Примите участие
в розыгрыше
планшета на Android Участвовать
Приз
БлогиМир

/Новости политики

Помер Богдан Ступка…

Новина приголомшила так, як, їй богу, в своєму затуркано-байдужому сьогоденні від себе самої і не очікувала. Перше, що виринуло в пам`яті – репліка одного з героїв з роману Умберто Еко "Ім`я троянди": МИ ЛИШЕ КАРЛИКИ, ЩО СТОЯТЬ НА ПЛЕЧАХ ГІГАНТІВ…

Ми – карлики, це правда. З усіма нашими понтами і самозакоханістю. Бо кого можна поставити поруч з Богданом Ступкою? Кого? Де ті актори, де те українське кіно, яке брало б за душу так, як ті картини, де грав Ступка?

Картини – частково радянські (моя улюблена роль Ступки – якраз не з плеяди гетьманів-героїв, моя улюблена роль – Микола Задорожній з "Украденого щастя"), частково – польсько-російські…

Нинішнє зпопсовіле кіно (як і зпопсовіла преса, література тощо) вже не дадуть нам людину такого масштабу. Принаймні, не тут і не зараз. Чому? ХХІ вік змінив менталітет людини, він вже не породжує пасіонаріїв, як каже інший великий українець – Мирослав Попович. Приблизно такої ж думки дотримується і Любомир Гузар. Забагато земних благ, забагато тяжіння до марноти марнот, і замало – ох, як же замало! – душі. В кожному з нас, в майже кожному…

Без досвіду власного розідраного на шмаття серця не створиш ані ролі, ані статті, ані молитви. Душа виліплюється мукою, як не прикро. Не "позитивістським" налаштуванням і не любов`ю до себе, на чому буквально схибнувся увесь друкований глянець і весь жовтий Інтернет. Ніхто не хоче страждати, казав, посміхаючись, Гузар. Пам`ятаю цю розмову з ним. Хотіти страждати – звісно, неправильно, як і хотіти прожити життя, знімаючи вершки і не помічаючи під ними лайна.

Людина ХХІ століття таки йде кудись не туди (в таких випадках прийнято додавати – in my humble opinion). Вона або повернеться до первісного стану реагування виключно на "сіськи" та "жратву", або еволюціонує у щось принципово інше.

В останнє віриться тяжко. Складно уявити, приміром, що українські політики – в першу чергу, націонал-свідомі, культурно-просунуті, бодай на секундочку відволічуться від списків-з`їздів-виборів і заопікуються тим, щоб видати повну антологію фільмів, у яких знявся Ступка.

Вже доводилось принагідно зауважувати, що цьогорічне 70-ліття з дня смерті Ольги Кобилянської пройшло непоміченим. З всеукраїнських ЗМІ про це писав "Обозреватель"–ми брали інтерв`ю у письменниці Людмили Таран та літературного критика Тамари Гундорової. Навряд чи хтось зважить на 150-річчя Кобилянської, котре відзначатимемо у 2013-му…

Все це речі одного порядку – наша закоротка пам`ять про "гігантів" і власна мізерність. Добре хоч, що теперішні носії інформації переживуть нас і таки донесуть до нащадків і Ступку, і Кобилянську. От тільки які імена з нашої епохи вціліють на скрижалях вічності? Які?..

Наши блоги