9 декабря • обновлено в 18:19
МоваЯзык
Блоги Мир

/ Блоги - Новости политики

Втрата виходу до моря – це національна трагедія з ціною можливого існування України як держави

2.7т
Читать материал на украинском

Як ви можете охарактеризувати стан нашого флоту? Він катастрофічний чи можете підібрати більш "м'яке слово"?

Він має стан, коли лінія дедлайну перетнута і якщо не змінити на державному рівні погляд на цю ситуацію, то процес може стати незворотнім – Україна втратить, і без того хиткий, статус морської держави.

Не дивлячись на всі проблеми, владі треба зрозуміти просту банальну річ – генератором розбудови національного флоту (військовий, транспортний, рибний чи науково-дослідницький) є держава, а не окремі міністерства та відомства. Це "довгограюча державна платівка" на десятки років, а не разова піар-акція.

Є очевидним, що не будують військовий флот держави, а ні ВМС України, а ні Генштаб чи Міністерство оборони. Вони лише формують потребу в корабельному складі та іншому озброєнні для гарантованого зменшення чи ліквідації загроз з морського напрямку. Такий підхід і до розбудови інших складових національного флоту.

Це і є державна морська політика. Це і є рівень зовнішньої та внутрішньої кооперації підприємств різних форм власності, кооперації міністерств та відомств, формування державних програм та інвестиційних планів.

Чому виникла така ситуація?

Проблеми, які пов'язані з морем, магістральними річками Дніпро та Дунай, викликами та загрозами в сфері морської діяльності сприймаються владою та суспільством як факт.

Є факт – є предмет для суспільного дискурсу, емоцій та політичного протистояння. А потім запізніла реакція і забуття до чергового факту. З'явився інший факт – "на повторне коло".

А де ж системність, передбачуваність, спрацювання на випередження?

Ми швидко забули, що після анексії Криму був невдалий, але не забутий, російський проект "Новоросія", головною метою якого була ізоляція України від морів.

Логіка РФ дуже проста:

не має Україна виходу до моря, значить втрачає ценз сам факт існування національного флоту;

не має Україна виходу до моря, значить національне суднобудування та галузі дотичні до нього стають алогічними;

не має Україна виходу до моря, значить створено бар’єр на шляху до зовнішньоекономічної діяльності та інтеграції.

А Ви могли б аргументувати ці доводи?

Як приклад, у Туреччини морські перевезення, як механізм забезпечення зовнішньоекономічної діяльності, складають 90% від всіх видів перевезень. При тому, що Туреччина не є острівною державою. Як ви думаєте, який відсоток вони складають в Україні?

20-30%, можливо…

Мабуть здивую – близько 2% по відношенню до автомобільних, залізничних, трубопровідних та авіаційних перевезень. При тому, що водні перевезення – це найдешевший вид перевезень. Вони в десятки разів дешевше від автомобільних.

Знову ж повертаюсь до питань державної морської політики та її тенденцій. В Транспортній стратегії ЄС намагаються досягнути показників водних перевезень: на короткострокову перспективу – до 35% від загальних, а на середньострокову – до 50%.

Україна ж вкладає мільярди гривень в автомобільні дороги (в 2019-му передбачено 55 млрд., в 2018-му – 45 млрд.), а потім їх розбиваємо багатотонними фурами. І знову вкладаємо. І знову розбиваємо. При тому, що за часів незалежності довжина судноплавних шляхів на річках скоротилася втричі (з 4500 км до 1500 км).

У чому найбільша проблема національної морської політики?

Скажу коротко – в її відсутності.

За роки незалежності, Україна ратифікувала практично всі міжнародні "морські" документи, які відносяться до морської діяльності, починаючи з Конвенції ООН з морського права від 1982 року, до членства (з 1994 року) в Міжнародній Морській Організації. Але, не має в своїй нормативно-правовій бібліотеці Закону України "Про державну морську політику".

Це банальне не розуміння значення цього "стрижня", на який не повинні впливати зміни президентської, законодавчої та виконавчої гілок влади.

Ми не маємо Державної програми кораблебудування, хоча б на середньострокову перспективу. А епопея з внесенням змін до Морської доктрини України, яка тривала більше 3-х років, яскравий приклад безсистемності в діях президентської та виконавчої гілок влади.

До речі, ще в травні поточного року повинен був розпочатися процес імплементації Морської доктрини.

Ви щось про це чули в Бюджеті – 2020? Я ні.

Ви пропонуєте якісь конкретні зміни?

Так. Треба починати з державного рівня, який би задав курс процесу. А далі переходити до фахового та регіонального рівнів.

Перше – створення, у "новій" Верховній Раді, комітету із національної морської політики. Зараз в її структурі не має жодного органу, який би ціленаправлено та системно займався формуванням законодавчих "правил гри" морської діяльності України в цілому.

Цей орган, за задумом, повинен "вибити стілець з-під ніг" бізнес-лобістів та стати нормативним "морським" генератором державного рівня.

Друге – видати нормативно-правові документи державного рівня, які б стали генератором та стрижнем для відомчих документів. Для цього провести повну ревізію всіх існуючих "морських та річкових" документів. Прибрати непрацюючі, відкоригувати існуючі та видати ті документи, яких не вистачає. Потрібно провести повну взаємоузгодженість документів у часі та ресурсному забезпеченні. А то маємо дивні речі на державному рівні – Морську доктрину до 2035 року, Стратегію розвитку морських портів до 2038-го, Транспорту стратегію до 2030-го. Я вважаю, що такі речі є неприпустимими.

Третє – процесом повинен керувати, а головне відповідати за результати, державницький орган виконавчої влади. Це може бути Морська колегія чи Морське міністерство (за часів незалежності двічі робили спроби створити такий орган, і двічі він був розформований в ході адміністративних реформ). Його має очолювати один із перших віце-прем'єрів. До нього мають входити міністри, які дотичні до морської діяльності, голови приморських облдержадміністрацій, адже населення цих регіонів, в більшості своїй, працює на підприємствах морської галузі. Цей "плануючий генератор" повинен бути дотичний до бюджету. Після цього планово, рік за роком, повинен "розкручуватись маховик" морської галузі.

Це і є кроки для створення системного державного "морського та річкового менеджера", який би грав за правилами, а не за ситуацією!

І останнє.

Що слід робити, щоб моряки не западали духом і не повторилася ситуація, як у Криму, коли частина нашого флоту перейшла на бік ворога?

Для того, щоб утримати людей, особливо тих, хто має бойовий досвід, треба показати їм подальшу перспективу. Якщо ж такої перспективи не буде, то люди будуть залишати службу та роботу.

Що для моряка важливо? Відчути, що флот розвивається не "на папері", що кораблі будуються (за часів незалежності було списано "на голки" 64 корабля та судна, а добудовано лише 5-ть і то за пострадянськими технологіями, на яких близько 70% озброєння російського виробництва).

Ми часто говоримо про військові стандарти НАТО, але поряд з цим забуваємо про соціальні стандарти НАТО. Кожному моряку хочеться мати свій куточок, знати, що твоя сім'я соціально облаштована, мати, як говорять, надійний тил. А коли цього не має, чи додає це додаткових стимулів до проходження служби та оптимізму?

Жми! Подписывайся! Читай только лучшее!

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Место
0
Комментарии
1
1
Смешно
4
Интересно
3
Печально
1
Трэш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы

Новости политики

Топ-публикации

Топ-блоги