Блог | Закон Про Мову призвів до "вибуху кремлівської консерви" у Раді Європи
Було не раз говорено, що розгляд Верховною Радою Закону Про Мову неодмінно викличе розкриття великої кількости високопоставлених кремлівських "консервів". Однак, справа виявилась такою серйозною, що Московія, здається, змушена "палити" свою аґентуру вже не тільки в українському істеблішменті, але і в Страсбурзі.
КАЖУТЬ, що комісарка Ради Європи з прав людини Дуня Міятович закликала Верховну Раду перенести голосування за Закон Про Державну Мову "на період після виборів". До цього, працюючи в ОБСЄ, вона ж (оце вже точно було) закликала Україну "переглянути закони про декомунізацію", які на її (або підказану її кремлівськими друзями?..) думку "звужують свободу слова". Це – в принципі все, чого достатньо знати про Дуню.
Читайте: Чим ми відрізняємося від Брянська, якщо не мовою?
Якщо, втім, хтось хоче похизуватися ерудицією, то може згадати і про те, що попереднє призначення цієї представниці сербської общини Боснії в 2010 році на посаду речниці ОБСЄ зі свободи ЗМІ американське Радіо "Свобода" відверто називало "консенсусом західних делеґацій та представників пострадянського табору". "Розуміти Путіна" і не надто дратувати "надмірними причіпками" новітніх "ханів" Центральної Азії, ага?..
Чому, однак, саме зараз я маю сміливість стверджувати, що Дуня "спалилась", якщо чисельні публікації про її "заяву" в українських ЗМІ відповідають дійсності?.. – Річ у тім, що розповідаючи Україні, в який саме час нам доречніше голосувати за який закон, вона явно й грубо вийшла за межі своїх повноважень, використовуючи мандат представника РЄ з прав людини для втручання у внутрішню політику однієї з держав-членок. А це – надзвичайно серйозна халепа для будь-якого єврочиновника. Якщо, звичайно, українські дипломати знайдуть у собі силу духу прямо і недвозначно озвучити це.
Річ в тому, що функцією пані Міятович, як комісарки РЄ з прав людини, є "виявляти можливі недоліки у законодавстві та практиці держав-членів, що стосуються дотримання прав людини, закріплених у документах Ради Європи; заохочувати ефективну імплементацію даних стандартів державами-членами і допомагати їм, за їх згодою, в усуненні таких недоліків".
Ні вона, ні будь-яка інша посадова особа Ради Європи не має мандату втручаючись у наш політичний процес і давати нам поради щодо того, коли який закон розглядати в своєму парламенті, використовуючи для цього авторитет РЄ. Бо така практика, якщо вона далі ширитиметься, достоту знищить цей самий авторитет, перетворюючи Раду Європи в інструмент для замовних маніпуляцій із внутрішньополітичним процесом будь-якої з держав-членів. Сьогодні – України, а завтра – Франції, і так далі.
Твердження Міятович, що вибори "не сприяють прийняттю збалансованих рішень" по суті дорівнює тому, що демократія несе загрозу правам людини. А найкраще втілюють ці права, звісно ж, диктаторські режими, в яких завжди панує "стабільність", і вибори або взагалі не проводяться, або є формальністю.
Відсутність на Україні Закону Про Мову, як всім відомо, є чинником порушення прав людини, що відбуваються щодня. Вони відбуваються, коли зайшовши в крамницю, на пошту чи сівши за столик кафе у своїй власній країні українець чи українка не можуть отримати обслуговування мовою, що номінально вважається державною. Це – вже не кажучи про чисельні випадки прямої фізичної аґресії, коли за українську мову на Україні українців просто б’ють і калічать, про що не раз повідомляли ЗМІ за останній рік.
Комісарка з прав людини Міятович, виконуючи свої функції, мала б займатися саме цим. Бо в цьому, а не в порадах нашій Верховній Раді стосовно графіку законодавчого процесу полягає її робота.
Цілком нормальним, з рештою, було б, якби помітивши в опублікованому на сайті Ради проекті мовного закону щось суперечне нашим зобов’язанням перед РЄ, пані Міятович вказала б нам на це. Щоб бути солідним та відповідним займаній посаді, це мало б бути чітко і ясно: "такі-то пункти вашого законопроекту суперечать пункту такому-то ратифікованої вами Конвенції Ради Європи про те-то".
Однак, сенсаційний заклик до нас Міятович голосувати за Закон Про Мову саме після президентських виборів, а не до, як видається не спирається ні на що, окрім розмірковувань типу того, що "у контексті виборчої кампанії дискусії часто стають поляризованими".
На які Дуня, звісно ж, має право, але НЕ як "комісарка Ради Європи з прав людини", а суто як приватна особа. Люди, що дбають бодай трохи про свою репутацію в подібних випадках так і кажуть: "не як комісар (чи представник) РЄ (чи ООН або ОБСЄ), а суто як щирий друг України скажу вам…" – Почувши таке, та знаючи бекґраунд представниці Боснії, ми в це, звісно, не повірили б, але хоч формальна пристойність була би дотримана.
Натомість, відбувся "зашквар". Як видно, Москві таки сильно горить тепер за кожну ціну відтягти фінальне голосування за український Закон Про Мову на період після виборів президента України. На яких – виникає очевидний висновок – кремлівські друзі Дуні серйозно розраховують на перемогу лояльного до них кандидата.
Прийняття закону, який захищатиме статус і фактичні можливості використання української мови в усіх сферах суспільного життя, є політичною обіцянкою сил, котрі становлять зараз більшість у Верховній Раді, попри розбіжності і суперництво між ними, починаючи з 2012 року. І виборці БПП, "Народного Фронту", "Батьківщини" і так далі протягом шести з половиною років на це неймовірно терпляче чекають.
Пропонуючи цим силам іти на президентські та парламентські вибори з тягарем невиконаних впродовж майже семи років обіцянок, і знов говорити, що це буде зроблено "колись", Дуня Міятович прямим чином втручається в українські вибори, опускаючи ці сили, як нездатні виконувати свої власні програмні положення під час перебування при владі. І відповідно - сприяє перемозі їхніх опонентів. Що навряд чи можна визнати леґітимним виконанням своїх функцій комісаром з прав людини РЄ.
Що ж має робити за таких обставин українська влада: Верховна Рада, Президент та МЗС?.. – Насамперед, ясно, що "послухати кремлівського порадника і зробити навпаки". Тобто, якщо Москва дуже не хоче, щоб наш Закон Про Мову був ухвалений до президентських виборів, то в наших найвищих інтересах зробити це якраз до 31 березня.
Однак, цього недостатньо, бо залишивши без жорсткої реакції цей про-московський наїзд з площадки РЄ, ми відкриємо справжню торбинку Пандори для нескінченного цькування нас у майбутньому. Адже зараз на рівні європейських і натівських інституцій демагогічними розповідями про "порушення Україною прав нацменшин" нас тролять, окрім представників РФ, практично винятково угорський міністр пан Сійярто та кілька євродепутатів із виразним іміджем фріків.
Якщо ж нас будуть, відпрацьовуючи московський "темник", НІЗАЩО шпиняти (а пані Дуня "наїхала" на нас саме "нізащо", за принципом "придовбись до стовпа", без абсолютно будь-яких конкретних посилань на порушення нами будь-чого) ще й прикриваючись "інституційним лейблом" комісара з прав людини РЄ, то наші справи будуть таки кепські. Міятович ні в якому разі не можна дозволити робити це.
МЗС України на засіданні Комітету Міністрів, а наші депутати – на засіданні Парламентської Асамблеї Ради Європи обов’язково повинні ініціювати відкриту дискусію стосовно неналежного втручання комісарки Міятович у наш політичний процес в цілому та президентські вибори зокрема, що є прямим порушенням статті 10 Резолюції про Комісара Ради Європи з прав людини від 7 травня 1999 року № 99/50.
Втім, все це – лише після того, як наші уповноважені особи та органи отримають сам офіційний текст заяви пані Міятович, опублікований будь-яким з офіційних ресурсів РЄ. Бо хоч українські ЗМІ, політики та блогери, посилаючись один на іншого, цитують його вже другий день поспіль, проте ОФІЦІЙНОЇ ПУБЛІКАЦІЇ її заяви, здається, ніхто ще не бачив… Тож чи існує вона узагалі, або "заява" – це все-таки приватні міркування, які Дуня висловлювала за кавою десь в кулуарах своєї поїздки до Польщі?..
