Блог | Як розпродавалось українське озброєння у 2012 році, або Про що мовчить ТСК Вінника?
Можливо, ТСК делікатно "обходить" увагою питання продажу озброєння 2012-2014 років, тому що вони могли б нашкодити нинішньому главі держави. Саме тоді, нагадаю, Петро Порошенко очолював Мінекономрозвитку. Не міг міністр економічного розвитку і торгівлі у 2012 році, як Член РБНО та уряду, не знати проблем з реалізації озброєння та військової техніки.
До речі, саме Мінекономрозвитку у 2012 році погодило додатковий Перелік №1 військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено, зокрема:
Як розпродавалось українське озброєння у 2012 році, або про що мовчить ТСК Вінника?
В силу професійного шляху я знайомий практично з усіма міністрами оборони України. Тому для мене складно спокійно спостерігати та заплющувати очі на відкриті маніпуляції, які відбуваються під час засідань тимчасової слідчої комісії ВРУ з питань розкрадання армії, яку очолює нардеп від "БПП" Іван Вінник. Мета діяльності цієї парламентської ТСК, на мою думку, виключно політична. У даному матеріалі я знов таки спробую проаналізувати факти та наведу реальні дані, які під час засідання ТСК регулярно спотворюються, або ж просто приховуються.
Як з’явилась ідея скорочення озброєння
Стратегія скорочення озброєння та військової техніки в Україні була визначена ще у далекому 1990 році. Тоді, 19 листопада у Парижі був підписаний Договір про звичайні Збройні Сили в Європі. Він був ратифікований Верховною Радою 1 липня 1992 року, є безстроковим та діє й до сьогодні. Цим договором для кожної держави були визначені максимальні рівні для наявності п'яти категорій звичайних озброєнь (бойові танки, бойові броньовані машини, артилерійські системи калібру понад 100 мм, бойові літаки та ударні вертольоти).
Процес адаптації зазначеного Договору для України затягнувся на довгі 9 років. Угоду з адаптації Договору було підписано у Стамбулі тільки 19 листопада 1999 року, та 21 вересня 2000 року її було ратифіковано Верховною Радою. Відтак, договір встановив наступні кількісні обмеження на максимальний рівень п’яти категорій озброєнь для України:
Бойових танків – 4080 одиниць;
ББМ – 5050 одиниць;
Артилерійських систем калібру більше 100 мм – 4040 одиниць;
Бойових літаків – 1090 одиниць;
Ударних вертольотів – 330 одиниць.
Втім, Договір про звичайні збройні сили в Європі визначав максимальну кількість озброєння, всі інші внутрішні потреби кожна країна формувала самостійно.
Статистика Генштабу ЗСУ та ТСК
Згідно законів України та положень Кабміну, всі пропозиції щодо потреб у озброєнні в ЗСУ, його чисельності, або скорочення його кількості формує саме Генеральний штаб ЗСУ. А міністерство оборони це рішення виконує. Тому, саме даними Генштабу ЗСУ я і буду оперувати в даному матеріалі.
Оскільки, насправді, мені складно сказати, звідки бере дані для порівняння кількості озброєння парламентська ТСК – вони значно відрізняються від даних офіційної статистики, подекуди – у рази.
Знаючи, наскільки серйозно аналізуються зведені дані Генштабу нашими партнерами в Європі, я особисто перевірив відповідність матеріалів ТСК за період 2001-2014 років та показники зведених даних Генштабу. Не повірите! Жодного співпадіння не знайдено!
А розбіжності 2012-2014 років просто вражають. Наприклад, за даними ТСК, станом на 2012 рік у складі Збройних Сил перебувало 1728 танків. Генштаб у зведених даних наводить зовсім іншу цифру – 2395 одиниць. Станом на лютий 2014 року ТСК наводить показник по танках у кількості 1436 одиниць. Генштаб показує кількість танків – 2311 одиниць. Різниця у 875 танків – це майже десять танкових бригад Збройних Сил України! Виходить, якісь танки-привиди?
Можливо, заниження кількості наявного озброєння на 2012 рік - це спроба пояснити причини втрати частини території через відсутність озброєння та військової техніки у 2014 році. Це не ствердження, це моє припущення. Втім, є ще як мінімум два пояснення таким маніпуляціям статистикою з боку парламентської ТСК.
Діяльність ТСК як спосіб дискредитації опонентів
Варіант перший: або Україна подає до європейських інституцій завідомо неправдиву інформацію про кількість озброєння, і це дуже поганий сигнал для наших міжнародних партнерів. Або ж пан Вінник свідомо сфальсифікував матеріали, з якими працювала ТСК, та показав недостовірні дані кількісних параметрів озброєння та військової техніки з метою дискредитації окремих політичних опонентів діючого президента.
І якщо станом на 2012 рік ТСК занижує кількість наявного озброєння, то дані про потребу у ньому – штучно завищує. Що є ще одним способом маніпуляцій. Так, наприклад, за потребу Збройних Сил у озброєнні та військовій техніці з 2001 по 2014 рік взяті показники, визначені Стратегічним оборонним бюлетенем до 2015 року на кінець 2004 року. Хоча вони аж ніяк не є потребою ЗСУ впродовж всього цього періоду. Потреби у техніці – змінювались.
Очевидно, що з показниками значно завищених потреб армії в озброєнні набагато легше навішувати ярлики на колишніх Міністрів оборони. Але таким чином ТСК ганьбить не тільки окремих кандидатів в президенти, скільки Україну!
На діяльності Міністра оборони України (2005-2007 років) Анатолія Гриценка зосереджена особлива увага ТСК. Чим вищий рейтинг у Гриценка, тим більше танків, які він нібито "продав", з’являються у матеріалах тимчасової слідчої комісії Вінника.
Так, залишок танків після їх реалізації протягом трьох років перебування на посаді Міністра оборони Анатолія Гриценка, за даними ТСК Вінника, становить 2916 одиниць, а за зведеними даними Генштабу – 3094 одиниці. Втім, це не заважає керівництву ТСК озвучувати неправдиві звинувачення в бік екс-міністра.
"Розпродаж" озброєння 2012 року
Я маю документальне підтвердження щодо фальсифікації матеріалів ТСК, які стосуються продажу озброєння та військової техніки у 2012-2014 років.
За даними ТСК, з 8 лютого 2012 року по 27 лютого 2014 року було реалізовано 16 одиниць бойових та транспортно-бойових вертольотів. Насправді їх було продано набагато більше - 100 одиниць.
Станом на 2005 рік за даними ТСК на обліку у Збройних Силах перебувало 3614 танків та 726 бойових літаків. Насправді їх чисельність складала – 3058 танків (у тому числі 771 у бойовому складі) та 575 бойових літаків (у тому числі 208 у бойовому складі). Тому я не вірю даним ТСК.
У 2012 році було погоджено додатковий Перелік №1 військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено, зокрема:
Літаків МіГ 29 – 19 одиниць (півтори ескадрильї), Су-24 – 17 одиниць (півтори ескадрильї), БМП-1 – 25 одиниць (майже батальйон), 7,62 мм карабінів – 20000 одиниць, 7,62 мм АКМ – 60000 одиниць, кулемети – 47544 одиниці, гранатомети – 3235 одиниць, пістолети – 7411 одиниць, зенітні керовані ракети – 2252 одиниці, протитанкові керовані ракети – 9530 одиниць, 4000 пострілів для РСЗВ "Ураган", 80000 пострілів для БМ "Град", БМ-21 "Град" - 12 одиниць, ЗРК "Оса"-21 одиниця, авіаційні бомби – 11356 одиниць. Але цього переліку немає у матеріалах парламентської ТСК.
Відразу зазначу, що порушень законодавства там немає, як і немає його з 2001 по 2014 роки. Але ж цифри для порівняння все ж таки наведу. Це буде чесно!
Літаки за ціною малолітражки
Є безліч питань до вартості військової техніки, проданої у період з 2012 року, так і того факту, кому вона продавалася. А її "збували з молотка" за копійки.
За інформацією Міноборони, за підписом Директора департаменту фінансів у 2012 році, через уповноважені підприємства, було відчужено озброєнь та військової техніки загальною вартістю 417,1 мільйон гривень, а перераховано до державного бюджету – 300,9 мільйонів гривень.
Було реалізовано танків – 164, у тому числі Т-72Б1 з нічним прицілом – 114 одиниць, що дорівнює танковій бригаді ЗСУ. До бюджету у 2012 році за один танк Т-72 Б1 надійшло 241,7 тисяч гривень, або близько 30 тисяч доларів США. Цікаво, чому нардепи Іван Вінник та Олександр Бригінець про це не говорять?
За 30 одиниць двигунів до БМП УТД-20 за ціною 4,1 тисячі гривень за один двигун, простіше кажучи – по 500 доларів США. Може саме ці двигуни, але за зовсім іншими дорожчими цінами, повернулися до нас з БМП пана Пашинського?
За один БТР (загалом реалізовано протягом 2012 року 48 одиниць БТР, з яких 45 одиниць БТР-70) бюджет отримав 62 тис.грн, або 7,7 тисяч доларів США.
Та три легендарних штурмовики СУ 25 за ціною 940 тисяч гривень за один літак, що дорівнює 118 тисячам доларів США. Броньований штурмовик за ціною середнього Мерседеса.
Серед іншої військової техніки, проданої у той період, 111 бойових та транспортних вертольотів. Ціна одного Мі-24 - 472 тисячі гривень, або 59 тисяч доларів США. Вертольоти Мі-2 - 20 одиниць за 174 тисячі гривень, або 22 тисячі доларів США за один гелікоптер. Може тому сьогодні купуємо бувші у вжитку французькі вертольоти?
І наостанок, Літаки Л-39 – 10 одиниць за 54 тисячі гривень, або 6,7 тисяч доларів за літак.
Я навів ціни, за якими відбувалась реалізація озброєння та військової техніки на внутрішньому ринку. Здивовані? Адже після внутрішніх процедур зазначена техніка продавалась на експорт, вже за зовсім іншими цінами.
Це - окрема тема, і якщо ТСК її не озвучить, це зроблю я!
Деталі експортних договорів є засекреченими і недоступними для нас. Скільки грошей було виведено закордон посередникам через фіктивні та не фіктивні агентські послуги - таємниця. За моєю оцінкою – десь 100-150 млн.дол. щорічно.
Пане Віннику, маючи допуск до державної таємниці, прочитайте ці документи.
Ви шукаєте додаткові гроші на армію? Я вам кажу, де вони. Але, на жаль, ТСК це не потрібно. Її завдання в іншому.
