Блог | Як Україна отримувала Незалежність
22 серпня 1991 року я повернувся до Києва з Москви, куди їздив на оборону Білого дому (парламенту РФ) з метою спротиву військовому путчу, що почався 19 серпня і провалився завдяки рішучій протидії відносно невеликої кількості людей. Після перемоги демократії в Москві ситуація в Україні як і усьому СРСР кардинально змінилася. Вже страху не було і почалася підготовча робота до проведення історичного засідання Верховної Ради – мало прийматися рішення, чи виходить Україна з СРСР. Ввечері 22 серпня на Хрещатику, на центральній площі проходив великий мітинг. У всіх ейфорія – треба дати по зубам поборникам Союзу. Москва на чолі з Б.Єльциним показала приклад. Білий дім вистояв і біля нього була українська сотня, проголошував ведучий мітингарів. Підійшов до організаторів, щоб надали слово. Попередньо сказав, що українська сотня мабуть з’явилася тільки по обіді 21 серпня, коли група з оточення Б.Єльцина на чолі з Руцьким полетіла з Москви до Криму звільняти М.Горбачова, що був під домашнім арештом за наказом заколотників. Ось саме тоді до Білого дому підійшло декілька десятків тисяч москвичів на вияв підтримки, бо до цього їх було всього декілька сотень, а інколи і менше. Розказав організаторам, що особисто був перед Білим домом на його захисті, проте у виступі мені чомусь відмовили, мовляв вже пора закінчувати.
Читайте: Скільки посад голів комітетів віддала опозиції правляча компартія у 1990 році?
24-го серпня вранці поспішаю вже до будинку українського парламенту. Все ж очікується така велична подія. По дорозі зустрічаю свого колишнього однокласника Мишка (на жаль вже покійного) – сина видатного українського письменника Григора Тютюнника. Вдвох прибуваємо до Верховної Ради, а тут десятки, а може й сотні тисяч людей. Головне гасло – "Україні волю". Люди все підходять, а на площі перед мікрофоном змінюються один за одним промовці. Почалося засідання Верховної Ради – комуністична більшість нервово визирає з-за вікон, оцінюючи наскільки рішучий нарід, що зібрався. Людей прийшло немало, рух громадського транспорту перед ВРУ перекрили, далі в кварталах стояли десятки вантажівок з бійцями внутрішніх військ. У разі команди вони мали розганяти демонстрантів.
Читайте: Символи України
На майдані перед Верховною Радою великий галас, але депутати-комуністи починають затягувати розгляд питання про проголошення Незалежності України. На сходах під парламентом, де була імпровізована трибуна загальнодержавного віча, промовці вже багато разів повторюються у своїх виступах, на площі зависає якась пауза, тож рішуче пробиваюся до мікрофону. Кажу, що був із захисниками Білого дому і хочу виступити. І тут на відміну від мітингу на Хрещатику ведучий мене відразу оголошує: "А зараз перед вами виступить захисник Білого дому". Ви не уявляєте, що відбувалося на площі. Я цей момент пам’ятатиму усе життя. Це такий рев підтримки, гордості за наших, хто був у вирішальні миті в Москві, якась компенсація за мовчання України і обережність, коли виступити в Києві з підтримкою Б.Єльцина було просто небезпечно.
Читайте: Синьо-жовтий прапор — символ Перемоги!
Я в той час був учителем історії, тож з викладацького досвіду виступав гучно і зрозуміло. Враховуючи, що кількість мітингуючих перед Верховною Радою почала скорочуватися, закликав терміново невеликими групами йти у центр міста та запрошувати людей приєднатися до нашого зібрання. Як приклад, сам з Мишком відправився на Хрещатик агітувати. Але центр міста якось жив своїм життям і бажаючих прийти на мітинг у підтримку Незалежності в суботній вихідний день було обмаль. На щастя, доїхали великі колони автобусів з інших регіонів України, в основному західних. Вони із завзяттям долучилися до мітингу і скандували вимоги про необхідність проголошення Незалежності України. В якийсь момент перед входом до Ради розгорнули великий синьо-жовтий стяг, який почали заносити до парламенту. Вийшло так, що я був поруч, то теж долучився до прапороносців, але коли ми почали входити до приміщення Верховної Ради, організатори акції попросили зайти в стіни парламенту мінімум людей. Я залишився біля дверей, та нічого, в новітній історії України завжди усім вистачить місця – головне, що Верховна Рада проголосила Акт про державну незалежність України!
