Медіахолдинги світу: більші з найбільших

У розвиток теми, яку наш сайт зачіпав вже не раз: тенденція до "злиття та поглинання" у світі медійного бізнесу має універсальний характер.

Корпорації укрупнюються, активи збільшуються, імперії ЗМІ розростаються все більше. Аби далеко не ходити за прикладами, ми зібрали кілька з них у цьому матеріалі.

Досі ми базувалися на українському грунті, проте наразі вирішили розширити обрії.

У наведеній нижче таблиці представлені не всі медійні "гіганти", проте такі, котрі заявляли та заявляють про себе досить гучно. Їхні власники входять у традиційні рейтинги багатіїв, а абревіатури телеканалів, радіостанцій чи друкованих мас-медіа, котрі входять на складу таких імперій, знані в усьому світі.

Як бачимо, розвиток засобів масової інформації в світі йде шляхом створення гігантських концернів. Деякі з них були засновані ще у XIX ст., а у XX-му вийшли на панівні позиції. Слід ще зауважити, що після Другої світової війни в країнах Заходу спостерігалася тенденція об'єднання медійних корпорацій з великими компаніями, діючими поза інформаційною сферою (наприклад, в області виробництва електротоварів, комунікаційної, комп'ютерної та військової техніки, у кіновиробництві і в інших галузях індустрії розваг тощо).

Це призвело до переплітання власності та утворення великих концернів, пов'язаних з іншими галузями економіки. Так їхні власники підвищували конкурентнопроможність свого бізнесу. І по цей день на медійному ринку укрупнення компаній (з включенням до них внемедійних підрозділів!) часто є єдиним способом їх виживання. У дрібних структур шансів вижити поруч з "акулами бізнесу" практично нема.

Дослідники медійного ринку кажуть, що станом на 2000 рік в галузі інформації домінували всього шість концернів-гігантів ("велика шістка"). П'ять із шести членів групи "великої шістки" мають штаб-квартири в США, і лише один з найбільших медіаконцернів (третій за величиною) - у Німеччині. Йдеться про концерн "Вегtelsmann", який після купівлі у 1998-му найбільшого в світі англомовного видавництва "Рендом Хаус" і ряду інших придбань, перетворився на глобальну медіаструктуру.

В кінці ж 1990-х під № 1 у списку транснаціональних корпорацій, що домінують на світовому інформаційному ринку, значився "Time Warner". До його складу цієї гігантської корпорації увійшли кабельні мережі розважального ТБ, "CNN News Group", мережа новинних і розважальних каналів НВО, інші компанії.

У "Time Warner" увійшли "Warner Music Group", яка є однією з найбільших у світі компаній з виробництва і розповсюдження музичної продукції, і компанії "Warner Brothers" і "New Line Cinema" - світові лідери кіновиробництва для великого та малого екранів. Інтернаціоналізація медійного ринку, нівелювання міждержавних кордонів – ще одна з прикмет нашого часу.

Високу позицію в нинішній ієрархії медіагігантів займає також "Walt Disney" - корпорація, якій з 1995 року належить, крім чималої власності у сфері інформації та розваг, одна з найбільших у світі телекомпаній - американська телемережа ABC.

До числа компаній-медіаолігархов відносяться також корпорація Руперта Мердока "News Corp." - власник телемережі "Fox" і новинного каналу "Fox News Channel"; концерн "Дженерал Електрик" - власник телемережі NBC; корпорація "Майкрософт", що володіє спільно з "Дженерал Електрик" цілодобовим новинним кабельним телевізійним каналом MSNBC.

Що стосується преси, то ряд періодичних видань, котрі належать великим медіакорпораціям, поширюються значними тиражами за кордоном у багатьох країнах світу. До їх числа належать американські газети "International Herald Tribune", "USA Today", "Wall Street Journal", англійська "Financial Times", французька "Le Monde", німецька "Frankfurter Allgemeine Zeitung" , журнали" Time "," Newsweek "," Reader's Digest "(США) та інші.

Частина з них має зарубіжні версії, нерідко - на місцевих мовах, адаптовані до особливостей аудиторії. І це також свідчить на користь сказаного вище. Бажання охопити закордонні ринки і збільшити прибутки власного бізнесу стимулює власників медіа-імперій сміливо переступати кордони між країнами.

У той же час в деяких країнах прийняті закони щодо захисту внутрішнього ринку. Так, у Франції телекомпанії, що перевищили встановлену законом квоту на показ американських фільмів, піддаються штрафам. Але це, як правило, виявляється неефективним заходом.

Тож навіть Китай вирішив сконцентрувати провідні віщальні системи країни в рамках міжнародних медіакорпорацій. Аби не іноземні конкуренти заходили на внутрішній інформаційний ринок, а навпаки – Китай протистояв їхньому тиску на зовнішніх ринкових колах.

Такими є правила гри на міжнародному інформаційному ринку, і Україна мало-помалу також починає улягати цим правилам. Особливо це стало помітним упродовж останнього часу. Про це "Обозреватель" вже згадував у попередніх публікаціях.