Вісь зла. Воєнний союз Росії

Путін посиленими темпами формує антиамериканський інтернаціонал, який має перетворитися у воєнний союз.

Саме воєнні, а не військові. Як кожна авторитарна держава, Росія мусить укладати такі союзи, дбаючи про засади такого авторитаризму. Союзники їй потрібні саме на випадок війни, а не задля створення оборонної доктрини. По суті, воєнний союз – це союз фронтів, а не військ, яким є, наприклад, НАТО.

На випадок війни Росія готує альянс із країнами БРІКС, але це не все. За зв’язками РФ можна відстежити, кого іще може залучити у воєнні союзники ця держава.

Окремими сюжетами є співпраця Росії з Іраном та Сирією. До Ірану Росія та її союзник по БРІКСу Китай направляють зброю в режимі нон-стоп. Ембарго ООН на постачання зброї, як показує практика, є абсолютно неефективним. За підрахунками британської Telegraph, завдяки лише Росії, обсяг зброї, що знаходиться у розпорядженні Сирії, збільшився на 580%, тобто майже у сім разів.

За активної підтримки Росією Сирії, Ірану, Іраку тощо увесь світ де-факто розділився на два табори. Перший - Європа та Америка - виступає за збереження існуючого міжнародного порядку. Другий - Росія, Китай, Індія, країни Близького Сходу та Південної Африки - розраховує на підрив існуючих засад світового порядку та безпеки.

Читайте: Русский мир на выезде

Свого часу, в момент обговорення проекту резолюції ООН з питання Сирії, Росія висунула три принципи: по-перше, влада не може бути змінена в "ненормальному" порядку, по-друге, іноземні сили не можуть проводити військове втручання, в тому числі й озброювати опозицію, по-третє, не можна вводити санкції. Така концепція підтримується не тільки Росією, але і Китаєм, Індією, ПАР і Бразилією. Що, власне, і окреслило на найближчий час воєнний союз Росії.

Це, передусім, країни БРІКС. Решту наддержавних структур Путін розглядає як ворожі або малоістотні.

Під союзниками зазвичай розуміють тих, хто демонструє синхронність дій, навіть якщо такий союз не було формалізовано. Бомбардування Донбасу, сектору Гази і наступ на курдів якраз є прикладом такої синхронності. Путін і його союзники наступають одночасно, лише на різних фронтах.

БРІКС, як свого часу і РЕВ (Рада Економічної Взаємодопомоги - есерівське об'єднання соціалістичні країн) є радше вивісками, за якими приховується суть, далека від мирної, торгівельно-економічної співпраці. При цьому ролі розподілені чітко, і завжди є той, хто виконує брудну роботу. Приклад Ірану, котрому продає зброю Росія, аби той, в свою чергу, постачав її ХАМАСу, наочно ілюструє такі зв’язки.

В часи СРСР, приміром, роль своєрідного чистильника виконувала Куба. Її спецназ Avispas Negras - "Чорні оси" - за завданням радянських товаришів воював і в Мозамбіку, і в Ефіопії. Окрема глава його подвигів присвячена Анголі, чий комуністичний лідер Агостіньо Нето звернувся по військову допомогу до СРСР та Куби. На військові дії в Анголі "Чорні оси" благословив особисто Фідель Кастро – вважалося, що таким чином Куба підтримує "народні революційні режими" в країнах, що розвиваються. Що стосується Анголи, то й після розпаду СРСР Росія підтримувала в ній роздмухану штучним чином боротьбу. Ветеран британського спецназу Саймон Манн згадував у мемуарах, як у 1994-му російські військові передавали в Анголу вакуумні бомби.

Синхронно із бойовими діями російських сепаратистів на Донбасі розпочалося бомбардування Ізраїлю ракетами із сектору Газа. ХАМАС має посольство у РФ, Путін навіть мав свого часу з ними офіційну зустріч. ХАМАС же офіційно визнав незалежність Абхазії і Осетії.

Несподівано, на тлі поразок сепаратистів на Донбасі, в Іракові виринає ще одна потужна фундаменталістська сила - Держава Ісламу. Вона атакує курдів на півночі Іраку і знову втягує США у воєнні дії на цій території. Можна вважати це співпадінням, але у сучасній геополітиці співпадіння бувають вкрай рідко. А ті хто переконують у протилежному, підтверджують існування воєнних союзів. Зараз таким союзом є антиамериканський інтернаціонал.

Політичну складову зв’язків Москви та Тегерана Washington Times сформулювала так: "Битва за Україну - це не лише випробування сили волі регіонального масштабу. Це зіткнення за майбутнє Європи і за роль Росії в цьому майбутньому. Ортодоксальні слов'янофіли, такі як Путін, виступають за відродження російського імперіалізму, який прагне встановити панування над сусідами, затвердити свою сферу впливу в Східній Європі і на Балканах, а також підірвати владу і вплив Америки за кордоном. Саме цим можна пояснити ту підтримку, яку Москва надавала Сербії на чолі зі Слободаном Мілошевичем, Іраку Саддама Хусейна і Ірану Махмуда Ахмадінежада".

Ірак уклав контракти на суму понад мільярд доларів США на закупівлю озброєння і боєприпасів російського виробництва. Перші партії зброї з РФ почали прибувати в країну в липні 2014-го. 28 липня відбулося вивантаження з транспортного літака Ан-124-100 "Руслан" авіакомпанії "Волга-Дніпро" важких реактивних вогнеметних установок системи ТОС-1А. Офіційно про збройові контракти ні в Москві, ні в Багдаді не повідомлялося, проте прем'єр-міністр Іраку Нурі аль-Малікі написав в своєму Facebook, що росіяни пообіцяли Іраку задовольнити всі запити країни в області озброєння, забезпечивши Ірак зброєю із запасів армії РФ.

3 серпня солдати ізраїльської армії здійснили знакове відкриття. У мечеті, де терористи влаштували військовий склад, солдати ЦАХАЛ виявили протитанкові ракети російського виробництва. Це новітні ракети "Корнет", які виробляються військовим заводом в Тулі. Їх наведення на ціль здійснюється за допомогою лазерного променя, а ураження бронетехніки можливе на відстані 5,5 кілометрів.

Загалом, на озброєнні ХАМАСу та терористів ДНР-ЛНР зброя від одного постачальника. І діє ХАМАС так само, як ЛНР-ДНР: використовує дитячі садки для ведення стрільби, влаштовує склади з амуніцією у школах. Таке враження, що й вишкіл вони проходили спільно.

18 серпня воєнний союзник Росії – Іран - надав бойовикам ХАМАСу хімічну зброю. А перед тим Іран скерував до сектору Гази гуманітарну допомогу. Паралелі з гуманітарним конвоєм РФ є очевидними. Ізраїль, звісно, гумконвой заблоковав ще по дорозі.

У 2005-му, коментуючи перемогу ХАМАСу на парламентських виборах в Палестині, Путін заявив що це великий удар, сильний удар по американських зусиллях на Близькому Сході. Путін заявив, що позиція Росії щодо ХАМАСу відрізняється від американської та західно-європейської. МЗС РФ ніколи не визнавало ХАМАС терористичною організацією.

Лідер ХАМАСу Халід Машаль не забарився із взаємною люб'язністю: "Для нас Росія - ключова світова держава, здатна позитивно врівноважити і стабілізувати міжнародну політику ... Ми сподіваємося, що президент Путін зробить все можливе для зміцнення відносин Росії з арабськими і мусульманськими народами, визвольними рухами опору, які борються з сіоністської окупацією, і встане на сторону народів, що прагнуть до свободи". Наступного разу свою відданість Кремлю продемонстрували у 2008-му ХАМАС та ліванська терористична організація Хезболла, коли визнали незалежність Абхазії та Південної Осетії.

Щоби підкреслити свою союзницьку вірність у секторі Гази створена ініціативна група, яка обстоює референдум про входження до складу РФ. У достовірності намірів сумнівів немає, адже про це повідомляє російськомовна версія Палестинського інформаційного центру, котрий контролює ХАМАС.

Бойовики ХАМАСу діють цинічно і активізуються без всілякої видимої причини. Формальним приводом для ескалації конфлікту на Близькому Сході стало вбивство ізраїльтянами трьох лідерів терористичної організації ХАМАС. Для проникнення в Україну російської армії не було жодного приводу. Це стало можливим завдяки тому, що близько 100 кілометрів державного кордону не контролюються владою України. А димовою завісою у цьому випадку послугувала операція з так званим "гуманітарним конвоєм", справжня мета котрого - пограбувати українські військові підприємства - стала зрозуміла лише пост фактум.

Тим часом у світі актуалізувалася ще одна точка напруження – іракський Курдистан, який з 2003 року позиціонує себе союзником США.

Курдистан - єдина стабільна і відносно благополучна зона в Іраці. У Курдистані діє близько 3800 місцевих та іноземних компаній. Для іноземних інвесторів проголошені 10-річні податкові канікули.

Для Курдистана пріоритетним завданням є розробка нафтових родовищ, як власного незалежного джерела доходів. В регіоні вже працюють норвезька компанія DNO, канадська Western Oil Sands, британська Sterling Energy. Запаси родовища "Тавке-1" вони оцінюють у 100 мільйонів барелів нафти. Тобто, на світові ринки потрапить якісна і недорога нафта у великій кількості. Це не може не дратувати Кремль, який через підтримку війни в Україні потребує коштів. І ось у серпні 2014-го ситуація навколо іракського Курдистану різко загострюється. Регіон зненацька заатакували бойовики ІДІЛ - "Ісламської держави Іраку і Леванту". Курдська оборона не витримала - місцева самооборона відступила у північні райони.

Читайте: Алексей Данилов: Война в Украине закончится развалом России

Зараз ситуація критична, сили ІДІЛ знаходяться за 50 кілометрів від столиці Курдистану - Ербіля. Армія Іракського Курдистану вже втратила кілька міст, у тому числі Синджар і Зумар, а також два нафтових родовища на кордоні з Сирією. ІДІЛ прагне утворити ісламський халіфат на теренах Іраку та Сирії. Власне, назва говорить сама за себе: Ісламська Держава Іраку і Леванту.

Терористи із ІДІЛ своїми головними ворогами вважають Ізраїль та США, а Курдистан для них є сателітом Заходу і тому його необхідно приєдати до халіфату. Знайомий почерк.

Ізраїль, зі свого боку, планує створення нового близькосхідного альянсу за участю Курдистану. Відома доктрина Бен-Гуріона твердить, що самотній та ізольований Ізраїль повинен шукати союзників на периферії арабського світу. Курди як ніхто підходять на цю роль.

Тому співробітництво між Курдистаном та Ізраїлем розвивається доволі активно. Вибудовується співпраця щодо розробки нафтових родовищ, крім того, Ізраїль зводить в Курдистані завод з виробництва молочної продукції. Загалом в Курдистані можна виявити сотні товарів різного призначення з міткою "зроблено в Ізраїлі": мотоцикли, трактори, машини швидкої допомоги, бронежилети та автомати Галіл.

У відносинах між Курдистаном та Ізраїлем, перш за все, йдеться не просто про теплі взаємини, а про стратегічне партнерство, у якому обидві сторони мають велику потребу. Бо мають спільного ворога - фундаменталістський іслам.

Нині Росія наслідує приклад СРСР, впроваджуючи формат "рускава міра" де своїми, а де чужими руками. І все це – під фіговим листком благих намірів.

Путін знову прагне протистояння. Він бачить свою місію у тім, щоби знову зробити Росію полюсом у протистоянні із США. Але Росія - не СССР, і ОДКБ - це карикатура на Варшавський договір, тому він шукає нових союзників за принципом - ворог мого ворога є моїм другом.. Самотня Росія загрозою для США не є. Без потужних союзників РФ уподібнюється до собаки, який гавкає на караван, але коли пси збираються у зграю, то може статись так, що значна частина каравану дістанеться їм у здобич.

Україна повинна сьогодні демонструвати непохитну рішучість у прагненні приєднатися до НАТО і ЄС. Для нинішньої української влади це має стати головним завданням на міжнародній арені. Розмови про те, що нас там не хочуть і що Україна має свій окремий шлях можна розцінювати як виправдання власної неспроможності, або агентурну діяльність.