Два Сикорских и опасные перспективы Польши
…"Мы общими усилиями уничтожим украинцев", – сказал Сталин, а Сикорский молча согласился с ним. Хотя это был и другой Сикорский, но…
Далее текст на языке оригинала.
Про те, що міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський дозволив собі такі інвективи на адресу Львівської облради та висунув такі вимоги до неї, наче Східна Галичина досі є воєводством Речі Посполитої, написано вже чимало. Залишається тільки приєднатися до написаного, бо ж хіба мало нам російського неоколоніалізму, так ще і польський приєднався, а там й інші, можливо, підтягнуться, чи не так?
Утім, не забуваймо цікавий і важливий факт: задовго до "нашого", "теперішнього" Сікорського, людини, між іншим, із багатьма чеснотами, але, на жаль, дещо схибленого на українському питанні (як і практично вся – ВСЯ! – польська політична еліта), жив "інший", "не наш" Сікорський – генерал Владислав Сікорський, який теж мав чимало чеснот, але… постає і все псує те саме українське питання, у плані розв’язання якого він був незрівнянно радикальнішим, аніж його однофамілець і наш сучасник.
Коротка довідка. Владислав Сікорський народився в Австро-Угорщині, поблизу Сандомира, брав участь у створенні польських парамілітарних формувань ("найясніший цісар" це дозволяв), у Першій світовій відзначився як вояк польських легіонів (полковник), після відновлення незалежності Речі Посполитої швидко став генералом. Командував дивізією – спершу у війні проти ЗУНР, потім – проти Совєтської Росії. Затим обіймав високі посади у війську та у владі Польської держави. У 1939 році очолив уряд другої Речі Посполитої в еміграції ("лондонський уряд") і Військо Польське.
А 30 липня 1941 року він підписав з послом СССР у Британії Майським угоду, згідно з якою втратили чинність домовленості між Совєтським Союзом і Третім Райхом "стосовно територіальних змін у Польщі". Ясна річ, генерал Сікорський вирішив, що Західна Україна, Західна Білорусь і Вільнюс повертаються під його юрисдикцію. Сталін думав інакше. Втім, ось записана іншим знаним польським генералом – Андерсом, якому пощастило уникнути страти в Катині, – розмова під час візиту генерала Сікорського до Москви 3 грудня 1941 року. Наводжу цей текст російською мовою за журналом "Иностранная литература", 1990, №12, щоб не викривити зміст унаслідок подвійного перекладу.
"СИКОРСКИЙ: …Я также был обижен тем, что вы не хотите отпустить из Красной Армии и трудовых батальонов всех польских граждан, мобилизованных вами на оккупированных территориях в 1939 году.
СТАЛИН: Но ведь мы их отпускаем.
АНДЕРС: Только начали, и то лишь одних поляков. В то же время нас официально уведомили, что белорусов, украинцев и евреев освобождать не будут, а ведь они были и фактически не переставали быть польскими гражданами, поскольку вы расторгли все договоры с Германией.
СТАЛИН: Зачем вам белорусы, украинцы и евреи? Вам нужны поляки, это самые лучшие солдаты.
СИКОРСКИЙ: Дело не в количестве, в конце концов их можно заменить поляками – советскими гражданами, но я не могу в принципе принять подобную ситуацию, намекающую на нестабильность польских границ. Те, кто в 1939 году были польскими гражданами, ими и остались. Нельзя силой ставить перед свершившимися фактами. Этого никто на Западе не признает.
СТАЛИН: Они приняли участие в голосовании и стали советскими гражданами.
АНДЕРС: Они сделали это не по своей воле, а что касается белорусов, то они чувствовали себя поляками и были хорошими солдатами во время войны 1939 года.
СИКОРСКИЙ: Вы вчера сказали, что мир бы смеялся, если бы вся польская армия ушла из России. А я на это отвечу, что мир бы смеялся, если бы я принял участие в дискуссии на тему границ 1939 года и признания ситуации, насильственно созданной во время войны.
СТАЛИН: Мы, конечно же, не станем ссориться из-за границ.
СИКОРСКИЙ: Разве вы сами не говорили, что Львов, например, – это польский город.
СТАЛИН: Да, но из-за Львова вам придется ссориться с украинцами.
АНДЕРС: Многие украинцы были и остались германофилами, поэтому у нас было много неприятностей из-за них, а потом и у вас тоже.
СТАЛИН: Да, но это были ваши украинцы, не наши. Мы их, общими силами, уничтожим.
СИКОРСКИЙ: Я говорю не об украинцах, а о территории.
СТАЛИН: Мы с вами должны сами установить общую границу еще до мирной конференции, как только польская армия вступит в бои. А сейчас не будем говорить об этом. Не беспокойтесь, мы вас не обидим.
СИКОРСКИЙ: Границы 1939 года не могут быть подвергнуты никаким сомнениям. Я, с вашего позволения, еще вернусь к этому вопросу.
СТАЛИН: Пожалуйста. С удовольствием".
Оцінили? Де Сталін говорить, що відтепер відновлений кордон 1939 року? Ніде. Навпаки, він наполягає на тому, що кордони слід встановити в майбутньому, а до того про них не варто говорити. При цьому Сталін ледь приховано насміхається з високих польських представників ("будь ласка, з задоволенням"), а разом із тим попереджає – що колишні громадяни другої Речі Посполитої стали совєтським громадянами. А разом із тим оприявнює свій проєкт на майбутнє – "не бійтеся, ми вас не образимо". І справді, у 1945 році Польська держава одержала чималу територіальну компенсацію за окуповані нею у 1918-21 роках іноетнічні землі, які, варто згадати, Антанта наприкінці 1919 року НЕ ВИЗНАЛА ПОЛЬСЬКИМИ (згадайте т.зв. "лінію Керзона"). Правда, разом із цими землями Польща одержала й комуністичну владу, перетворившись на сателіта СССР (чи навіть на його "зовнішню колонію", принаймні, до 1956 року). І Захід в особі Черчилля та Рузвельта у Тегерані у 1943-му визнав польсько-совєтські кордони, бо насправді вони були визначені ще наприкінці 1919 року не без участі згаданого Черчилля…
Так, Сталін не випадково з’єхидничав – "українці будуть проти" (щодо Львова). Він мав на увазі зовсім не українських націоналістів. Адже Східна Галичина та Волинь з осені 1939-го були складовими УРСР за Конституцією останньої. Ніхто, звісно, навіть не подумав після 30 липня змінювати відповідні статті про області України. І конституція СССР (ст.23) про територіальний поділ УРСР залишилася без змін з квітня 1941 року. І Конституція Литовської ССР 1940 року, в якій столицею був указаний начебто "польський" Вільнюс, не змінювалася, та й не могла змінитися – Литва давно підпала під німецький контроль, а польські ламентації щодо "повернення Вільна" лише зміцнили позиції литовських націоналістів і їхній курс на співпрацю з Німеччиною. Втім, Третій Райх у серпні 1941-го розігнав відтворений уряд Литви, чим власноруч звів на пси цей курс. А чи могла діяти інакше націонал-соціалістична тоталітарна імперія? Вельми сумнівно. А от Річ Посполита могла – але не схотіла. І щодо українців теж могла…
Американська професорка польського походження Ева Томпсон зовсім не випадково зауважила трагічний парадокс польської історії: виступаючи об’єктом німецької та російської колонізації, Польща водночас – впродовж століть! – не припиняла спроби колонізувати українські та білоруські землі. З постанням "Солідарності", з приходом Івана Павла ІІ, з інтелектуальним домінуванням ще у пізньокомуністичній Польщі (не кажучи про звільнену від комунізму) таких достойників, як Єжи Ґедройць, Чеслав Мілош, Яцек Куронь, Лешек Колаковський здавалося – все, почалася принципово нова історія! Проте у ХХІ столітті вітер почав повертатися на свої кола, і дивним чином цей процес у часі збігся з торжеством "кремлівських чекістів" у Росії.
Але повернімося до розмови Сталіна з польськими генералами. Нічим не заперечивши пропозицію Сталіна спільно знищити "неправильних" (тобто налаштованих проти Речі Посполитої) українців, Сікорський наголосив: його цікавлять території і ще раз території. Тобто генералові йшлося про території другої Речі Посполитої, включно з колоніями (розташованими на схід від "лінії Керзона") за будь-яку ціну. От він і зробив офірною жертвою поляків Волині та Галичини – мовляв, ані кроку з нашої законної землі, територія понад усе! – а "неправильних" українців він – як і Сталін – прагнув винищити, щоб не було проблем. І винищення це набуло масштабів якраз після повернення Сікорського з Москви, у 1942 році, спершу на Закерзонні та на Берестейщині, а потім усюди, де тільки була змога. Згадаймо, як Армія Крайова у 1944 році пробивала "вільний від українців" коридор до Львова…
А тепер – іронія історії. Точніше, трагіфарс. У першій половині 1930-х як особисто генсек, так і "колективний Сталін" оголошували і знищували в Радянській Україні всіх прихильників навіть не незалежності, а реальної автономії УСРР як "пілсудчиків" чи "польських агентів". У другій половині 1930-х – як "польсько-фашистську агентуру", а у штабах Червоної армії готувалися до відсічі "польсько-німецькій агресії". Тепер польський генерал Сікорський звинуватив борців за українську незалежність (чи хоча б реальну автономію Галичини, зобов’язання надати яку Річ Посполита взяла перед Антантою) у "германофілії". Ага, незалежна Україна – то німецький проєкт, як донині стверджують деякі популярні в певних колах "українські" (за місцем проживання) історики, маразм справді заразний. Але ж, виходить, що це генерал Сікорський підказав Сталіну його знамениту, хоч і дурнувату з погляду як науки, так і здорового глузду формулу щодо ОУН й УПА, як-от "українсько-німецькі націоналісти". Генсек, утім, міркував по-своєму логічно: якщо для польських генералів годиться, то і для "совків" зійде.
Генерал Сікорський у тому, що не стосувалося українців і колоніальних претензій Речі Посполитої, був людиною честі. Дізнавшись про розправу над польськими офіцерами у Катині, він спершу вивів армію Андерса разом із членами сімей військовиків за межі Союзу, а потім розірвав відносини с СССР. І влітку 1943 року загинув у загадковій донині авіакатастрофі. Але встиг санкціонувати війну за Волинь із УПА… Війна тривала й далі, попри зусилля ув’язнених у Заксенгаузені Степана Бандери і першого командувача Армії Крайової генерала Ровецького спинити її. Ровецький, на відміну від Сікорського, подолав імперіалістичні комплекси і дійшов висновку: "Вже зараз мусимо рахуватися з утратою наших східних земель на користь українців. Того вимагає політика польської нації". Але його не почули – схоже, навіть багато хто у сучасній третій Речі Посполитій, де-факто діючи за приписами Сталіна й Путіна, часом навіть не усвідомлюючи того…
А що Радослав Сікорський? Невже ж навіть найкращі та найрозумніші серед нинішніх польських політиків, навіть послідовні вороги російського фашизму нездатні здолати імперіалістично-колонізаторські комплекси? Чи для цього потрібно опинитися у побудованому окупантом концтаборі?
Важно: мнение редакции может отличаться от мнения автора. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Подробнее о редакционной политике OBOZ.UA – по ссылке...






