Стосовно заяви Захарченка про возз’єднання з Росією, як головну мету "ДНР".

Звичайно ж, дослухатися до того, що каже Захарченко – це все одно, що геть серйозно сприймати кривляння блазня на цирковій арені. Тому що Захарченко саме блазнем і є. Така роль йому прописана Росією, і він виконує її, як може. У цілому Захарченко із роллю справляється. Поза всяким сумнівом у людини вроджений талант до цієї справи. Як то кажуть, блазень від природи і по життю. Не даремно з приводу його висловлювань над ним насміхаються навіть офіційні російські мас-медіа. Вони, зокрема, днями нагадали, що Захарченко вже розширював "ДНР" до Харкова, Києва, Дністра, а також святкував перемогу і у Варшаві, і в Берліні, і в Лондоні, і у Нью-Йорку! Разом з тим, та чи інша із сценок, зіграних блазнем, так чи інакше, хай у гротескному стані, відображають якісь із реалій життя. Тому є цікавим та корисним періодично звертатися до їхнього аналізу. Тим більше, що це іноді допомагає зрозуміти позицію сценариста. Хоча завжди важко зрозуміти, отой сценарій – він від великого розуму, повної його відсутності чи банального переляку…

Що стосується реалій, то на сьогодні частину Донбасу, ОРДЛО, значною мірою вже "возз’єднано" із Росією. Це засвідчує доволі багато особливостей місцевого життя. Всі основні кадрові рішення щодо керівництва на окупованих територіях приймаються у Москві, націоналізованими підприємствами також керують з Росії, основною грошовою одиницею є російська, а отже і створений, як то кажуть, "єдиний економічний простір", документи "ДНР"-"ЛНР" визнаються в РФ тощо. Перелік можна було б легко продовжити. Враховуючи, що на Донбасі дислоковані та воюють регулярні підрозділи російської армії, таке "возз’єднання" є банальною окупацією.

Звичайно, діє якийсь так званий "прикордонний контроль". І не так-то завжди просто поїхати з ОРДЛО до РФ. Однак, такий стан справ є ні чим іншим, як проявом введення Росією надзвичайного стану на нових захоплених територіях, що логічно. Існує абсолютно реальна загроза безпеці російським громадянам в Росії від всієї тієї наволочі (байдуже, якого громадянства), якій вони пороздавали зброю та гроші і натравили на Україну. А тепер такі хлопці зі зброєю стали скорі на її використання, у т.ч. у Росії. І для чого це Путіну?

Тому ще раз, де-факто ОРДЛО, як окупована територія, до складу Російської Федерації вже включена.

Інша справа, що Росія, відповідно до всіх канонів "гібридної" війни та таємних операцій цього юридично не визнає.

Путін боїться. На сьогодні такий крок йому зробити важкувато. На це є декілька причин. По-перше, це негативний досвід, пов’язаний із анексією АРК. На мою думку, у разі визнання Росією Криму просто як нової незалежної держави на підставі якогось "волевиявлення" місцевого населення у ході "референдуму", тобто відрив АРК від України без включення до свого складу, зробив би загальну міжнародну ситуацію значно легшою для Кремля. Захід, з великою ймовірністю, важко зітхнув би та й проковтнув такі дії Росії. Як то кажуть, "не в первой". Це було б тим більш легко зробити, що Україна не вжила жодних заходів для того, аби відстояти свою територіальну цілісність.

У цілому склалася б ситуація на кшталт тієї, яку ми маємо у Придністров’ї та Нагірному Карабасі, Абхазії та Південній Осетії, скрізь, де з російської подачі лилася кров, членувалися країни, але Росія наче й ні при чому. Незалежність Криму ніким визнана не була б, однак і санкцій до Росії ніхто б не застосовував. Навпаки, Україні б читали лекції про те, що необхідно забезпечувати права російськомовних, сідати за стіл переговорів із Кримом, домовлятися, шукати компроміси, йди на якісь поступки, враховувати "гуманні чинники", які вимагають піклуватися про народ Криму, бо він не має страждати тощо. І гуманні російські війська виконували б у Криму миротворчу місію, може навіть під егідою ООН чи ОБСЄ. До речі, саме такий за своєю суттю варіант на сьогодні вперто просувають деякі українські та американські експерти, які вбачають "у спільному управлінні Кримом" з боку України та Росії шлях до мирного вирішення проблеми. "Блажен, кто верует…". Хоча навіть "блаженність" має мати якісь розумні межі…

Окрилений тим, що світова спільнота до останнього часу потурала агресивній політиці Росії, а також засліплений відчуттям безмежних можливостей, яке притаманне кожному диктатору, Путін не зміг прорахувати міжнародну реакцію на свої дії щодо Криму. Отож, як писали класики, "Остапа понесло" або "Акела промахнувся". Брутальність, відкритість та масштабність наруги над нормами міжнародного права, унікальність першого після Другої світової війни випадку насильницького перекроювання кордонів в Європі просто не дозволило Заходу заплющити на все те очі.

Проти Росії застосували санкції. Хай навіть більшою мірою демонстративні, однак саме проти Росії. Війна на Донбасі ще більше загострила цю ситуацію і призвела до введення жорсткіших санкцій. У підсумку на сьогодні їх зняття стало одним із пріоритетів зовнішньої політики Путіна.

Між тим анексія ОРДЛО, юридичне "возз’єднання" з ним значно погрішило б становище Росії на міжнародній арені, а також погіршили б внутрішньо економічну та соціальну ситуацію в ній. Путін просто не може собі це дозволити. Так само, між іншим, як і перебирати на себе завдання із утримання окупованих територій, яке на сьогодні багато в чому лежить на Україні.

Отже, у випадку з Донбасом Путін просто боїться після Криму наступити ще раз на ті самі граблі. Нічого не поробиш, як то кажуть, "кишка тонка". Тим більше, що ситуація для такого кроку Росії на сьогодні значно більш несприятлива, ніж це було три роки назад.

Це, по-перше.

По-друге, справа в тому, що приєднання ОРДЛО не є для Росії самоціллю. Де-факто окуповані території Донбасу для неї – це лише засіб реалізації інших завдань. Причому засіб, який використовується багатопланово.

Завдання №1 – "впихнути" ОРДЛО до складу України на тих умовах, які прописані Росією в Мінських домовленостях. Тобто на умовах території, яка має певний відмінний порядок самоврядування, що надає їй право на блокування тих чи інших рішень центральних органів влади Україну. Такі "окремі регіони" у складі України є для неї бомбою уповільненої дії, зданою вибухнути рано чи пізно, за вказівкою з Кремля чи самовільно. Вони є засобом руйнування України із середини, здатним призвести до повномасштабної, на цей раз уже громадянської війни, чому значною мірою сприяють і внутрішньо-українські негаразди, пов’язані із соціально-економічною та внутрішньополітичною ситуацією в нашій державі. А далі те, чого поки Путіну не вдалося досягти – поглинання України Росією.

Завдання № 2, про яке Росія періодично натякає, – це обмін Криму на ОРДЛО. Росія заявляє про свій повний вихід з Донбасу, сприяє у відновленні Україною суверенітету над цією територією, ліквідує таким чином вогнище конфлікту в Європі, а за це всі, включаючи нас, мають визнати, що Крим належить РФ. Такий собі "розмін фігур", так би мовити. Цей варіант є абсолютно неприйнятним для України з огляду на те, яким чином АРК опинилася у складі Росії, про що вже йшлося. Ніяких такого роду домовленостей з окупантами в принципі бути не може.

Крім того слід враховувати раніше згадане золоте правило: "Путіну вірити – себе не поважати", згідно з чим необхідно чітко розуміти, що добровільно з Донбасу Росія не піде ні за яких умов. Які б зобов’язання з цього приводу вона на себе не брала, які б гасла не проголошувала, РФ обов’язково докладе максимум зусиль, щоб залишитися впливовим чинником життя Донбасу та через нього – України. Байдуже, в якій формі це робитиметься: через потужні мережі організацій шпигунського, терористичного, проросійського гатунку, корумпованих чиновників різного рангу, підкуплених бізнесменів, наївних обдурених громадян тощо чи у формі певних домовленостей із провідними країнами Заходу про те, хто і чим має там керувати. Тут варіантів існує безліч, їх важко всі порахувати та й застосовуватимуться вони у разі потреби комплексно. А далі – див. завдання № 1.

Враховуючи все викладене вище, який же сенс для блазня розігрувати сценку "возз’єднання" за умов фактичної інтеграції окупованого Донбасу в Росію? Чого міг би досягти цим сценарист?

Тут є декілька варіантів. Такі заяви, ймовірно, є певною грою, елементом спроби позиціонувати та утвердити статус ОРДЛО, як незалежних державних утворень, причому незалежних, як від України, такі і від Росії. Бо раз вони такі незалежні, то Україна повинна вести з ними переговори, як із рівноправним міжнародним партнером, а всі звинувачення Росії в окупації частини Донбасу – ніби то вже й фікція…

Ну і звичайно, у разі потреби, Росія завжди може витягти із шухляди отаку цитату "законного представника народу Донбасу" і сказати: "Ось дивіться, народ хоче до нас, а ми – нє, ми ні в яку, ми ні за що не посупимося принципами міжнародного права! Донбас – це Україна, це святе! Просто ОРДЛО має бути у складі України на спеціальних умовах". А далі – див. завдання № 1.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Наши блоги