Про що мовчить соціологія?

Оприлюднені днями результати соціологічних досліджень, проведених Соціологічною групою "Рейтинг", показали ряд цікавих тенденцій і водночас дали поле для роздумів і численних запитань. Я зовсім не хочу звинуватити представників "Рейтингу" в упередженості чи маніпуляціях – навпаки, знаю Олексія Антиповича як одного з найсумлінніших фахівців у галузі соціології і звик його дослідженням довіряти (поруч з дослідженнями ще 4 – 5 українських соціологічних центрів). Тут скоріше мова йтиме не про саме дослідження і про його методику (хоча у даному випадку вона небездоганна), а про трактування цифр.

Отже, важливим моментом є те, що подали чи не всі інформагенції та інтернет-видання: якби вибори до Верховної Ради відбувалися сьогодні, то партія Петра Порошенка "Солідарність" перемогла би на виборах з результатом у 23,3%. Другу позицію (13%) посідає Радикальна партія Олега Ляшка. Третє місце – за "Батьківщиною" Юлії Тимошенко (11,1%). УДАР Віталія Кличка має близько 7,3%. На грані проходження – "Громадянська позиція" Анатолія Гриценка (4,9%). також – теоретично – у Верховну Раду можуть потрапити КПУ, Свобода, Сильна Україна та Партія регіонів. Це – інформація при її лінійному прочитанні.

Спробуймо її проаналізувати.

По-перше, впадає в очі той факт, що політичний потенціал Петра Порошенка за перші два місяці, що минули з часу його обрання, знизився вдвічі. Респонденти за звичкою далі надають перевагу Порошенкові як політику №1 (майже половина респондентів йому довіряють), але це скоріше підтвердження результатів нещодавнього голосування (так, Порошенко, так, Президент). Наступна виборча кампанія – не президентська, а парламентська, і абсолютно віртуальній партії Порошенка (де окрім нього та бренду нічого немає) готові довірити свої голоси лише 23% виборців. Тобто, це – рівень довіри до команди Порошенка, до тих, кого він веде у політику.

По-друге, важливо, що у партійному списку Порошенка не буде. Він не фігуруватиме під номером один (як це подано у соціології), і у короткий період потрібно буде прив’язати бренд "Порошенко" до бренду "Партія "Солідарність". На фоні численних інших партій (нових для виборця) рейтинг може розмитися, суттєво зменшитися. Тобто, у "Солідарності" є 23% лише завдяки Порошенкові – заберіть Порошенка, і відсотки різко зменшуються. Можемо провести експеримент, задавши респондентам ті ж питання, але у дужках напроти "Солідарності" поставивши інше призвище – Ложкін, Стець, Ярема чи щехтось із близьких соратників Олексійовича. Яким буде результат?

По-третє, дані соціологічного опитування показують можливий формат майбутньої коаліції у Верховній Раді. Порошенкові доведеться формувати коаліцію або з партійцями Олега Ляшка, або з Юлією Тимошенко. Ні до одного, ні до іншого варіанту він, здається, не готовий. Тим більше, що згадане вище розмивання електорату Порошенка сприятиме відтоку голосів до Тимошенко і Ляшка (особливо Ляшка, зважаючи на емоційну заряженість та імпульсивність цієї електоральнох групи, схильної до "закоханості" в нові обличчя та некритичного сприйняття дійсності) призведе до того, що саме Тимошенко і Ляшко стануть основними претендентами на прем’єрське крісло – адже вони матимуть вирішальний вплив на формування коаліції. Чи готовий Порошенко співпрацювати з одним або іншим прем’єром? Або бодай спікером?

По-четверте, парламент у такому вигляді – це продовження нестабільності і революції. Люди з вилами і автоматами Калашникова будуть домінувати над нормальною законотворчістю. Чи потрібно це Порошенкові? Нинішній парламент порівняно з наступним видасться просто вершиною конструктивної роботи.

По-п’яте, лише я один помітив присутність у списку партій фантомної політичної сили "Фронт змін" Арсенія Яценюка? Що це? Провокування (пророкування) розколу "Батьківщини"? Намагання зменшити відсоток цієї сили? Чи навпаки - показати, що Арсеній без Юлії – нуль (не в плані особистого рейтингу, а в плані перспектив партійного будівництва)?

По-шосте, чому на чолі "Партії регіонів" значиться Михайло Добкін, який лідером партії ніколи не був? Він був висуванцем на президентських виборах, але не був лідером партії. Натомість саме він фігурує в переліку лідерів. Цілком можливо, що ситуація була би дещо іншою, якби в дужках напроти Партії регіонів фігурував Борис Колесников або Рінат Ахметов. Плюс додайте той момент, що – цілком теоретично – у виборах можуть не взяти участь комуністи (Мінюст намагатиметься добитися через суд заборони Комуністичної партії). Дуже важко уявити, що електорат комуністів піде голосувати за "Солідарність" чи "Батьківщину" – скоріш за все, він перетече до Партії регіонів. Тому сподіватися, що у наступній Верховній Раді не буде Партії Регіонів, Порошенкові не доводиться.

По-сьоме, наявність бойових дій у східних областях України (а Донецька і Луганська області – це 32 виборчих округи) не дозволяє сьогодні проводити повноцінні вибори, а разом з тим – і коректне дослідження настроїв населення. Я спілкувався з багатьма соціологами, які підтверджують: для Донецької і Луганської областей можна отримати дуже умовний результат через ускладнення польової роботи інтерв’юерів. Саме тому результат може мати певні спотворення, і зазначені у дослідженні 1,5% похибки є коректними для подібної вибірки в "мирних умовах". Війна суттєво впливає на величину похибки.

По-восьме, постмайданні політичні сили (нові бренди), такі, як "Коло народної довіри" Ольги Богомолець, "Правий сектор" Дмитра Яроша, "Нове життя" Лесі Оробець, "Демократичний альянс" Василя Гацька, у сумі не дають проходження до Верховної Ради і всі разом ледве переважають ту ж таки "Свободу". Тобто, починається боротьба між правими силами за місце на маргінесі політичного життя. "Солідарність" та Радикальна партія поділили між собою весь електоральний спадок Майдану. Всі решта активістів виявилися статистами. (До речі, а чому у списку партій не фігурувала партія "Воля" Єгора Соболєва та Вікторії Сюмар?).

По-дев’яте, у переліку партій немає гіпотетичного проекту Ігоря Коломойського – а він обов’язково буде на виборах!

Виникає питання: маючи перед собою усі перелічені ризики, чи потрібні Порошенку дострокові вибори? Особливо враховуючи той факт, що наприкінці серпня (коли настане час збирати дітей до школи) – на початку вересня (коли надійдуть нові платіжки за комунальні послуги) рейтинги суттєво зміняться. Можна прогнозувати зростання рейтингу Ляшка (попит на критику) та регіоналів (ностальгія за стабільністю) і падіння рейтингів тих, хто здійснює владу. Електоральний ресурс війни – не безмежний, і війна не може довго стимулювати любов до Президента та його політичної сили. Рано чи пізно війна породжує купу незручних запитань і агресивний характер спілкування з тими, хто не має на ці питання відповідей.

Але це буде потів, за пару місяців. Почекаємо на нове дослідження соціологів із групи "Рейтинг". Курчата, яких вони рахуватимуть по осені, обіцяють бути генномодифікованими.