Блог | Україна отримує нокаут, від якого може і не оговтатися
Ті, хто сподівався в разі чого "порєшать" ситуацію, як то було в 2014 році, можуть починати посипати голову попелом. Величезна кількість популярних активістів і журналістів напередодні вкрай небезпечних для країни парламентських виборів розповідали "лохторату", мовляв гірше не буде, головне - то зміни, а там хоч трава не рости. Ці люди наводили приклад Майдану, як успішної стратегії виживання нації. Вони зловживали яскравими спогадами мільйонів, забуваючи при цьому сказати, що країну врятували не тільки протестувальники на площах, але й західні перемовники, депутати від тодішньої опозиції та багато інших зацікавлених в існуванні України кол.
Спільними зусиллями багатьох було забезпечене припинення стрілянини та передача влади до рук Парламенту, який голосував за відсторонення президента-зрадника. Те, що після повстання і втечі президента в країні зберігся легітимний орган влади, який визнавали і місцеві еліти і міжнародна спільнота, дало можливість легітимізувати всі подальші кроки, як то спротив агресорові, запуск нового кола політичного процесу, початок реформ та люстрацію поплічників Януковича. Існування України як держави тоді забезпечили патриоти-протестувальники та Верховна Рада, яка більшістю голосів в якійсь момент стала на їх бік.
Фактично люди, які помічали напередодні парламентських виборів 2019 року дивним чином помічали тільки "рятівну силу" повстання, а про необхідність збереження дієздатних державних інститутів забували, навіювали в колективну свідомість патриотичних українців суїцидальні моделі політичної поведінки. Через відсутність суб’єктного парламенту, ситуація сьогодні набагато страшніше, ніж після втечі Януковича. Патриотичні сили розтрощені, нечисленні та маргіналізовані. Рівень недовіри до умовно "своїх" серед проукраїнського сегменту громадян значно перевищує рівень ненависті до безумовно "чужих". Громадських авторитетів нема, вся інтелектуальна еліта знецінена, як "пороходотська". Криза в країні спричиняє неконтрольований ріст паніки.
Наявні витоки і інформаційні зливи непрозоро натякають, що влада займається пограбунком, продажем державних посад та купівлею коштовних автомобілів. Перші родини вже вивезені чи то в Швецію, чи то в Швейцарію. І все це на тлі труднощів, які терпить малий бізнес та наймані працівники у зв’язку з карантином. До того ж не будемо забувати про показану на всіх телеканалах новину про те, як в державних клініках, які б мали опікуватися простими українцями облаштовують ВІП-палати. Все це наляканий, озлоблений та ласий до дармавщини пересічник спостерігає сьогодні в онлайн режимі. Маємо передумови до справжнісінького бунту. Його качають навмистно, користаючись помилками, дурощами та зрадництвом владців.
Якщо проводити паралелі, це більше схоже не на 2014, а на Кучму після публікації плівок Мельниченко. Тоді теж єдині парламентські сили, на які він міг спертися проросійськими. Тоді ж, до слова, в українській політиці з’явився Медведчук, який фактично почав керувати країною замість слабкого президента. Що робити в цій ситуації? Єднатися навколо ідеї порятунку України, вимагати від президента створення уряду національної єдності, який включав би в процес всі парламентські проукраїнські сили, почати компанію по прийняттю ант Коломойського закону з вимогами до кожного депутата, який вирішив тихесенько персидіти в не голосувати. Так, як ми це робили напередодні голосування в 2014 році за відвід силовиків з Майдану. А ще, припинити бажати всього і одразу. Ми вже в кризі. Ще трохи і країна отримує нокаут, від якого може і не оговтатися.
