Блог | Президентскі вибори: фокус системи освіти
Освіта формує і реалізує потенціал довготривалої дії і є фундаментальною основою економічного розвитку. Напевно, це розуміють всі здорові сили суспільства. Однак, залишаються питання.
Справа в тому, що навіть адаптація в Україні закордонних наукових технологій є неможливою, оскільки відсутня критична маса фахівців, а влада відкидає економічний пріоритет в сфері продукування тих чи інших технологій (нано- та біотехнологій, робототехніки). За даними Міжнародної федерації робототехніки (IFR), в 2016 році ринок промислових роботів зріс на 18% до рекордних $13 млрд. Показник співвідношення роботів до кількості персоналу, що обслуговує подібну сферу у світі складає 60 роботів на 10 тис. осіб. В Україні цей показник на рівні 1:20 000 (в Німеччині – 280 роботів на 10 тис.). А це все безпосередньо стосується системи української освіти: наскільки вона відповідає світовим трендам?
Читайте: Кандидати без номеру. Як влада планує красти голоси Юлії Тимошенко
Чим запам’ятається нинішня влада для освітян? Напевно, освітньою реформою, якою започатковані певні зміни. Відбулось повернення до 12-річної освіти, запровадження шкільної автономії та "Нової української школи", ухвалення законодавства щодо булінгу тощо.
Але, разом з тим, слід згадати й про скасування стипендій для більшості студентів-бюджетників, наростаючу диспропорцію між ринком праці та університетською освітою, тотальне закриття малокомплектних шкіл, кадрову проблему забезпечення освіти, бюрократизацію школи та наростання конфліктів і непорозуміннь у трикутнику "вчителі – діти – батьки".
Читайте: Булінг: недитячі забавки, які можуть коштувати життя
Батьки скаржаться на переповнені класи у вітчизняних школах (до 35-40 учнів). 15% сільських учителів читають більш ніж 3 предмети. Майже третина сільських шкіл до сих пір не мають жодного комп’ютера, підключеного до інтернету. У середньому працівники освіти в 2018 р. отримував лише 6,4 тис. грн. зарплати, що на 30% менше середньої по країні зарплати.
А у 2018 р. вчителі шкіл кількох районів столиці взагалі опинились перед фактом невиплати надбавки до заробітної плати через те, що не вистачило освітньої субвенції. У багатьох містах продовжується практика, коли для заощадження на зарплатах відправляють працівників у відпустку за власний кошт. Це наша об’єктивна реальність.
Політика в сфері освіти має супроводжуватись інвестиціями в модернізацію та розвиток більш інтелектуальномістких секторів виробництва. Які ж зміни відбулись останнім часом у постіндустріальних країнах світу?
Читайте: Закон про булінг – не панацея, але перемога
З-першу, продовжує зростати в змісті освіти роль природничих наук, математики, статистики та інформатики. По-друге, помітне уповільнення процесів підготовки фахівців за освітніми програмами з інформаційно-комунікаційних технологій через перенасичення ринку праці цими фахівцями, що не корелюється із запитами світової економіки. По-третє, зростає місце в структурі підготовки фахівців медичних та соціальних спеціальностей. Окремо слід згадати, що Україна відзначається надмірним випуском фахівців у галузях менеджменту, підприємництва, державного управління і права (у 2015 р. їх частка становила 33%). У той же час у провідних країнах ця частка знаходиться на рівні нижче 20%.
Що стосується середньої освіти, то проблема змісту та ефективної організації навчання тут продовжує стояти досить гостро. Свавілля, правовий нігілізм та шалений непрофесіоналізм освітнього чиновництва залишається головним гальмом для продовження освітньої реформи. Окремим трендом стає механічне копіювання фінського чи польського досвіду без врахування національних традицій, вітчизняних запитів економіки, ментальних настанов. Український вчитель продовжує залишатись загнаним в підневільне становище.
Тому не дивно, що освітня громадськість чекає від президентських виборів чітких та зрозумілих відповідей: якою буде система фінансового забезпечення освіти?
Серед визначених Петром Порошенком головних п’яти програмних напрямків розвитку освіти немає. Загальними фразами ставиться питання про гармонізацію структури та змісту нашої освіти з європейськими стандартами та залучення до роботи в українських школах носіїв англійської мови. Натомість, спостерігається бажання використати всі позитивні наслідки освітньої реформи команди Лілії Гриневич (квота "Народного фронту" в уряді). Питання у громадськості викликала інформація про утворення президентського фонду фінансування освітніх та наукових програм молоді, на який виділили 1 млрд. грн. Більшість експертів відзначають, що цей фонд утворювався з передвиборчою метою.
Володимир Зеленський обіцяє запровадити принцип "гроші ходять за талановитим студентом". Зеленський мріє про систему освітніх ваучерів, які молоді люди зможуть витратити на навчання у будь-якому обраному ним закладі вищої освіти. Є в його програмі місце принципу "освіта впродовж всього життя". До речі, ця програмна настанова запозичена з Угоди про асоціацію України з ЄС, де згадується про цей принцип та визначається механізм його впровадження. Щоправда, Зеленський потрапив нещодавно у неприємну ситуацію. Під час відкритої зустрічі з експертами в галузі освіти була допущена можливість підвищення заробітної плати співробітникам освіти до 4000 доларів США, при цьому якимось чином порахували так, що для цього потрібно лише 200 млн доларів на рік. Потім штабу прийшлось виправдовуватись.
Натомість, Юлія Тимошенко обрала освіту головним пріоритетом інноваційного поступу. Для Тимошенко найважливішим є питання: як змінити підходи до фінансування системи освіти? "Новий курс" визначає наступні кроки в цій сфері: модернізація закладів освіти за рахунок експортного кредитування на термін не менше 20 років, програми безоплатного позашкільного розвитку дітей, гарантування повної юридичної та фінансової самостійності навчальних закладів усіх рівні, підвищення заробітної плати освітянам до середньоєвропейського рівня. Нещодавно Юлія Тимошенко обговорила з представниками громадянського суспільства ці ідеї на форумі "Наука, освіта, культура – пріоритети розвитку України".
Вибори вже згодом і їх результат визначить програмний ритм розвитку держави і освіти зокрема. У провідних країнах світу, які задають напрями розвитку світової економіки в цілому, відбувається посилення впливу науки, освіти та інноваційних процесів в економічному розвитку. А майбутній президент та уряд мають бути фронтменами цих процесі. Сподіваємось, що в Україні так і буде.
