Чому не потрібно запрошувати Андрія Куркова на поминки?

Олег Смирнов

Згадування Максима Луцького в негативному контексті кумівства стає непристойним. Журналістські маніпуляції, журналістський штамп «Луцький – кум Табачника», стає стьобом, від якого здалека тхне примітивною заказухою (комп’ютерна програма вперто виправляє на «замазухою», очевидно в цьому контексті це слова-синоніми). Чиясь натренована рука водить пером працівників «УП», щоб завадити утвердитися молодому і перспективному політику нової хвилі.

Нещодавно в цю орбіту було мимоволі (чи свідомо) втягнуто відомого письменника Андрія Куркова. Мабуть, він також переживає період творчої кризи, чи кризи середнього віку, якщо для своїх письменницьких фантазій обирає «сценку з життя»… з поминок. Він хвилююче-емоційно змальовує, як молодому політику Луцькому охоронці принесли окрему горілку.

І байдуже, що Луцький принципово її не вживає, але тепер уже, як у відомому одеському анекдоті: доведи, що у тебе два сини і ти принциповий противник алкоголю. Та й очевидно те, що безумовно талановитий Курков, мислячи образами-символами, оперуючи як митець узагальненнями, не мав би припуститися такої примітивної нелітературної конкретики, яка вилилася в особисту образу людини, яку заледве знає – пов’язати негаразди в науці та освіті з не бюджетними проблемами, а з тим, чи обирає молодий політик здоровий спосіб життя.

А те, що Луцький звернувся за допомогою до державної служби охорони після двох невдалих замахів на своє життя виглядає цілком логічним, особливо з огляду на те, що у нього двоє малолітніх хлопчиків, меншому з яких насправді хрещеним батьком є Міністр Дмитро Табачник. Добре, що поки духовний аспект особистих стосунків Табачника та Луцького-молодшого не стали предметом письменницького вивчення.

Хтось ходить по поминках пом’янути людину, яку зібралися вшанувати «пристойні люди за пристойними столами», а хтось вишукувати прихований смисл у простому людському бажанні (а ніяк не «вимаганні») сказати кілька теплих слів про покійного. Але це вже нехай залишиться на письменницькій совісті А.Куркова, запрошуючи якого, ви насправді сильно ризикуєте.