Сон пропагандиста
Название / автор: Насекомые / К. и Й. Чапеки, М. Бровченко
Театр: Национальная оперетта Украины
Режиссер: Оксана Тараненко
Мюзикл "Насекомые" в Национальной оперетте Украины предстает и как вне временная сатира на человеческие пороки, и как актуальное переосмысление братьев Чапеков. Режиссер Оксана Тараненко и либреттист Николай Бровченко осмелились расширить сюжет и пространство классической пьесы, благодаря чему зрители получают яркое и в то же время глубокое зрелище.
Далее текст на языке оригинала
Без остраху засудження можна обговорювати лише дві теми: сновидіння та те, що набалакав папуга. І Морфей, і птах – ненадійні для суду свідки, щоб хтось оскаржував Ваші слова. Але оскільки у папуг обмежений словник, то будемо вважати, що ця історія мені наснилася.
Незакінчене оповідання. О. Генрі
Гестапо дізналося про смерть Карела Чапека, коли прийшло його заарештовувати. Голова чеської секції PEN-клубу помер від запалення легенів за чотири місяці до окупації батьківщини Німеччиною. Фашисти архів письменника не знайшли, допит удови теж нічого не дав. Та в тому ж 1939 році гестапо прийшло і за братом письменника, поетом та художником Йозефом Чапеком. Згодом автор всесвітньо відомого слова "робот" сконає у концтаборі Берген-Бельзен, не дочекавшись кількох місяців до звільнення Європи від фашизму.
Окупантам було за що не любити братів Чапеків. Останні п'єси Карела Чапека – "Біла хвороба" та "Мати" – сприймались відверто антифашистськими. Йозеф Чапек створював карикатури на Гітлера та виступав з промовами на мітингах. Та ще задовго до виникнення поняття "фашизм" брати прославилися на обидва боки океану з антимілітаристичною п'єсою "З життя комах". Зокрема, ця драматургія висміювала і "неминучість" та "святість" війни.
Чапеки закінчили роботу над "Комахами" в 1921 році, коли європейське суспільство після Світової війни ніби перезбирало себе наново. Цинічні й жорстокі етюди, не без чорного гумору, здавалися для публіки більш ніж актуальними. У лютому 1922 року виставу поставили в Національному театрі в Брно, а у квітні того ж року вже в Празькому національному театрі. У жовтні постановка дійшла до нью-йоркського Бродвею під назвою "Світ, у якому ми живемо".
Однак разом з популярністю брати отримали й шквал критики. Що й не дивно, адже драматурги поіронізували зі всіх стовпів суспільства: творчості, накопичення, наполегливої праці, армії й релігії, та навіть з турботи про нащадків. Під час видання п’єси в окремій збірці брати не забарилися відповісти в передмові критикам. Загалом, вони прикрилися тезою, що писали не про якесь певне суспільство, а про вади у вигляді символічних комах. І глядачеві не варто ототожнювати себе з героями п’єси – так само, як він не ототожнює себе з хрущами під ногами під час прогулянки парком.
Попри всі застереження у передмові для наступних постановників, режисерка Оксана Тараненко та лібретист Микола Бровченко не відійшли від скандальних, гострих ідей Чапеків. У мюзиклі "Комахи" на сцені Національної оперети України не згладжують кути на потребу повістки епохи. Камерні етюди розширили до епічного полотна: за допомогою поезії зв’язали окремі епізоди в багаторівневий сюжет, а складними декораціями та видовищними концертними номерами додали масштабу.
Для масштабування української версії виявилося достатньо одного ключового відступу від першоджерела. Події ми бачимо не через Бродягу, що лише спостерігав за мікросвітом комах. Тепер головний герой – це спільний образ ентомолога Педанта та поета-невдахи метелика Фелікса (Олександр Мельник). Завдяки цій метаморфозі персонаж не тільки відсторонено спостерігає, а й активно взаємодіє з комашиною екосистемою.
Перший акт розпочинається цілком невинно, майже повторюючи трохи наївну для сучасного глядача сатиру Чапеків. Колекціонер комах та поет закохується в нічного метелика Барбару Мун (Валентина Фролова) й потрапляє в її мікровимір. Фелікс намагається звабити Барбару віршами, та поміж цим знайомиться з іншими комахами: жуками-гнойовиками (Ігор Іванов), богомолами (Катерина Алексєєва) та рогачами… Здається, що все дійство пройде в атмосфері музичної чи то моралістичної казки, чи то зоологічної байки.
Але в другій частині казка перевертається на темне фентезі. На рівні колористики сцена занурюється в пітьму, ніби переноситься в хтонічне царство Аїда. Виявляється, що персонажі першого акту були не просто героями етюдів-мораліте. Знайомства з ними – це підготовка до справжньої драми, до занурення в епічні події.
Зізнаюсь, приємна неочікуваність зустріти в історії, що написана езоповою мовою, таку глибину драматургії. У другому акті стає зрозуміло, що Фелікс зайвий у вже сформованій екосистемі комах. Але герой не повертається магічним чином у світ людей. Тепер, згідно з законами дарвінізму, поету доведеться адаптуватися до нових, нелюдських умов виживання.
Вектор Феліксової творчості змінюється на протилежний: замість любові він починає оспівувати війну. Поет не став своїм серед творчих метеликів, не порозумівся з заможними жуками-гнойовиками. Та все ж знаходить "свій припічок". Фелікс стає рупором пропаганди в мілітаристичному суспільстві, що будує кволий Павук (н. а. України Сергій Бондаренко). Поет переходить на темну сторону сили, розуміючи, що в сили немає іншої сторони.
Чапеки століття тому планували "Комах" як камерну виставу, що схожа на похід до ентомологічного музею, де Педант нарешті зібрав свою колекцію. Все по полицях: один вид комах – один людський порок. Навіть у костюмах – зокрема й задля зближення з глядачем – брати рекомендували використовувати повсякденне вбрання.
Але змінивши масштаб історії доцільно було б підтягнути й візуальне оформлення. Так кожен з видів комах отримав костюм з характером від художника Карла-Крістіана Андерсена. Сценографія Ольги фон Валь використовує всі можливості простору, зокрема, й постійну роботу з підвісними конструкціями. Майже кожен виступ отримує нову сцену. Від того дійство у Національній опереті виглядає не просто оповіддю з піснями, а строкатим концертом зі стрижневою історією.
Помітно, яку роль фон Валь приділяє дрібницям при оформленні сцени. Наприклад, павуччя армія – щоб підкреслити смертоносність та незламність – отримала штандарти із зображенням скорпіонів. Цікаво, що саме скорпіонів малювали середньовічні пропагандисти на вигаданих прапорах мусульман-сарацинів – які зовсім не використовували звичну для європейців зоологічну геральдику – щоб підкреслити їхню інаковість та кровожерливість. Та моїм фаворитом серед безлічі оригінальних художніх рішень фон Валь став апарат для життєзабезпечення Павука, що буквально висмоктує соки з мух.
На початку дев’яностих класик постмодернізму на прикладі кримських комах повчав, що гарний оповідач здатен розчулити читача, навіть коли описує пійману в липку стрічку муху. Із завданням викликати співчуття, страх, огиду чи пристрасть актори Національної оперети переконливо справляються. При цьому залишаються в концертних образах, відчайдушно танцюють (хореографія балетмейстера Вадима Прокопенка) і виконують складні арії.
Цього разу з талановитої трупи театру хочеться виділити наймолодшу учасницю – Євангеліну Старченко в ролі Личинки. Будемо відверті, зазвичай маленькі діти більше підігрують досвідченим акторам, ніж відіграють повноцінну роль. Щось підносять чи кажуть фразу у два речення. Аплодисменти їм лунають перш за все за сміливість вийти перед натовпом і не розгубитися. Планка Старченко вища – відіграти Личинку так, щоб викликати спектр почуттів від занепокоєння до "хижого" захоплення. Цього разу наймолодша акторка отримує овації за чесний відіграш ролі та емоції, що викликала у зали.
Яскраве дійство відбувається під чарівні мелодії Івана Небесного. Вражає діапазон стилів, що встиг вміститися у два акти: оркестровий джаз, барний соул, ораторії та готика для другої частини. Поліфонічний концерт супроводжує оркестр під керівництвом диригента-постановника Сергія Дідка.
Але головним стрижнем мюзиклу стає лібрето Миколи Бровченка. Саме його переосмислення Чапеків створює і можливість для бурлескної реалізації, і вже згадану глибину драми. Бачно, що подібно до братів Чапеків, Бровченко теж провів не одну годину над ентомологічними довідниками, вивчаючи будову та поведінку комах. Це чутно в жартах і римах, що проспівують персонажі. Єдине – іноді не вистачає тексту лібрето, щоб переглянути деякі недочуті в пилу концерту фрази.
Навіть трохи шкода, що вся ця масштабність та яскравість виявилися лише сном військового пропагандиста. Він прокинеться, струсить зі светра набридливих комашок і піде писати вірші подалі від клопових клопотів. Забуде про все, як про страшний сон.
Звісно, така перебудова п’єси наштовхує на відшукування аналогій і в людській історії. Наприклад, можна згадати, як в окупованій нацистами Чехії театр намагалися використовувати як шестерню в машині пропаганди. В Протектораті створили систему німецьких театрів. А в чеських заборонили постановки єврейських авторів і німецьких та чеських антифашистів на кшталт Чапеків. Згодом під цензуру потрапили французькі, британські та російські драматурги. А 24 червня 1942 в головному залі Празького національного театру (тому самому, де за 20 років до цього тому ставили "Комах") понад півтори тисячі культурних діячів Чехії присягнули на вірність Рейху та особисто фюреру. Але і це не врятувало театралів від поступового фізичного знищення. В 1944 році всі театри в Протектораті закриють. "Щасливчики" потраплять у трудові табори, інші – в концентраційні (як Йозеф Чапек) або на фронт.
Та не даремно ще в епіграфі розкрито фінал вистави. Автори, попри всю складність сюжету, не хочуть додавати в неї зайвої серйозності чи прямих відсилань до реальності. Ця показова нейтральність дозволяє експортувати мюзикл на іноземні сцени чи ставити його без огляду на політичну ситуацію. Так, щось схоже на комашину метушню трапляється і в людей. Але найбільш скандальна жесть – не про нас, а про комах. Все, що ви бачили, – лише красивий, мелодійний сон з присмаком чорного гумору. Всі аналогії чи інтерпретації, шановні критики та глядачі, – це тільки примари вже вашої уяви.
Інсценівка Чапеківськьих "Комах" на сцені Національної оперети України – приклад якісного, сміливого, виразного мюзиклу. Режисерка Оксана Тараненко вловила як музичний, так і художній ритм, щоб показати глибоку, епічну історію. Гостре лібрето Бровченко, строкаті мелодії Небесного, хитромудрі декорації фон Валь, продумані костюми Андерсена, виразні акторські арії та хореографія Прокопенка, бездоганна робота оркестру під управлінням Дідка – і ми отримуємо шоу, яке не соромно і самим експортувати на закордонні сцени.
Важно: мнение редакции может отличаться от мнения автора. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Подробнее о редакционной политике OBOZ.UA – по ссылке...







