День Соборності. Провал опозиції

19

Анатолій ШАРІЙ

Ось і минув День Соборності. Навряд чи хтось зможе серйозно стверджувати, що 22 січня чимось відрізнялося для середньостатистичного українця від 17-го, наприклад, або від 20-го ...

День як день, тільки працівники комунальних служб звично чортихалися, пояснюючи близьким причину своєї відсутності вдома цього суботнього ранку. Як завжди, погнали натовп підневільних працівників ЖЕКів на «свято», роздали на десять чоловік по одному прапору, і суворо наказали людському стаду не розходитися. Якщо є свято, отже, повинні бути й ті, хто святкують. Свято ж бо державне, перші особи з екранів народ привітали, треба тепер кимсь вулиці забити ...

Але в середині дня повернулися додому всі насильно зігнані, випили чарку з морозу, посміхнулися, та й забули про згаяні задарма години. Ось у кого до самого вечора настрою не повинно бути зовсім - це у тих, хто зветься в нашій країні «опозицією». Не знаю, в якому стані були факіри, проте фокус у них явно не вдався.

Судячи із заяв опонентів влади, 22-го планувалося щось дійсно грандіозне. Газета «Комерсант», зокрема, повідомляла:

«Вчора один з опозиційних депутатів на умовах анонімності також повідомив, що Партія регіонів (ПР) має намір перешкодити опозиції провести мітинг, і 22 січня планує організувати на Софійському майдані альтернативну акцію. Вони збираються подати заявку на той же день і час, що і ми, для того, щоб у суду з'явилася можливість заборонити наш захід. Для цього «регіонали» хочуть звезти до Києва близько 20 тисяч чоловік».

Депутат від БЮТ Віктор Олійник, не посоромившись, на відміну від попереднього народного обранця, назвати своє прізвище, розповів про автобуси, які зупиняє ДАІ: «Автобуси зі Львова, Одеси, Дніпропетровської області та інших регіонів, які прямували до столиці, співробітники ДАІ не випустили навіть за межі областей.

Зокрема, львівські перевізники, з якими були заздалегідь укладені угоди, відмовилися їхати, пояснивши це тиском з боку влади. Ще кілька автобусів, які виїхали ще вночі, ДАІ повернуло назад.

Така ж ситуація і в інших регіонах. Влада робить все можливе, щоб не дати можливості людям приїхати на спільну акцію протесту і відсвяткувати День Соборності».

Висновок, який можна зробити з подібного роду заяв, один - влада до смерті боїться стотисячну акцій. Не інакше, влада просто в паніці від підготовлених опозицією заходів! Нагнітання обстановки спостерігалося впродовж декількох тижнів, аж до 22-го.

Щодо автобусів, які, нібито, не пустили до Києва, то питання це я вирішив уточнити по телефону у начальника Прес-служби Департаменту ДАІ МВС України полковника Євгена Кравця. Ось його відповідь:

«Жодного випадку перешкоджання проходженню автобусів, які прямували до столиці, не було. Всі заявки на виїзд з регіонів до Києва були задоволені без жодних перешкод з боку співробітників Державтоінспекції. За інформацією на першу годину дня, до Києва з різних регіонів прибув 31 автобус. Водіям запропонували залишити транспортні засоби в спеціально обладнаних місцях, а пасажири могли без проблем добратися до місць святкування громадським транспортом».

Схоже, формула «російський спецназ ховається в Маріїнському парку», взята на озброєння в 2004-му, успішно застосовується і сьогодні. «ДАІ зупинило сотні автобусів!». Сказав - а там хоч трава не рости. Все одно відповідати за свої слова не доведеться.

Мітинг опозиції мав стати масштабним і потужним. Привезти 31 автобус до Києва, оплатити тим, хто в автобусах, цю «екскурсію» - не копійку коштує. Однак і у Києві «сотники» і «десятники» без діла (і без зарплати) не сиділи. Набір відбувався навіть із залученням фахівців зі сторони - організаторів масовок на ток-шоу.

Обдзвон розпочався за тиждень до свята, окремі нахаби з «координаторів» особливо не переймалися й розміщували в Інтернеті оголошення про набір «піхоти» для мітингу. Домогосподаркам було обіцяно по 100 гривень, скільки «десятники» залишали собі - невідомо. У «святкування» вбухали купу грошей – з огляду на кошти, витрачені на інформаційний «артобстріл», на оплату послуг організаторів (пастухів, які зганяють розрізнені зграйки приїжджих в організовані колони з транспарантами), на вже згадані мною транспортні витрати та добові тим, хто приїхав, сума виходить вельми солідна, з шістьма нулями мінімум.

Проте акція провалилася. Журналісти нарахували 6 тисяч людей на Софійській площі і тисячу на Контрактовій. Як рахувальники відрізняли звичних роззяв, яких у вихідні на обох площах ціла купа, від, власне, учасників мітингу - невідомо. Не вийшло нашкребти навіть 10 тисяч, не кажучи про 60 (і такі цифри анонсувалися). Суспільство не відгукнулося на заклик.

Причин, на мій погляд, декілька. Перша - дуже невдале свято. Зупиніть перехожого у столиці, і запитайте - що він знає про День Соборності? Я пробував, питав. У кращому випадку - «з'єднання України». «З'єднання» під цю дату бути не може, бо дата не зовсім однозначна. На момент проголошення «Акту Злуки» петлюрівська Директорія, що об’єднувалася із урядом ЗУНР, контролювала лише Київ та його околиці. Вже через тиждень Семен Васильович Петлюра з Києва тікав, вибитий червоними комісарами. Ще через рік все той же Петлюра уклав договір з Польщею, віддавши шляхтичам Галичину. От і вся розповідь. Говорити про те, що кожен українець неминуче буде наповнюватися патріотичними почуттями при слові «соборність» - смішно. Кияни ж ніколи «чесно» не святкували окупації свого міста галичанами в 1919 році.

Але ця причина не є основною. При грамотній організації, навіть з 8 березня можна всеукраїнську акцію протесту сфабрикувати. Справа не в міфічних даішниках, що не пустили тисячі автобусів, справа не в морозі, і не в «несвідомості народній».

З полум'яної промови Юлії Тимошенко:

«Ми повинні об'єднатися, тому, що ми всі любимо Україну, прагнемо жити в мирі та злагоді. День Соборності має засвідчити, що ми єдині!» «День Соборності - це спільне святкування об'єднання людей, які проживають в різних частинах нашої держави. Це свято об'єднання Західної і Східної України. Це свято, яке дає надію на те, що народ України стане сильним, тому що буде єдиним».

«Тут практично вся Україна - це перший крок до зміни. Давайте ми з вами на цій історичній площі відчуємо дух свободи!»

Не знаю, чи відчув народ презентований Юлією Володимирівною «дух», але розходитися, здаючи прапори, почав одразу після її виступу.

Можна лише сподіватися, що з чергового гучного провалу опозиція зробить висновки. Висновок перший - пора міняти гасла, тому що згодовувати раз-по-раз прострочену ковбасу, яку народ колись їв, але від якої його вже давно нудить, більше не вийде. «Ми повинні», «ми єдині», «свобода», «ура!». Яка експресія, як новизна, цікавість, як рідко ми чули це раніше ...

Висновок другий - старі технології більше не працюють, або ж працюють не так, як хотілося б. Якщо п'ять років тому люди готові були за 30 гривень на годину лізти на барикади, це зовсім не означає, що в 2011 році можна розлючених і розчарованих громадян так дешево купити. Опозиція в очах суспільства виглядає настільки неадекватною, що громадяни не реагують на її сигнали навіть за гроші. Крім того, любов за гроші має іншу назву, і не робить честі Тимошенко вербування київських домогосподарок і пенсіонерок. Багато хто образився.

Народ просто НЕ схотів дивитися на черговий мітинг політичної еліти, яка проголошує затерті гасла, які навіюють сон. Виходити до Яценюка, Кириленка, Матвієнка, Порошенка, Мартиненка й інших? Заради ста гривень? Наскільки рядові українці хвилювали вищеназваних громадян за часів перебування їх при владі, настільки ж ці громадяни цікавлять народ сьогодні. Виходити до Тимошенко, яка обіцяє рай на землі, і виливає чергове відро помиїв на нинішню владу? Мерзнути заради того, щоб дізнатися, що влада погана, тому що вона влада, а Тимошенко - рятівник нації, тому що вона Тимошенко, ніхто не стане.

Фокус не вдався, і, якщо факір не п'яний, він обов'язково вдосконалює техніку. В іншому випадку, до гнівного свисту і до гнилих помідорів, що летять на сцену, опозиції рукою подати ...

Присоединяйтесь к группе "УкрОбоз" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги