Свідомість "первого канала"

Після того, як російський гуморист Михайло Задорнов геть зовсім впав у маразм, доля подарувала нам радника президента РФ Сергія Глазьєва. Останній, бодай, не згадує "про глобус України", а "мочить" на актуальні нині теми.

Наприклад, в недавньому інтерв’ю "Эхо Москвы" він заявив: ще півроку тому українське керівництво не мало ні українського, ні російського перекладу Угоди про Асоціацію з ЄС, впритул "до того моменту, коли ми за них переклали текст угоди з англійської російською".

"Ми взяли угоду у наших колег із Брюсселя, зробили переклад російською, українські міністри з великим інтересом його прочитати, коли я їм дав. Вони до цього не читали тексту – там переговорники були, звичайно, але переговорники не доповідали, судячи з усього, своєму керівництву, і справа якось йшла на їх власний розсуд", - заявив радник Путіна.

Якщо ви невтаємничений слухач російського "Эха", то у вас неодмінно складеться враження про українську владу як про жменьку примітивних лохів, які сліпо туляться під крило ЄС, навіть до кінця не розуміючи, чим ті "курчачі" ніжності для нашої держави закінчаться.

Але ж насправді ця байка – не більше, ніж художній свист путінського глашатая, бодай тому, що міжнародний протокол вимагає не лише перекладу подібних документів, але й дипломатичного узгодження тексту цього технічного перекладу. Погодження тривало декілька місяців і завершилося ще торік, задовго до того, як Глазьєв підготував кремлівську версію перекладу угоди між Україною та ЄС.

Однак російський слухач, так само як і глядач, і читач не дізнаються про те, що уродженець Запоріжжя Сергій Глазьєв відверто брехав, оскільки саме слова отого "запорожця" масово розтиражовані кремлівською пропагандою, а істиною ніхто з російського інформаційного бомонду не поцікавився.

Примітивізація України як партнера останнім часом є головним продуктом путінської пропаганди. То Глазьєв заявить якусь дурню про нашу країну, то шоумен Дмітрій Кісільов на "России-1" покаже "Евтаназію по-українськи", мовляв, українці аж до психозу хочуть у лоно Росії, а схиблена національна еліта на чолі з Януковичем заглядає в сторону Брюсселя. І якось так нелогічно у них виходить: у Митному Союзі геть зовсім вигідно для України, на користь цієї думки наводяться всі цифри, але Києву щось як пороблено, він торує собі дорогу до ЄС, тобто – до економічного банкрутства.

Більше того, "Газпром" закриває очі, що українці "тирять" газ, санітарні служби Росії мріють бачити на їхньому ринку українські сири, цукерки і т.д. Лише треба забрати з продукції половину інгредієнтів… А українцям, наче пороблено, йдуть до ЄС, як барани на заклання…

Здавалося, великому російському народу мало б бути так само смішно чути цю маячню, як смішно нам, українцям. Невже вони не бачать, що газова політика Кремля – це суцільний шантаж, тамтешня влада душить українських виробників, а Митний союз – ніщо інше, як спільнота вампіра з його донорами, і РФ прагне посилити свій федеральний бюджет за рахунок "братніх народів"?

Он навіть білоруський президент Олександр Лукашенко обурився та пригрозив виходом з Митного союзу, якщо не будуть скасовані обмеження в торгівлі. "Білорусь щорічно перераховує до бюджету РФ близько $ 4 млрд. лише експортних нафтових мит", - заявив президент РБ і додав, що на ці кошти можна було б "Емірати побудувати". Мовляв, таку версію Митного союзу Білорусь не потягне.

Чому не бачать цього росіяни?

Тому що їм ніхто цього не розповідає. Їм "говорять та показують" Глазьєв з Кісільовим, які постійно змальовують образ "примітивних хохлів", зазомбованих Заходом. І все це робиться для того, аби саме "примітивізмом" партнера пояснити розпад отого химерного митного утворення, як і всієї пострадянської політики Росії. Глазьєв і компанія не зізнаються своєму народові, що ідея штучно накачати економічну імперію "під Путіна" завершується провалом насамперед тому, що – слідом за Казахстаном та Білоруссю – не вдалося залякати й Україну. А без Києва Москві не вдасться втримати Астану і Мінськ в цьому об’єднанні через двійний перекіс інтересів на користь російського бюджету.

Монополія на інформаційний простір дозволяє формувати ту громадську думку, яка вигідна правлячому режиму. Цей феномен можна назвати свідомістю "первого канала", коли національні новини і федеральні спікери формують саме таке усвідомлення дійсності, яке примушує виборців відповідно реагувати на діяльність влади та думати в резонанс з розумовою діяльністю Кремля.

З озвучуваних перлів виходить, що росіян готують до неминучої втрати України з лона "братніх слов’янських народів" та Митного союзу через "примітивність українців". Це вже нова версія міфу, перед тим нас зображали "хитрими хохлами", які "присмокталися" до російських ресурсів і добре себе почувають.

Нескладно припустити, якою буде наступна заготовка російської пропаганди: "Володимир "Грізний" карає свого брата за підписання угоди про асоціацію з ЄС". Не отримавши партнера у МС, російський глядач бодай отримає насолоду від того, як карають українців за "асоціативне проєвропейське затьмарення".

Але то буде пізніше. На разі Володимир "Грізний" намагається імітувати доброго царя. Ось нещодавно він заявив про зниження ціни у півтора рази "на газ для України", зокрема – для закачування у підземні газосховища. Про цю поступку для "затьмарених" українців розповіли всі російські медіа.

Яка велична постать, отой Володимир Володимирович! "Свобода" мала б негайно відправити листа подяки та вишиванку в атачменті.

Якби от… не з’ясувалося б, що цей газ не для "Нафтогазу України". Він призначений для забезпечення транзитних зобов’язань "Газпрому" перед європейськими споживачами. Технічно "Газпром" продав газ сам собі, в дійсності – своєму партнерові в Україні Дмитрові Фірташу. Частину цього газу фірташівська Group DF також скерує на підтримку підприємств хімічного комплексу. Технічно газ зі скидкою потрапить в Україну. Але говорити, що "Газпром" допоміг Україні закачати газ зі скидкою, - це очевидна "глазьєвщина". Однак російський глядач, слухач і читач навряд чи про це довідається.