Примите участие
в розыгрыше
LTE планшета Участвовать
Приз
БлогиМир

/Новости политики

Тарас Костанчук: Будь-яка війна за Україну, за націю, за державність - і я буду там

11.7т

Тарас Костанчук в інтерв’ю "Обозреватель" розповів, що насправді пов’язує його із діючим президентом Порошенко та одіозним політиком Юрієм Бойко.

Тарас Костанчук: Будь-яка війна за Україну, за націю, за державність - і я буду там

В кінці 80х ви поїхали з тодішньої радянської України на заробітки в Італію. Чому?

-В мене було неймовірне бажання втекти із Совєтського Союзу. Ще з дитинства. Батько завжди говори мені, що совєти і комуняки - абсолютне зло. У нього під час Голодомору помер молодший брат. Тому я ще з дитинства знав, що із Союзу треба тікати. Планував зробити ще з 85-го. За рік до того повернувся з армії, а до мене прибіг дільничний міліціонер і почав погрожувати, що посадить, якщо не піду працювати. Вдумайтесь тільки – ти міг сісти в тюрму, бо не міг обрати, чим займатися і на яку роботу влаштовуватися.

Але Італія вийшла випадково. Спершу з товаришем хотіли втекти у Швецію, але прикордонники зняли нас і відправили назад. Тому довелося "повзти" в Італію через ліси Югославії. Це було вже у 89-му.

Мій виїзд – це протест проти окупації України. Я завжди був патріотом, навіть тоді у 80х з товаришами ходили у вишиванках. Їздили в Крим у вишиванках, розмовляли тільки українською мовою. Вже тоді нас звинувачували у бандеризмі. Кримчани, коли бачили нас, притискали до себе дітей і шептали "стійте тут, бо йдуть бандерівці". Продавщиці у магазинах Севастополя і Ялти "втрачали свідомість" і переходили на українську мову, як тільки ми заходили.

Тоді чому поїхали? Все-таки 89-й рік - період відлиги у Союзі.

-Це чисте співпадіння. Перестройка перестройкою, але ніхто не говорив, що Україна стане незалежною. Мова йшла про те, що можна відкривати кооперативи, свою справу, щоб заробляти гроші – таке собі загальне пом’якшення. Але комуністи і однопартійність нікуди не дівались. Я розумів, якщо Союз залишиться і разом з ним оця однопартійна комуністична система, то ніяка перестройка не допоможе. Ніякої свободи ні Україна, ні українці не отримають. Що все це фікція і спроба залишити комуністичний монстр цілим. Тому коли почали видавати закордонні паспорти - я поїхав.

Але як тільки у 91-му я дізнався про ГКЧП, що було фактично передумовою громадянської війни у Совєтському Союзі і війни республік проти Москви, я повернувся. Був впевнений, що Україна почне воювати проти Росії.

Але ГКЧП зам’яли, Україна проголосувала за незалежність, а я повернувся назад на Захід заробляти гроші.

Союз же розпався, Україна нарешті стала незалежною. Що саме вас так розчарувало?

-У нас, на відміну від Польщі і Чехії, не обрали нову людину – Чорновола. У Чехії обрали Гавела, у Польщі Валенсу – і це були ті люди, які повністю відігнати від влади комуністів. А українці обрали президентом секретаря обкому Комуністичної партії Кравчука. І що із цього могло бути? Нічого. Тому я розчарувався і повернувся назад до Італії. Жив там до 98-го.

Чому ж тоді повернулися?

-Я розумів, що в Італії не зможу себе реалізувати. Нічого окрім лопати там не пропонують. Ну можна ще класти плитку і копати ями.

А тут в Україні процеси зарухались, вибори провели, обрали Кучму. Почало тягти назад додому, тому я повернувся. Допомагав у бізнесі своєму однокласнику. Хоча сусіди дивувалися, чому я дома. Питали, що ж такого я накоїв в тій Італії, що повернувся назад. Те ж саме питали і про Євромайдан, до речі. Знали, що я підтримую революцію. А в мене юридична справа, такий собі невеликий бізнес. От і сипались питання: скільки заробляю на Майдані, скільки там платять або "а не боїшся, що заберуть усе?".

І не боялися? Все-таки революція гідності – це вже сотня жертв. Чимало бізнесменів тоді їхало з країни.

-Я воїн за своїм генотипом, це в мені закладено. Я не міг не відстоювати незалежність. Будь-яка війна за Україну, за націю, за державність - і я буду там присутній. Тому на Майдані я не міг не бути. Навіть і не думав, що можу втрати, а що не можу. Врешті-решт, це не головне в житті людини, яка бореться за незалежність своєї країни.

Тим більше, Майдан справді не був мирним. Фактично він почався із крові, коли беркут побив студентів. Тоді в кінці грудня 2013-го я спокійно собі подорожував по Індонезії. Але коли побачив, що відбувається в Україні, терміново взяв квитки і повернувся. Беркутівці побили студентів 30 листопада, а вже 2-го грудня я був у Києві на Майдані. Розумів, що будь-яка людина, яка вміє організуватись, має силу і здібності, має там бути. А тим більше, коли почався Крим і Донбас... Якби бандити залізли у вашу хату, ви би її боронили чи тікали б? Я би боронив. Так само як і не стояв вибір для справжнього патріота як на Майдані, так на Донбасі. Береш в руки зброю і йдеш воювати.

До речі, про війну. Ви коли йшли на Донбас, не було враження, що жертв забагато?

-Якби це дивно не прозвучало, але я розумів, що у нас замало жертв. Після втрати Криму – ніхто в Україні не розумів, що відбувається. Криму нема, на Донбасі з’являються такі ж зелені чоловічки, у військкоматах черга із добровольців, а там кажуть: залиште телефон і до побачення. Мовляв, зараз ви нам не потрібні. Ну як непотрібні, якщо Україна втрачає територію! Я розумів, що тодішня влада, яка прийшла після Януковича, просто боїться воювати. Тобто при владі були люди, які неспроможні були відстояти незалежність України. Фактично вони здали Крим.

Мало того, що Крим втрачений, чорт-зна що відбувається на Донбасі. Ми втрачаємо село за селом. І на додачу в Україні фактично оголошують президентську гонку. А протистояти росіянам на Донбасі просто нікому. Якщо влада нікого не організовує – це означає, що люди мають організуватися самі. Тому я взяв карабін і поїхав на схід захищав свою хату, хоч вона і далеко від Києва. Я розумів, як тільки росіяни перетнули кордон України, то завтра-післязавтра будуть у Києві, а через тиждень будуть на нашому західному кордоні.

Ви пройшли Майдан, воювали на Донбасі. Ні про що не шкодуєте?

-Друзі вже називають мене тричі добровольцем... Я шкодую тільки про одне – що ми не змогли дотиснути оту трійцю на Майдані, яка намагалася вести перемовини із Януковичем. Я ще тоді проти цих договорняків протестував. Виходив на сцену ще до лютневих розстрілів і говорив, що оту трійцю треба із Майдану прибирати. Тут же із натовпу їхні люди стали звинувачувати мене у провокаціях. Ну, далі ми вже знаємо, що було. Оцей момент я змінив би. Тоді і небесна сотня була би живою, і Крим був би наш і не було би ніякої війни на Донбасі. Були б живими тисячі люди, якби в кінці лютого 14-го року до влади прийшли б порядні люди.

Викликів перед країною ще дуже багато, тому якщо треба - стану добровольцем і в четвертий раз.

Раніше вас пов’язували із Порошенком, з Наливайченком, а тепер з одіозним Бойко. Тарас Костанчук - самостійний проект?

-Як тільки починаєш загрожувати комусь при владі – тебе почнуть до когось прив’язувати і робити все, щоб знівелювати і як людину, і як громадського діяча. Я ж не вважаю себе політиком, я вважаю себе в першу чергу патріотом і відповідальним громадянином України.

Що стосується моїх відносин з блоком Петра Порошенка. За місяць до президентських виборів я опинився в зоні проведення АТО. Фактично всі ми були повністю відірвані від реальності, в якій жила Україна. А коли я повернувся реальність була така, що Порошенко виглядав майже героєм-рятівником всієї країни. Пам’ятаєте, як його обрали в першому турі? Люди стояли в годинних чергах, щоб фактично проголосувати за Порошенка. Це означає, що в нього повірили більшість українців. І я теж.

Щодо сьогодення, то я чітко висловив своє відношення у відкритому зверненні і до існуючої влади, і до так званої опозиції.

До речі, Порошенко колись пропонував мені йти працювати в Генеральну прокуратуру, але я відмовився. Багато людей можуть від такої пропозиції відмовитись? От генеральним прокурором пішов би, а просто йти і працювати на цю систему – ні.

Вам ще закидають співпрацю із "регіоналом" Бойком. Мовляв, ви були його помічником вже після Майдану.

-Із Бойком я теж знайомий, бо він багато допомагав нашій організації перепоховувати загиблих у Другій світовій. Ота знаменита фотографія, яка гуляє інтернетом, зроблена якраз на одному із таких перепоховань. Ну, це ж не означає, що я людина Бойка.

Щодо помічника Бойка, то в мене справді була така "корочка", яку, я до речі, зробив через знайомих. Після Криму почалась окупація Донбасу, я мав їхати туди, боронити свій дім. Ну, я ж не дурний, щоб взяти і поїхати туди просто так. Тому зробив собі посвідчення помічника Бойка, щоб стати своїм у Донецьку, який тоді вже заполонили російські спецслужби і фсбшники. Та "корочка" - то був мій квиток на вже окупований Донбас.

Я був радником Наливайченка з питань обміну полоненими, поки він керував цим процесом. І що тепер я людина Наливайченка? Якщо так аналізувати, то мене можна прив’язати до будь-кого, бо я спілкувався і знаю багатьох людей. В тому числі українських політиків і бізнесменів. Але це не означає, що я чиясь людина.

Багато хто із тих знайомих мені людей знають, в тому числі і Порошенко, що для мене Україна понад усе. Я нічия людина, я людина України.

Іван Підгорний

0
Комментарии
0
0
Смешно
0
Интересно
0
Печально
0
Трэш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы

Наши блоги