Українська держава: на роздоріжжі чи в тупику?

Про те, хто і як здобував українську незалежність двадцять років тому, які чинники привели до відновлення Української держави та як українцям втримати незалежність сьогодні, розмова з депутатом, членом президії Львівської обласної ради І-го демократичного скликання, уповноваженим представником Міжнародного комітету захисту прав людини Дарієм Футорським.

– Пане Дарію, які фактори спричинили розвал радянської системи і постання Української держави?

– Замість відповіді процитую абзац з мого оглядового виступу на Урочистій Асамблеї з нагоди 20-річчя першого демократичного скликання Львівської обласної ради 9 квітня 2010 року: "... шлях від колишнього Союзу до Державної незалежності колишніх союзних республік, започаткований Прибалтикою ще у 1988 році, який можна схематично означити: Андропов–Черненко–Горбачов, був далеко не вибриком Долі! Швидше – породженням захланності правлячого "Олімпу" СРСР. Не плутайте лишень з Компартією та КГБ, які тоді колисали "люльку Соціалізму", бо це лише зовнішні органи справжніх Господарів. Нашому "євроазійському Олімпу" набридло скромне, зашорене соціалістичне існування за "залізною куртиною" і заманулось капіталістичних люксусів, моральної вседозволеності, шику, комфорту. "Свобода для Влади" – ось їхній потяг! Ось істинна причина і рушійна сила запрограмованого Ними розвалу Імперії, а нам дарованого Богом шансу відродити не тільки державну Незалежність України, а й свою національну Самобутність...".

Так! Нам дозволили вести боротьбу за свою незалежність, але за умови переходу до "капіталістичного формату цінностей", тобто до капіталізму...

– Які чинники, геополітичні гравці мали найбільший вплив на ситуацію в Україні на початку 90-х років?

– Коли М. Горбачов, згідно із "Зверху задуманим Сценарієм" випустив "джина – Гласність" з "пляшки – Союзу", ні "замовники" ("Євроазійський Олімп"), ні Ми – "Обдаровані" можливістю дбати про себе, не знали, "що" і "як" має бути. Не було Ідеї, ідейної канви розвитку. Наш Поступ відбувався "методом проб і помилок". Зауважимо, в той час з боку "Замовників" діяла потужна репресивна парт-адміністративна машина з усім своїм напрацьованим і вишколеним кадровим забезпеченням, спецслужбами, розгалуженою агентурною сіткою КДБ та міліції. До речі, "Ключі" від "Ключових об’єктів" теж були у їхніх руках. У нас же – "голий ентузіазм", хоча і опертий на незломлений історично Патріотизм та аналітику потужного і незалежного наукового середовища. В 1990-1993 pp. ми, користуючись їхньою розгубленістю, брали, як то кажуть, "на арапа". Правда, хочу підкреслити, що більша частина кадрового складу дислокованих в Україні спецслужб (репресивного держапарату) була "за Україну", могла і хотіла бути з Нами (бо ж у кожного – іскра патріотизму і розуму!). Та Ми не могли їм "забезпечити дах", гарантувати принципову безпеку. Американські ж спецслужби в той час мали лише "дорадчий голос".

Що ж до Персон. Зі "Союзного боку" ні одна з видимих Фігур не відігравала якоїсь-бо самостійної ролі. Хіба що М. Горбачов, хоча і діяв по "вказівці", та Б. Єльцин, з його необлічальним "людським фактором". З Нашого ж боку вагомою була, як ціле, когорта 60-десятників. Найсильніший серед них лідерський потенціал був у В. Чорновола. На "релігійній ниві" – у І. Геля та о. Філарета.

А взагалі, в той період Україна представляла собою "полігон" спецслужб по завоюванню соціально-економічного простору. Їх завданням було сформувати олігархічний клан і забезпечити швидкий перехід країни в простір морально-фінансової залежності.

– Чому українським націонал-демократам не вдалось зламати комуністичну "номенклатурну" верхівку в боротьбі за владу в Україні?

– Бо в нас було лиш "голе бажання". Ми були беззбройні і не готові до побудови Держави. Не було "Ким" ламати. Відсутній був належний кадастр людських та промислових цінностей. Ми не мали своїх вишколених спеціалістів-фахівців керівного складу. Це зрозуміло, бо геноцид, практикований в Союзі, полягав, в тому числі, і у "великому переселенні". Талановитих та інтелігенцію вивозили "до Москви", а нам присилали чужинців – неукраїнців. Чи то на вишкіл для підвищення культурної кваліфікації, чи ж то просто для здійснення функції нагляду. Згадаймо, у 90-і практично весь командний склад партвійськово-адміністративного керівництва, до речі, як і злочинний світ – був російськомовний (якщо ж вже цілковитий бенцвал (невдаха) – то спортивний тренер). Більшість же "облікованих" талановитих діючих "Персон" були, як то кажуть, "на замітці", "на гачку", під контролем, під компроматом. Ясно, ми могли б на той час скористатися і "діючими" фахівцями партноменклатурного походження, як це було після Жовтневої революції. Ба! Не дозволяв "гонор" та "революційність ситуації". Бракувало, якщо так можна сказати, "патріотичного альтруїзму".

Взагалі-то, відповідаю на Ваше запитання з гіркотою та відчуттям "змарнованого часу". Хоча і власної вини не відчуваю. Ми усвідомлювали, "що треба", але... Крім всього іншого, у нас не було часу переформатуватись психічно. Засвоєнні за Союзу псевдоморальні якості зробили нас вразливими, піддатливими до чинників ворожого соціально-психотропного впливу. Наші амбіції, як катаракта, затьмарили гостроту світосприйняття та аналізу, позбавили нас прозірливості і далекоглядності. Ось так, хоч і не сконкретизовано, але сумно...

– Як мали б діяти В. Чорновіл та його послідовники, щоби цілком опанувати ситуацію в Україні?

– Опанувати власні амбіції, забувши про гонор і власне "Его". Возвести свій патріотизм до найвищого рівня життєвої посвяти Україні. Хай би не заважали ні сімейні, ні жодні інші фактори, аргументи, обставини. На той час наш найкрупніший шанс збудувати державу – це був Кравчук. Він, як і Б. Єльцин, до речі, мав добре розпізнання і доступ до "бази цінностей" керівного складу адмінкомпартійної, військової та репресивно-наглядової системи тодішньої України; блискучий інтелект, менталітет вождя і найголовніше – волю та бажання присвятити себе побудові нашої Держави. Щоб було зрозуміло, що саме маю на увазі, спробую передати одну з розмов між В’ячеславом Максимовичем і мною певного вечора перед президентськими виборами:

Ф: – Славко, пощо йдеш в конкуренцію, в опозицію до Кравчука?!

Ч: – Дарко, Ти не розумієш! Я полум’я серця, факел душі понесу на схід для нашого возз'єднання, в боротьбі за Державу мусимо всюди бути єдині.

Ф: – Славко! Запам’ятай три речі: перше – поганий той політик, який "грає на програш", а ти знаєш, що програєш вибори; друге – президентами не народжуються, а стають, їм ще треба допомогти стати президентами; третє – якщо ти знаєш, що Він має бути обраний на пост президента, а щось хочеш зробити для нашої Держави, то не йди в конкуренти, не створюй опозицію, а стань для нього візирем, радником, довіреним соратником. Сформуй з нас фундамент, п'єдестал для нього (бо ж – для Нас). Постав захист від "яничар", бувших і чужих керманичів, ворогів нашої державності – прихованих і явних. Тоді Ти в десять разів більше зробиш для України.

Ми дійшли порозуміння та згоди. Однак, вдома на В'ячеслава Максимовича чекало інше коло "дорадників" з більш потужним арсеналом агітаційних можливостей.

Так от, не боротися треба, а перемагати. І нема сенсу розглядати конкретні кроки, коли хибні вихідні позиції. Єдине, що додам: коли нема власної зброї, використовуй зброю супротивника. Його наміри роби помилковими, а помилки і агресію вміло застосовуй.

– Чи не втратила остаточно Україна шанс стати незалежною?

– Ми на рубежі втрати, залишився зникомо маленький шанс. Нам конче потрібна тотальна Консолідація всього проукраїнського. Духовно-психологічним зародком-натхненням для її здійснення і розвитку має стати природній потяг до "Власного", "Самобутнього", якщо так можна сказати, "державницького егоцентризму". Ця іскра жевріє в кожному з нас. Має стати усвідомлення, що в своїй державі бути: багатим чи бідним; злодієм чи правочинцем; мужчиною чи жінкою; одним словом, будь-ким – це добре! Бо це є більш правильно, ніж в політичному Протектораті, (хоч і замаскованому псевдодемократією та псевдосвободами), ніж у чужому підпорядкуванні (хоч з деякими локальними зручностями та незначними вигодами і подачками)- бути властиво попихачем, прислужником, якщо не рабом, чи "євнухом", забезпечуючи Комусь насолоду і комфорт життєвий.

Тотальна Консолідація всього Нашого – це Наш останній шанс!

– Як же українцям взяти владу в Україні?

– Ви дуже влучно і вірно поставили питання, адже на кожному мітингу, на шпальтах ЗМІ (як електронних так і друкованих) нам рекламують "Що" нам потрібно робити і якими ми маємо бути. Ми вже твердо засвоїли потрібне нам "Що". А от "Як" здійснити, це – заборонена тематика. Бо інакше наші зовнішні "доброчинці" і "друзі" та внутрішні "розпорядники" давно би вже втратили "свій український Протекторат".

Тому я відповім "не повної а "шкіцами", характерними особливостями методу досягнення цілі.

В кожному "Айсбергу" є як надводна (тобто видима, "назагал") частина, так і підводна – закрита, фундаментальна, недоступна для загалу, що забезпечує стратегічно-тактичне функціонування нашого "Айсберга".

Отож, моя відповідь: – з посмішкою! Легко, майже безперешкодно, консолідуючись від "верху" до "низу". При цьому, ми, як і до сих пір, повинні дальше: "бавитись" в партії, парламентські, чи то президентські вибори; бути законослухняними, чи – неслухняними; мітингувати, вести релігійні, політичні та інші "війни"... Робити все те, до чого нас не то призвичаїли, не то зобов’язали. Однак, якщо говорити алегоріями – то нам слід "танцювати" свій, "Український Бойовий Гопак"!!! Найцікавіше, що його можна "танцювати" під будь-яку (навіть ворожу!) музику. Для цього, перш за все слід відродити для себе надійний Інформаційно-Консолідуючий Канал по схемі "лавинного поділу" або ж "ланцюгової реакції". Далі. В кожному соціальному осередку є свої лідери, авторитети. Навіть не деталізуючи підставових елементів способу консолідації цих лідерів, зрозуміло, що Ліга таких Лідерів (ЛЛ) це – цікаво. Однак, не хочу "замотлошувати" ідею нашого "Як" подальшою конкретикою і деталізацією. Натомість, доцільно звернути увагу на деякі цікаві підставові особливості "Українського Гопака". Так, принциповим для розвитку Процесу консолідації та його подальшого використання є "метод невизначених пріоритетів". А також наш "Танок" не псує існуючий стан речей: не шкодить нічиїм особистим інтересам (навіть ворожим), не псує соціальної позиції учасників процесу; – незалежний від таких вагомих чинників соціального контролю як гроші, правові державні та міждержавні контрольно-репресивні стосунки; – не вразливий на існуючі репресивні методи силового (воєнно-політичного), агентурного та інформаційного впливів; – є "непомітний" для існуючих методів зовнішнього нагляду і контролю за станом нашого соціуму; – підставово безпечний для учасників "Танцю"; – не заперечує методів і методик та і самої сутності існуючої ідеології (Їхньої Доктрини) Владарювання, а лиш доповнює і "споживає" її в міру потреби використання; – не нищить Ворога, а усуває за межі Нашої Екзистенції і переводить в ранг партнера, вписуючись у схему мирного співіснування і взаємодоповнення. Одним словом: "Не воюєм – виграєм"!