Росія визнала Новоросію, чи визнає її Україна?

Із наближенням виборів примирення на Донбасі плавно переходить у побудову в Україні нової реальності: без Криму, Луганської та Донецької областей. Задля переможного проведення виборів Порошенко вирішив пожертвувати кількома складовими України. Як часто буває, коли зважуєшся на жертви, то супротивник добирає ще кілька незапланованих до втрати фігур.

Зокрема, упродовж виборчого процесу Путін цілком імовірно забере частину України для з'єднання Криму із Новоросією. Задля забезпечення окупованого півострова продуктами, водою і електроенергією. Бо без цього зароблені Путіним відсотки підтримки зникнуть дуже швидко.

Чи цього не розумів Порошенко, коли прискорював початок дострокових виборів розпуском діючої коаліції в Раді? Малоймовірно. Звісно, розрахунок був на менші територіальні втрати, але перемога на виборах із значним відривом від решти політичних сил має списати все. Переможців же не судять, ну і горе переможеним.. Проте виглядає так, що переможеною може стати саме Україна.

Малоймовірно, щоб Путін вдовольнився лише частковим виконанням власних планів. Звичайно, намір був захопити якнайбільше території, але головною метою було упокорити Україну, загнати її владу "у стійло". Ця частина плану Кремлю вдалася майже повністю. Угоду відтерміновано, європейські перспективи Києва наразі лишаються примарними. Попри заяви Порошенка стосовно перспективи членства у ЄС у 2020 році і рішучі вказівки урядові щодо підготування закону про скасування позаблокового статусу, ЄС і НАТО на сьогодні для України - малодосяжна перспектива.

Чим голосніше очільники держави твердять про прискорений вступ до ЄС, делікатно оминаючи при цьому членство у НАТО, тим далі Україна і від першого, і від другого. Їхня риторика пов'язана із виборчим процесом, а не з реальністю. А реальність така, що до 2020 Україні доведеться або відмовитися від окупованих територій, або повернути їх. Повернення наразі виглядає малоймовірним, а втрата додасть дуже велику ложку дьогтю до меду приєднання.

Можливо, саме тому у списку партії Блок Порошенка з'явилася така кількість рейтингових журналістів і блогерів з гострим пером, щоб у подальшому вони переконували суспільство у тому, що все саме так і повинно бути та розповідали історію про менше зло і велику місію, яка лежить на плечах очільників держави. Але це все буде після виборів, коли уся повнота влади буде зосереджена в одних руках. Тоді знову можна буде переконувати довірливих виборців у тому, що така влада потрібна Президентові для проведення в Україні необхідних реформ. Свого часу Янукович також під подібну історію перебирав на себе усю владу, як він закінчив - відомо..

Хоча, з іншого боку, чи надто погано закінчив свою тривалу кар'єру Янукович? Розкішне життя в Росії, жодного кримінального переслідування з боку України. Мабуть, єдине, чого він може остерігатися - Суду Божого. Тому жодного страху нинішня влада перед суспільством не має. Янукович фактично став символом безкарності і уникання відповідальності. А останні рішення українських судів, які виправдали одіозних злочинців і відпустили під домашній арешт розстрільників Майдану, майже гарантують уникнення відповідальності владоможцям нинішнім.

Саме тому і стали можливими Мінські угоди щодо передачі Донбасу спеціальних прав, тому примирення відбувається коштом втрати українських територій. Звісно, з огляду на вибори не бракує патріотичної риторики і заперечування очевидного. За обіцянками владних кандидатів новобрана Рада має зробити все те, чого, з незрозумілих причин, дотепер не зробили Президент і Кабмін. У новій ВР також знайде прихисток значна кількість колишньої гвардії Януковича. Нещодавно прийнятий виключно завдяки тискові суспільства закон про люстрацію не дозволяє люструвати нардепів. Власне наявність цієї поправки нівелює саме поняття очищення влади. Тому і з'явилися сміттєві баки як альтернатива продажного судочинства і безкарності владоможців. Поки що баки наповнюють представниками влади попередньої, але за такої діяльності влади нинішньої, народного суду чекати лишилося недовго.

Гарні слова Порошенка про те, що відсутність реформ призведе до бунту, є дещо неточними. Відсутність реформ викликає повстання, революцію, а безкарність і виправдовування злочинців провокує до бунту і хаосу. Який з останніх гучних злочинів розкрито? Кого притягнуто до відповідальності? Кого розшукує Інтерпол?

Українське суспільство змушене воювати на два фронти. Із зовнішнім ворогом на Донбасі та із внутрішнім по цілій Україні. Політтехнологи від влади не втомлюються звинувачувати у зраді тих, хто бореться на фронті внутрішньому. Останньо вони досягли результатів. Палкі опозиціонери стали союзниками Порошенка і разом із лідерами громадської думки погодилися прикривати поразки влади з парламентської трибуни. Виправдання Сівковича з Поповим і закриття справ по Добкіну з Кернесом мали стати дзвінким ляпасом усьому суспільству, але не викликали навіть суттєвих протестів. Громадськість поступово адаптовується не тільки до великої кількості воєнних жертв, але й до виправдання злочинців.

Нинішня влада ще не почала прямого переслідування незгідних, але, попри прозахідну риторику Порошенка, пошук винних вже почався. Хоча значно легше було б усю відповідальність покласти на попередників, але для цього хоча б когось із них треба було б притягти до відповідальності, а це владі дивним чином ніяк не вдається. Небезпечною тотожністю із попереднім злочинним режимом є непотизм президента Порошенка. Похід його сина до ВР є не лише совковим рудиментом, але й підкреслено зверхнім ставленням до суспільства, що іде в цілковитий розріз із стандартами західної демократії. Свого часу президент Франції Саркозі був нещадно атакований ЗМІ і політичними опонентами за те, що його син претендував на очолювання одної з районної рад фінансового серця Парижу.

Саркозі-молодшого було обрано лише членом адмінистративної ради ділового району Дефанс, розташованого під Парижем. Потім він заявив, що лише візьме участь у голосуванні на заміщення посади у адмінистративній раді Дефансу, але не претендуватиме на посаду голови ради.

Розлючена громадськість Франції вимагала від сина президента відмовитися від участі у виборах. Інтернет-заклик до нього за 6 днів підписало 43 тисячі людей. І Саркозі-молодший відступив та відмовився від участі у виборах. Можна лише уявити, який гучний резонанс був би у Франції, коли б хтось із діючих президентів висунув би свого сина по мажоритарці до Парламенту. А в Україні навіть підписів не почали збирати...

Путін, звісно, скористається роз'єднаністю українського суспільства і влади. Прорубування суходолом коридору від окупованого Донбасу до Криму буде лише початком повномасштабної агресії проти України, і чим вона завершиться, залежатиме від українського народу. Як бачимо, розраховувати на владу вже не доводиться.