RU
UA
Картина дня
RU
UA
Картина дня
Стивен Митен
Стивен Митен

Британский археолог, профессор ранней праистории Редингского университета

Подпишитесь, чтобы узнавать новости первыми

Нажмите “Подписаться” в следующем окне

Перейти
Google Subscribe
Time to read7 мин
4,1 т.
Блог |

Загадка языка. Как мы разговорами проложили себе путь из каменного века

Загадка языка. Как мы разговорами проложили себе путь из каменного века
Книга Стивена Митена "Загадка языка. Как мы разговорами проложили себе путь из каменного века". Источник: Локальна історія

Как возник язык? Когда наши далекие предки перешли от простых звуков и восклицаний к первым словам, а потом к языкам, способным передавать самые сложные мысли и объединять людей? Почему именно язык стал одним из главных преимуществ Homo sapiens, определивших ход человеческой истории? И откуда взялись более 7000 языков, на которых человечество говорит сегодня?

Далее текст на языке оригинала.

Британський археолог Стівен Мітен пропонує інноваційний погляд на походження мови, спираючись на найновіші відкриття археології, лінгвістики, антропології, психології, генетики та нейронаук. Простежуючи еволюцію людини від появи перших представників роду Homo майже 2,8 мільйона років тому, він показує, як формування мозку, виготовлення кам’яних знарядь і опанування вогню посприяли розвитку символічного мислення та утворенню людських спільнот. Мітен переконливо доводить, що мова стала не лише наслідком людської еволюції, а й рушійною силою, яка відкрила шлях до абстрактного мислення, розвитку землеробства, виникнення цивілізацій і, зрештою, змінила наш світ.

Читайте также

Ґрунтовна і блискуче написана, ця книжка розповідає історію того, як мова зробила нас людьми.

Загадка языка. Как мы разговорами проложили себе путь из каменного века

Книга Стивена Митена "Загадка языка. Как мы разговорами проложили себе путь из каменного века". Источник: Локальная история

Придбати книгу Стівена Мітена "Загадка мови. Як ми розмовами проклали собі шлях із кам’яної доби", видавництво "Локальна історія", можна тут.

Про автора: Стівен Мітен (нар. 1960) – британський археолог, професор ранньої праісторії Редінґського університету. Вивчає первісну добу, походження землеробства та когнітивну еволюцію людини (виникнення мислення, мови й музики). У 1983 році здобув ступінь бакалавра з праісторії та археології в Шеффілдському університеті, а за рік – магістра з біологічних обчислень у Йоркському університеті. Року 1987-го захистив докторську дисертацію з археології в Кембриджському університеті. Один із основоположників когнітивної археології, що поєднує дані археології з психологією, нейронауками та філософією свідомості. Провадить багаторічні польові дослідження в Західній Шотландії та Південній Йорданії. У 2004 році Стівена Мітена обрано членом Британської академії.

Серед його найвідоміших праць: The Prehistory of the Mind: The Cognitive Origins of Art, Religion and Science (1996), After the Ice: A Global Human History 20,000–5000 BC (2003), The Singing Neanderthals: The Origins of Music, Language, Mind and Body (2005), Thirst: Water and Power in the Ancient World (2012) та The Language Puzzle: How We Talked Our Way Out of the Stone Age (2024).

ЗОБРАЖУВАЛЬНІ ТА ДОВІЛЬНІ СЛОВА

Давно утверджений принцип лінгвістики полягає в тому, що звучання слова довільно пов’язане з його значенням. Слово dog не має вигляду собаки й не звучить, як собака. Можна вжити і слова chien, hund, kuri або pies, як у французькій, німецькій, маорі й польській мовах. Жодне з цих слів для назви собаки не є інтуїтивним, зі значенням, про яке можна здогадатися: їх треба вивчити, і їх за згодою поділяє вся мовна спільнота. Чи Homo heidelbergensis із голосовим трактом, подібним до сучасного, уже вживали, вивчали й поділяли слова з довільним значенням? Якщо так, то як відбулася та радикальна зміна від буркоту й гавкоту, як у шимпанзе?

Ще один тип слів давно вже визнали, але в лінгвістиці йому традиційно надавали менше значення: це зображувальні слова, відомі ще як звуко-символічні слова. Не будучи довільними, ці слова наслідують одну чи більше властивостей своїх референтів: їхні звуки, розмір, форму, рух або текстуру. Обидві назви можуть бути оманливими: зображувальні (iconic) означають, що звук і жест наслідують щось інше; звуко-символічні – хибна назва, бо символізм може бути синонімом довільности, а сутність цих слів полягає в тому, що вони не довільні. Третя назва для таких слів – образні.

Загадка языка. Как мы разговорами проложили себе путь из каменного века

Книга Стивена Митена "Загадка языка. Как мы разговорами проложили себе путь из каменного века". Источник: Локальная история

Ономатопеї – найочевидніший приклад, як-от у словах бух, хлюп, гоп, зате інші слова звучать так, як їхні референти рухаються, як їх можна відчути, який вони мають вигляд. Упродовж минулого сторіччя лінгвісти нехтували ці слова, і навіть Стівен Пінкер у своїй книжці "Мова як інстинкт" (The Language Instinct, 1994) зневажливо охарактеризував їх як "курйозну цікавинку". Але протягом останніх двох десятиріч зображувальні слова почали посідати провідне місце, коли йшлося про роль, яку вони відіграють в опануванні мови в дитинстві, а потенційно відіграли і в розвитку мови наших людських предків. Недавні дослідження дають змогу припустити, що зображувальні слова могли становити місток між буркотом і гавкотом нашого останнього спільного предка 6 мрт і першим уживанням довільних слів, хоч коли воно сталося.

А втім, це аж ніяк не нова ідея, а лише нове відкриття значення, якого зображувальні слова набули в поглядах мислителів і античної доби, і Просвітництва про винахід слів і походження мови. Отже, ми маємо зібрати надто цікавий фрагмент мовної мозаїки, який зводить докупи найдавніші й найновіші ідеї про еволюцію слів.

Роль зображувальних слів була провідною у працях Жана-Жака Руссо (1712– 1778), Мойсея Мендельсона (1729–1786), Йоганна-Ґотфріда Гердера (1744–1803) та інших мислителів доби Просвітництва, що міркували, як із криків тварин могла постати людська мова. Вони працювали, не знаючи ані еволюції людини, ані мовного розмаїття, без авдіозаписів і великого запасу даних. Їхні ідеї були відкинуті як звичайнісінькі імітаційні теорії або ж теорії мимовільних вигуків. Такі зневажливі терміни не визнавали прозрінь, витончености та інтелектуального виклику, притаманних їхнім аргументам. Але ми повинні почати, відійшовши ще далі в минуле, навідавши античні Атени.

Антична мудрість про слова

Кратил сидить на сходинці одного атенського храму й розмовляє зі своїм приятелем Гермогеном. На дворі – 420 рік до н. е. Обидва дискутують, як слід називати речі. Кратил стверджує, що має бути правильна назва для речей, незважаючи на те, як їх називають тепер. Гермоген відповідає, що будь-яка назва може бути правильною, бо назви довільні, схвалені згодою в межах мовної спільноти.

До храму підходить Сократ і приєднується до розмови. Він переконує Гермогена, що його погляд зумовлює те, що будь-яка нова назва, дана якійсь речі, повинна бути не менш правильна, ніж попередня. Ці слова спонукають Гермогена непокоїтися за наслідки численних назв для однієї речі, коли всі однаково слушні.

Після тривалого пояснення про етимологію назв Сократ припускає, що колись були первинні назви, від яких походять усі інші. Первинна назва наслідувала б названу річ, вловивши її сутність через рухи язика або вуст, коли були вимовлені літери, які становлять слово. Літеру /r/ використовували б на позначення чогось, що рухається, бо язик, вимовляючи цей звук, теж здійснює активні рухи; назви для речей, які рівненькі і гладенькі, використовували б звук /l/, бо він вимагає від язика ковзати вздовж ротової порожнини. Далі Сократ подає інші приклади, як звуки передають сутність речей. Це, власне, приклади того, що ми сьогодні назвали б зображувальними словами.

Начебто підтримавши погляд Кратила, що мають бути правильні назви для слів, Сократ поступово змінює свою позицію. Згодом він просить Кратила пояснити, як може бути правильна назва для всього. Скажімо, назви цифр, як-от "два" або "тридцять сім", ніколи не можна імітувати звуком. Сократ висновує, погоджуючись із Гермогеном, що хоча назви мають бути якомога подібніші до речей, вони часто бувають довільні та погоджені договором.

Загадка языка. Как мы разговорами проложили себе путь из каменного века

"Загадка языка. Как мы разговорами проложили себе путь из каменного века". Источник: Локальна історія

Цей сценарій спирається на діалог "Кратил", який написав Платон (424–348 до н. е.) 383 року до н. е., або десь тієї пори. У діалозі Платон припускає, що колись жили вправні та обізнані назводавці, які "охрещували" речі у світі правильними (тобто зображувальними) назвами, створивши таким чином досконалу мову. З плином часу виникли договір і довільність, що призвело до плутаности мови, як ми знаємо її. Платонові "правильні" слова тепер охарактеризували б як зображувальні слова.

Арістотель (384–322 до н. е.) не погодився з ідеєю Платона, що назви колись були "правильні", а згодом їх замінили назви, узгоджені договором. У праці "Про тлумачення" (приблизно 350 року до н. е.) він стверджував, що назви завжди були довільні. Епікур (341–270 до н. е.) і його послідовники, епікурейці, не погоджувалися ані з Платоном, ані з Арістотелем: відкидали уявлення про назводавців, але визнавали, що довільні слова сформувалися на основі чуттєвих вражень. Їхній погляд на природний світ був фундаментально відмінним від добре упорядкованої, позачасової структури, у яку вірили Платон і Арістотель; епікурейці сприймали світ як хаотичний і вважали, що думка виникла з відчуттів тіла, а не з розуму на кшталт Арістотелевого, що містить добре сформовані концепти.

У "Листі до Геродота", написаному, певне, десь на початку III сторіччя до н. е., Епікур запропонував думку, що слова виникають у два етапи. Перший був тоді, коли "люди різних племен відповідно до своєї природи властивим їм способом сприйняття і відчуттів, а відтак, залежно від них, – певним способом виштовхування повітря, різного в різних племенах і місцевостях. Згодом цілі племена надали кожній [речі] одну спільну назву, щоб усунути двозначності у взаємному спілкуванні і задля чіткішого висвітлення значень".

Щоправда, тут можна сперечатися, що означають слова "враження" і "по-особливому видихати повітря". Моє розуміння полягає в тому, що "враження" – це чуттєве сприйняття природи, натомість слова "по-особливому видихати повітря" зумовлюють спробу охарактеризувати це сприйняття завдяки чи то ономатопеї, чи то якимись іншими засобами. В іншому місці "Листа" Епікур розповідає, що звук падіння дерева був би відмінним у пустелі, поблизу водоспаду, серед отари овець або серед бурі, ця мінливість вела до різних звуків, які видавали різні племена.

Протягом середньовічного періоду Епікурові ідеї про мову і природу буття взагалі були маргіналізовані, бо схоластична теологія знайшла свою інтелектуальну основу в Арістотелевому погляді на світ. Епікурейство знову відкрили наприкінці XVI сторіччя, його критика Арістотеля відіграла провідну роль у появі Просвітництва.

Ґотфрід Ляйбніц (1646–1716) розвинув Епікурові ідеї про походження мови, стверджуючи, що довільні значення слів виникли внаслідок не навмисних актів найменування з боку індивідів, а тривалого соціального процесу, який поступово трансформував початкові звукові враження. Але цей еволюційний погляд невдовзі заперечили практично всі мислителі й письменники Просвітництва.

Важно: мнение редакции может отличаться от мнения автора. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Подробнее о редакционной политике OBOZ.UA – по ссылке...

Читайте нас в Telegram и Viber или скачайте приложение

OBOZ.UA работает согласно Редакционной политике. Не ведитесь на фейки!