Примите участие
в розыгрыше
планшета Участвовать
Приз
БлогиМир

/Новости политики

Укрдім. Post scriptum?

370Читать материал на украинском

Голодування в центрі Києва припинено. Як пояснюють представники ініціативи "Український дім", – в зв’язку з тим, що стан голодуючих на знак протесту проти прийняття мовного закону значно погіршився. Нагадаємо, що кількох учасників голодування "швидка" вже забирала з-під Укрдому. Між тим протестувальники з Європейської площі розходитись не квапляться. Останнє, що передала наша кореспондентка, це те, що інформаційний пункт під Українським домом оточила міліція, з’ясовуючи, хто й для чого знаходиться там з представників засобів масової інформації. "Обозреватель" слідкує за розвитком подій, а поки що пропонуємо увазі нашому читача звіт про останню добу перед припиненням голодування.

"…Живу у центрі Києва під відкритим небом на сходах біля Українського Дому. Живу у "комуналці" з людьми, які через декілька хвилин стають друзями. Маленька Україна посеред міста: Тернопіль, Трускавець, Вінниця, Ужгород, Донецьк, Львів, Запоріжжя, Київ. Усі – одне ціле.

Ранок чудовий. Сонце тільки почало припікати. Ми сидимо гуртом навколо Сашка Лірника, він читає уривки з нового сценаріюз робочою назвою "Різдвяна казка про чотири роги і козацький рід".

Середа, звичайний робочий день. Дівчата Тома, Женя, Катя пораються на кухні: наливають чай, роблять бутерброди. Не втрачає пильності охорона. Молоді хлопці, парубки та чоловіки у військовій формі з нашивками УНА-УНСО уважно слідкують за дотриманням порядку.

Якщо помічають якусь "нетутешню" людину, то питають звідки прийшла, навіщо, що їй треба. Починаючи з 11.00, один за одним приїжджають журналісти з телеканалів, журналів та газет – знімають сюжети про Комітет захисту української мови "Український Дім", беруть інтерв’ю у голодувальників.

"Ідіть сюди, знімайте скоріш", - кличе журналістів майор Бровченко. Біля нього сидять два хлопця років 7 у футбольній формі національною збірної України, а поруч їх мати – вони приїхали з Америки, розмовляють українською, ця жінка американка, як вона сказала в інтерв’ю, родичка Ореста Субтельного.

Леонід Бровченко ("пан Майор") вінницький громадський діяч. Має дружину, трьох дітей. Приєднався до акції у Вінниці, з 10 липня голодує у Києві: "Я оголосив безстрокове голодування з ініціативною групою голодуючих, нас зараз 12. Сьогодні йду у наш медпункт міряти тиск, поміряли, і лікар мені каже, що зараз буде викликати швидку, а я йому відповідаю, що то кров кипить, то я переживаю, коли в мене беруть інтерв’ю, бо за мову переживаю, гаряче говорю, ось тиск і підскакує. Я просто дуже емоційний. І справді, поміряли трохи згодом – тиск у нормі. Дружина сильно переживає, але підтримує, я їй телефоную, даю слухавку іншим голодувальникам, щоб її заспокоїли".

Сонце пече у спину, дме рвучкий холодний вітер. Ми з Сергієм Жигінасом стоїмо посеред ЄвроМайдану, як його назвав один з протестуючих, наші голови від сонця заховала його парасолька. Пан Сергій бадьорий та привітний.

Приїхав з Чернігова, приєднався до голодування 13 липня, приватний підприємець. Йому б дуже хотілось, щоб ця акція привертала до себе більше людей. "Наприклад, у суботу-неділю люди приходять, а так - люди працюють, вони зайняті. Те, що у нас в країні відбувається, не повинно продовжуватись, ми – за системні зміни. Ми вже нічого не очікуємо від цієї влади, ми очікуємо від людей, щоб вони приєднувалися. Це стихійна акція, важко з організацією, немає таких командирів, які б сказали робимо так і так, іде демократичний шлях і це ускладнює ситуацію.

Голова Комітету голодувальників Оксана Неживенко з с. Чечельник Вінницької області почала голодування 8 липня. Аспірантка Києво-Могилянської академії.

Олександр Капінос з Кремінця Тернопільської області, розпочав голодування в перший день громадської акції 7 липня.

Рідні спочатку не знали, дізнавшись "шок, потім плач, трохи заспокоїлись, коли знайшли у мене в кімнатній бібліотеці книжку про голодування, знову плач. Вони, звичайно, підтримують мене, але не хочуть щоб я на це поклав своє здоров’я. Голодування то дрібниця, це найменше, що можна зробити зараз".

"Діди прадіди біли співучі, та й взагалі українці співучі, вийшло так, що оволодів гітарою, і вже два роки вчуся грати на бандурі. Вважаю, що кожен українець має гарно співати і гарно грати", вважає Сашко і співає пісню на слова Тараса Шевченка "До Основ’яненка".

Олег Веремієнко з Києва, голодує з 8 липня, юрист, адвокат по кримінальним справам. "Сюди я приїхав прямо з роботи у чому був, навіть додому не заїжджав. Коли я приїхав на другий день акції, було 5 голодувальників, і мені стало соромно, що більшість серед них дівчата, так я вирішив приєднатися. Батько вважав, що я став заручником якоїсь політичної гри, але я йому сказав, що за своїми поглядами я анархіст, не підтримую жодну політичну партію, я прийшов як звичайний громадянин. Мовний законопроект направлений на розділення, розколення українського народу. У мене цікаво склалося: бабуся і дід родом з Єнакієво, а тато народився у Києві, а бабця народилась на Черкащині. Тому я чудово розумію психологію західних українців і східних українців і не бачу жодних суперечностей. Всі проти цього закону. Тут сидить дядько з Донецька Павло Камишов. До нас під Український Дім приїздять люди з Миколаєва, Запоріжжя, Херсона, на день на два. Рівень протестних настроїв, я читав, збільшився втричі порівняно з минулим літом. Цей протест – це свого роду прапор, ми встановили прапор і сказали, хлопці, не бійтеся ми з вами. Підкреслюю, що наші протести виключно мирні, ми просто вимагаємо верховенства права, дотримання прав і свобод людини".

Вдень людей у таборі небагато. Хтось пішов помитися, інші в магазин за продуктами. Лікар міряє тиск голодуючим. Охочі сідають за стіл внизу сходів, хлопці і дівчата розповідають про акцію, її мету, спілкуються з людьми, збирають підписи на захист української мови. "Підходьте, приєднуйтеся до акції, захистіть українську мову", - звертається до перехожих у мегафон Роман (один з голодувальників). Він у вишиванці, солом’яному капелюсі, а до пояса прив’язаний ведмедик з написом "Я голодую".

Ініціативна група роздає агітаційні листівки, проводить опитування за анкетами. "Нашим президентом стала золота рибка, загадайте три бажання, направлені на розвиток нашої держави". Запитання в анкеті викликає посмішку, а відповідати треба серйозно ще й писати розбірливо.

Спілкуючись з учасниками, активістами, організаторами розумієш, що люди об’єднані спільною метою, - не просто відміною закону, але створенням зовсім іншої моделі українського суспільства. Суспільства, яке буде здатне творити власну незалежну суверенну державу та протистояти будь-якому зовнішньому тиску мирно, але наполегливо.

О 13.30 починається акція солідарності українців та білорусів. З колонок, що прилаштовані на даху автобуса Мистецького об’єднання "Оstannyaбарикада" звертається до нас Ляпіс Трубєцкой, Пікардійська Терція, Тартак і ми підспівуємо, майорить червоно-білий білоруський прапор, його тримають у руках учасники акції.

А гості-білоруси ще раз і ще раз закликають всіх активістів акції не зупинятися на досягнутому, боронити Україну і рідну мову, щоб не допустити того, що є в Білорусії. Лунає з усіх сторін завзяте й запальне: "Слава Україні!", "Героям слава!", "Жыве Беларусь!", "Жыве!".

Обідаємо. Канапки, чай з лимоном, печиво, яблука. Ведуться неспішні розмови. За такої сприятливої атмосфери ми познайомилися з Сергієм Володимировичем Корнієнко - керівником релігійної громади буддистів. Він встає о пів на п’яту і йде зустрічати світанок, читаючи молитви. Вважає, що мову треба відділити від політики, перекладати світову класику і сучасну літературу українською, щоб вона стала такою ж універсальною і розповсюдженою як англійська та іспанська. Його запитують: "Сергіє, ви знайшли собі місце під тентом для ночівлі? Бо ввечері буде дощ". "Воно саме мене знайде", - відповідає український буддист.

Один з охоронців, пан Ярослав, питає у хлопців: "Як там герой Крук?" "Ще поганенько", - хлопці знайшли і забрали з собою ворона, що не міг ходити, поклали на підстилку на стільці, спробували погодувати і напоїти, але якось не дуже вийшло. Тому пан Ярослав дав йому таке прізвисько "герой Крук".

Люди з міста приходять до табірної кухні один за одним, приносять фрукти, овочі, різні страви. Одна жінка з ресторану "Мафія" принесла упаковку з піцами. На кухні тоді була Женя з міста Калинівка Вінницької області, тиждень тому вона також приїздила з рідними, привезла харчі. На сьогодні живе серед громади Українського Дому два дні. Одразу ж стала однією з помічниць на кухні. На день для забезпечення водою і харчами йде 1000 грн., людей багато, ще й просто приходять люди слухати вечірні програми. На кухні задіяні чотири дівчини, вони підміняють одна одну, бо мають чергувати практично цілодобово.

Найцікавіше починається увечері. Люди повертаються з роботи. Гуляють містом. Та більшість приходить до громади табору свідомо, з бажанням підтримати, послухати, допомогти. Вечірня програма як завжди насичена. Зараз подвір’я Українського Дому нагадує грецький театр: взяли каремати, розсілися по сходах, приготували телефони, диктофони, фотоапарати, відеокамери, тобто всю техніку, що збереже у пам’яті цей вечір.

Першою на сцені з’являється Світлана Мирвода у рожевій мережаній сукні. Вона сідає, торкає пальцями струни бандури… Далі Євген Бондаренко читає листа від української діаспори штату Детройт, адресованого мужнім голодувальникам.

Світлана Мирвода повертається з гітарою і пропонує до нашої уваги сучасний стрілецький романс "Гей стрільці січовії, хто вас нині згадає?"

Ніч. Накрапає дощ, і таки добре накрапає. Розстилаємо під тентами "ліжка": спальники та каремати. Добре, якщо тобі поталанить і ти вмостишся на широкій рівній поверхні між сходами, а так треба тулитися вздовж одної сходинки. Зате зовсім не холодно, бо на сусідній (нижній чи верхній) сходинці борсається у спальному мішку такий самий як і ти. Ліг, заплющив очі, слухаєш шурхіт машин по бруківці, засинаєш… Раптом в обличчя лупить спалахом. "Що це в біса таке?", "Нащо фотографуєте?", "А з якого ви видання?" - доноситься з усіх боків. І дядько-фотограф відповідає: "З Інтернету!". Знову тиша.

Спати незручно. Ті, хто це давно зрозумів, віддають перевагу більш романтичному відпочинку. Сидять колом, балакають, співають пісні до ранку. Особливо до вподоби народні та пісні гурту Океан Ельзи.

Прокидаюся о 2.40. Питаю у Каті, де тут вночі працює вбиральня. "У нічному барі через дорогу". Дійсно у нічному барі "Міленіум" дуже зручна вбиральня, а головне вхід безкоштовний. Деякі віддають перевагу вбиральні у ресторані "Мафія", мабуть, тому що дорогу не треба переходити. Можна ще пройтися до ТЦ "Глобус", але він зачиняється о 22.00 і відкривається о 9.00, або до МакДональдсу на Майдані Незалежності – цей починає роботу о 8.00.

Якщо вночі холодно, можна влаштувати чаювання. Чайник погодився кип’ятити продавець з червоного кіоску на протилежній стороні від Українського Дому. Таким чином цілодобово ми забезпечені усім необхідним.

Світанок не вдалося зустріти, бо небо ще залишалося у хмарах.

Встаємо о 6.00. Співаємо гімн України, потім отець Георгій проводить ранкову молитву. Всі стоять навколо святого отця, починаємо з "Отче наш", просимо у Всевишнього благословення на цей день. Хто не встиг вчасно прокинутись – молиться наодинці чи просто йде снідати.

Отець Георгій: "Без мови, без землі і без родини – нема людини". Отця Георгія, служителя Свято-Микильської парафії (м. Київ), благословив служити на цьому місці патріарх Філарет.

Ранок – найкраща можливість для спілкування, поки всі не дуже зайняті. Пригощаю домашнім супом пані Людмилу. Каже, що вчора цілий день агітувала, пояснювала, спілкувалася з різними людьми і так забігалася, що навіть не поїла. Вона вже тут другий тиждень. Дізналася про акцію протесту випадково, просто почула як у місті оголосили збір усім, кому небайдужа доля української мови, зібратися на Європейській площі під Українським Домом.

На ковдрі з стаканчиком чаю у руках сидить Зоя Олександрівна Коноваленко з Києва, чекає поки трохи остигне ароматний напій. Під Українським домом вже 8 днів, раніше працювала у пологому будинку № 4, має освіту фельдшера. Допомагає там, де бачить потребу: виміряти тиск, прибрати територію, допомогти на кухні, "…так як вдома, так і тут". "Законопроект – це була остання крапля. Протест визрів через беззаконня, яке робиться у державі, у Верховній Раді. Тут серед людей немає агресії, в основному усі однодумці, доброзичливість відчуваєте яка"

До нас підходить чоловік, який вчора реєстрував учасників акції.

"Сашко, ну як твоя голова? Не болить?", - питає пані Зоя.

"Вже ні, все добре. Дякую", - Сашко тримає пластиковий стакан для квасу, з якого парує розчинна кава.

"Ти з кавою обережніше, не треба так багато її пити. Тобі краще зеленого чаю"

"Не люблю я зелений чай! До речі вчора я лише 12 порцій кави випив і це для мене ще небагато, от 24 за день – то вже занадто", - підсумовує і посміхається Олександр, йде смакувати каву. Олександр Кревз працює тренером з гірськолижного спорту. Приїхав з славного закарпатського міста Ужгорода. У Комітеті з захисту української мови "Український Дім" допомагає в організації, реєструє учасників, влаштовує їх на ночівлю, піклується.

Поснідавши, збираємося на віче. На ньому вирішуються організаційні питання, розподіляються обов’язки. Так розпочинається новий день...".

Укрдім. Post scriptum?

Укрдім. Post scriptum?

Укрдім. Post scriptum?

Укрдім. Post scriptum?

Укрдім. Post scriptum?

Укрдім. Post scriptum?

Укрдім. Post scriptum?

Укрдім. Post scriptum?

Наши блоги