Блог | Українська емансипація: воля, спокій та витримка
Президент України терміново скликає українсько-польський консультативний комітет після різких заяв Варшави. Будапешт блокує спільні заходи НАТО та України. Бєлград вимагає відкликати українського посла, а Бухарест – змінити наші закони. Кишинів відміняє президентський візит до України. Такими заголовками останні тижні та місяці щодня переповнена новинна стрічка. Польський міністр днями прямо заявив, що "Україна зараз має погані стосунки з усіма сусідами у регіоні". Згадується картинка з радянських підручників історії – мапа, яка називалась "Молода республіка у кільці ворогів". Що це – провал української дипломатії, чи прокремлівська змова проти нас пан-європейського масштабу?
Читайте: Давайте припинимо безплідний діалог глухого з сліпим
На щастя, ні то, ні інше. Просто наше ствердження як незалежної держави та нації вийшло на новий, не бачений ніколи раніше етап, і це викликає цілком зрозумілий спротив у всіх, хто звик вважати себе нашим "старшим братом". Емансипація раніше пригнічених завжди викликає саме таку реакцію у тих, хто до цього вважав себе "вищими", це абсолютно природне та неминуче явище, не важить, йдеться про емансипацію жінок, геїв, афроамериканців чи колишніх колоній. Це треба розуміти, і ставитись до цього саме як до природного процесу.
Не варто нервувати, ображатись на сусідів, копіювати їхні неадекватні дії та заяви, і впадати у зустрічну істерику. Поставимось до них співчутливо – зрештою, не їхня вина, що століттями ми були невдахами, не домоглись раніше рівного з ними стану та статусу, а робимо це лише зараз. У сусідів сформувався комплекс зверхності щодо нас, яким вони компенсували якісь власні комплекси меншовартості, історичної неуспішності тощо – адже прямо скажемо, серед "ображених" нашою емансипацією сусідів далеко не найуспішніші нації світу. Поруч з ними постійно була така собі сумнівна втіха за власні історичні невдачі та неуспішність – сусід, у якого завідомо все ще гірше, який ще слабший, дурніший, бідніший тощо, і на фоні якого завжди можна було відчувати себе "ну майже як великі держави". Це десь так, як ми зараз інколи знаходимо втіху у новинах з РФ, коли вже надто гидко стає він нашої власної новинної стрічки, тільки в масштабі століть історії регіону.
Читайте: Скільки коштує один українець, або Чому за українців воює Росія і Угорщина?
А тут раптом недолугий сусід несподівано відчув себе рівним серед рівних, та починає поводити себе "як дорослі" - запроваджує свою власну мову та вимагає її розуміння від всіх громадян своєї країни, стверджує своє власне бачення історії, яке "чомусь" виявляється відмінним від бачення колишніх метрополій, вшановує своїх власних героїв, які – о жах! – мали сміливість вбивати колонізаторів, вимагає від інших країн симетричного ставлення до себе та своїх вимог, апелюючи при цьому до їхніх же прецедентів та до міжнародного права… Ну кому ж таке сподобається? Це ж руйнується звична та комфортна картина світу, збудована не одним поколінням. От і починається в головах у "ображених" сусідів повний йоббік, варто їм поспівчувати та пожаліти…
Читайте: Май гідність, вбий в собі йоббіка!
Поспівчувати – варто, а от йти на поступки – в жодному разі. Успішна емансипація вимагає спокою, але в першу чергу рішучості та послідовності. Ніякої зустрічної істерії, образ та криків – але і жодного кроку назад. Емансипація – процес незворотній, і рано чи пізно наші сусіди до цього звикнуть. Звикнуть, потроху примиряться з тим що у них тепер замість "меншого брата" впевнений у своїх силах рівноправний сусід – і вже на цій основі вибудуть тривалу взаємовигідну співпрацю, яка потім коли може і в дружбу перерости. Дружба якраз і вимагає в першу чергу рівності у стосунках, так що все йде як слід та у правильному напрямку.
Найгірше, що ми можемо зараз зробити – це піти на несиметричні поступки сусідським несправедливим вимогам, самим добровільно визнати свою нерівноправність та меншовартість. На жаль, наші керманичі країни дуже схильні до такого "модус операнді", це у них в крові, бо вони ментально походять не з визвольного руху, а з колоніальної адміністрації. Тож наша справа не дати їм "сісти на дупу" та перелякано поступитись нашою з вами емансипацією, сплаченою кров’ю Небесної Сотні та героїв східного фронту. Країна, яка століттями боронилась кільком імперіям, і зараз четвертий рік поспіль сама-одна, з суто віртуальною допомогою сусідів, стримує навалу орків з Мордору, прикриваючи собою Європу, заслуговує на ставлення як до рівного серед рівних. Сусіди раніше чи пізніше це зрозуміють – але лише за умови, що для нас самих це буде поза будь-яким сумнівом.
Читайте: Помилка агента Земана: у розрахунку Кремля є нюанс
Воля, спокій та витримка. Жодного кроку назад у нашій емансипації. Нехай звикають. І "вищий пілотаж" - у відповідь на сусідські "наїзди" доброзичлива посмішка та терпляче послідовне пояснення нашої позиції, як добрий та мудрий дорослий всоте пояснює азбучні істини розумово відсталій дитині. Саме так переможемо.
