ЛБГТ тусили купа гетеросексуалів, в тому числі цілими родинами (так-так, це не помилка – цілком традиційними гетеросексуальними родинами з веселими дітками, які від прогулянки гей-прайдом аж ніяк не ставали геями або лесбі, і на яких з-за кущів не полювали хижі педофіли…). Цей карнавал був святом для всіх – для ще донедавна дискримінованих, які нарешті у тривалій боротьбі здобули свої права, і для більшості, яка припинила "пресувати" ЛБГТ і раптом сама для себе відкрила, наскільки комфортніше жити у світі, де нікого не гноблять і нікому не треба приховувати свою природу. Це було спільне веселе свято рівності, різноманіття та взаємної поваги.

Я сподіваюсь побачити такий само веселий та невимушений, без посиленої охорони та напруги, гей-прайд у Києві, Одесі та Львові. Вірю, що це перспектива найближчих кількох років. Але явно ще не цього року, наразі Марш рівності ще не карнавал, а демонстрація дискримінованої меншини за свою емансипацію. Демонстрація, пов’язана з ризиком, яка вимагає мужності та рішучості – і тому там місце всіх порядних людей, не важить якої орієнтації.

Марш рівності – це не за рівність ЛБГТ. Це в принципі за рівність, за те щоб кожний з нас міг бути собою і не приховувати своєї природи перед іншими, так само поважаючи природу інших та їхнє право бути такими як вони є. Не люблю це замусолене кліше, але ж факт – Майдан стояв зокрема і за це, подобається це чи ні окремим його учасникам з правого крила. І війна у нас не лише за свободу нації, але і за свободу кожного громадянина. "Волю народам, волю людині" - гасло ОУН-УПА, яке цілком умісне на гей-прайді у воюючій Україні. На Майдані та на фронті ми не запитували про орієнтацію, у боротьбі був потрібний кожний з нас, і активісти та бійці з числа лесбі та геїв гинули за нашу свободу та країну так само, як праві, консерватори та традиціоналісти. Тепер у тилу я так само бажаю, щоб вони мали ті ж права та можливості, що і я – і так, я воював зокрема і за це.

Що ж до противників Маршу, противників рівності наших громадян, то тут все сумно, похмуро та дуже показово. В боротьбі проти прайду радісно злилися у обіймах юні праворадикали з палаючими патріотизмом очима та незакінченою шкільною освітою, та добре знані нам по всіх принадах "руцкого міра" православні москалі з відомої ФСБшної провокаторської контори "Катехон". Саме ця ватна кодла, фінансована "православним олігархом" Малофєєвим, одним з головних спонсорів "русской вєсни – 2014", виступила організатором акції проти Маршу рівності. Будь-якому психічно адекватному українцеві вже сам цей факт мав би бути достатнім, щоб за кілометр обходити все пов’язане з "антимаршем". Від малоффєвського православія Україна поки що мала лише інтервенцію в Донбасі та спроби ватних путчів від Одеси до Харкова, і якось немає підстав наразі очікувати звідти добра. Але ж ні, ненависть до "не таких" засліплює очі частині наших патріотів, і вони радо стають до однієї лави з москальськими підо***сами проти наших українських лесбі та геїв… І через це також моє місце – на Марші. Нерівність українців, їхня ненависть одне до одного з абсолютно абсурдних причин (зріст, вага, колір очей, орієнтація…) потрібні лише Москві, мені ж потрібна моя вільна країна, країна вільних людей.

Але все ж головний мотив не політика, а совість. Мені не подобається, що у нас за Орвелом "всі тварини рівні, але деякі рівніші за інших". Так, мені поталанило, я від народження належу до "рівніших за інших тварин". Але я не хочу бути "рівнішою твариною", я хочу бути людиною, тобто рівним серед рівних. Це Марш за рівність, а отже – за рівність нас всіх. За нашу рівність.

А, і до речі! Київська меріє, а нумо поверни мені мою недомальовану через якихось розумово убогих веселку! Бігом за фарбочку і до арки, відпрацьовувати мої податки та стверджувати шану розмаїттю. І щоб до Маршу домазали!

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, следите за обновлениями!

Наши блоги