Від Уельса до Депардьє: полку фантастів прибуло

Днями стало відомо, що слідом за Жераром Депардьє покинути Францію мають намір Моніка Белуччі та Венсан Кассель. Слава богу, що зіркова пара зібралася не до Москви, а у Ріо-де-Жанейро, інакше можна було б припустити, що европейських селебретіз скосила пошесть безумства.

А от як живеться у Росії новому російському громадянину Жерару Ренейовичу Депардьє, наразі достеменно невідомо. ЗМІ пишуть, що товариша Депардьє надумали одружити: аби не спився у кращих російських традиціях.

Тим паче що Жерар Ренейович нині холостякує: жодна з жінок, які були в його житті (і від яких, за його власними твердженнями, у нього 20 позашлюбних дітей), бажання стати "дружиною декабриста" не виявила. Не кажучи вже єдину офіційну супутницю життя Елізабет Гіньо.

І поки матрімоніальні плани множаться у мозку "приймаючої сторони", Депардьє видає цитати на кшталт: "На жаль, людські маси – дурні. Прекрасна тільки особа, тим паче коли вона бесстрашна". Комплімент адресовано, слід думати, Володимиру Путіну. Або ж, у гіршому випадку, самому собі. Останнє (як і перше) є підставою для серйозного діагнозу, втім, психічне здоров`є Жерара Депардьє "Обозреватель" мало хвилює.

Важливіше те, що російська Держдума таки ухвалила відразу два законопроекти щодо спрощення надання громадянства РФ. Закони стосуються, щоправда, громадян колишнього СРСР та їхніх нащадків. Проте, як каже російське прислів`я, "лиха беда начало". Мало-помалу, і процедура спрощеного громадянства пошириться і на шосту частину суші, і на третю, а там, дасть бог, і на всю земну кулю.

Що робитиме далі Росія із такою кількістю "нових русских" – знову ж таки, нас не обходить. Якщо вірити Держстату РФ, з 2006 року на постійне проживання до цієї країни перебралися 125 тисяч емігрантів. Це, звісно, краплина в морі, яка губиться в 143-мільйонній армії тубільців, та все ж… А раптом кількіть охочих жити в РФ зросте в рази?

Втім, нині російське чиновництво (зокрема, й найвищого рівня) з цих 125 тисяч найбільше тішиться одним-єдиним "гастролером" – Жераром Депардьє. Тим паче, що колега Депардьє по акторському цеху Бріджіт Бардо в Росію – "батьківщину слонів" – переїздити поки що не збирається. Вона лише грозить зів`ялим кулачком французькій владі та з суто жіночим кокетуванням анонсує свій від`їзд до РФ.

Між тим сам Депардьє навіть не уявляє (в силу своєї необізнаності з "матчастиною"), яку розпрекрасну ідею підкинув він владі РФ, які багатообіцяючі алюзії підняв з минулого. Не будемо, вочевидь, аж надто оригінальними, якщо вчергове проведемо паралелі між путінською РФ та Росією товариша Сталіна. Зокрема, й у тому, що стосується заманювання на її терени європейських митців та створювання за їх допомогою такого собі проросійського лобі на Заході.

Тут, щоправда, важлива ремарка: Депардьє ніхто не заманював, він, як казала героїня відомого фільму, "сам прийшов". Це по-перше. А по-друге, люди, про яких піде мова нижче, все таки громадянами Росії не стали. Вони були лише гостями, а стали – з часом – "друзями СРСР".

Втім, і сам Депардьє не є (та не буде ніколи) громадянином Росії. Отримання "краснокожей паспортины" ще не означає, що заїжджий гість увійде в контест всього, що відбувається зараз у цій країні, пізнає її реалії – від побутових до юридично-правових – і зробить належні виновки. Але славословити "велику Росію" буде. Noblesse oblige (як кажуть у них на Парижчині) – "положення зобов`язує".

Інакше і паспорт відберуть, і женитися не дозволять. Ще й пінка дадуть під товстий зад.

… Саме так колись славословили Росію – пардон, СРСР – творчі люди Заходу.

У 1934 році до СРСР приїхав письменник-фантаст Герберт Уеллс. Це був вже другий візит Уеллса – у 1920-му він зустрічався з Леніним і просто-таки захлинався захватом після бесіди з "кремлівським мрійником".

Для Сталіна приїзд Уеллса був вкрай важливим. До нього ретельно готувались. У підсумку Уеллс прийшов в захоплення від всього, що йому показали, він навіть зумів розгледіти в СРСР опозицію та можливість вільного висловлювання думок. Прозріння до Уеллса прийшло у 1939-му, коли він написав книгу "The Holy Terror", де розповів правду про сталінський режим.

У тридцяті роки до Сталіна приїздили також Бернард Шоу, Еміль Людвіг, Анрі Барбюс, Ромен Роллан. Всі вони залишали Москву "друзями СРСР". Щоправда, згодом відкрилося, що Роллан, наприклад, лише вдавав таку дружбу – справжні думки він виклав у щоденнику, який заповів опублікувати лише через п’ятдесят років після своєї смерті.

Справедливості заради зазначимо, що дехто з людей зі світовим ім’ям так і лишився полум’яним прихильником Сталіна. Наприклад, Леон Фейхтвангер з його романом "Москва, 37-ий". Цій книзі аплодував Бертольд Брехт, називаючи її "найкращим, що написано у світовій літературі".

Натомість були й такі особи, як французький модерніст Андре Жид, котрий спочатку також захоплювався СРСР, навідувався до Москви і навіть стояв у почесній варті біля гробу Максима Горького. Його свідомість змінили зустрічі й розмови з Борисом Пастернаком, а наслідком стала книга "Retour de L`URSS". Вона спричинила такий ефект, що не тільки інші твори Жида, а й саме його ім’я були в СРСР під категоричною забороною.

Були й менш відомі літератори: англієць Артур Кестлер зі своєю "Darkness at Noon" (1940) – книгою про терор 30-х років та румун Панаіт Істраті зі збіркою очерків про радянську дійсність, яку він видав іще у 1929-му.

…Логіка тих, хто заманює, доволі проста і цілком зрозуміла з раціональної точки зору. Мотивація ж тих, хто дається зловитися у тенета, значно тяжче піддається осягненню. Перша половина минулого сторіччя ще була віком пасіонарій, віком ідей і принципу "ліс рублять – тріски летять".

Саме з цих позицій ще можна пояснити (не виправдати, ні, лише пояснити!) того ж Фейхтвангера, котрий сидів на процесах над "ворогами народу" і строчив у записник замітки, які потім лягли в основу його "епохального" роману. Хоч все таки більшість з сучасників Фейхвангера надала, зрештою, вірну оцінку радянькій дійності…

Нинішні ж часи докорінно інакші. Хоча б з точки зору отримання та розповсюдження інформації. Тож за яким дияволом понесло французького актора у славне місто Саранськ (чи де там він вирішив врешті решт осісти), так і лишиться загадкою. Мабуть, вдарив в голову сік з його чудових виноградників у Бахчисарайському районі Криму.

Що ж стосується російської влади, то вона, безумовно, візьме на озброєння те, як можно обернути на свою користь безкоштовний піар у вигляді перманентно п`яного Обелікса. "Легким порухом руки" Обелікс перетворюється на обеліск путінської Росії.

А там, диви, підтягнуться і "стовпи" меншого розміру – ось вже і Ксавьє Фор, відомий "літун" на повітряних кулях, який нині гостює у місті Кунгур Перського краю, каже, що до Франції вертатися наміру не має. Мовляв, нема на батьківщині таких просторів, куди б він гармонійно вписався зі своїми кулями.

Що ж, велика російська шизофренія – розкол свідомості на те, що справді відбувається, і те, що тільки примарюється – триватиме. (Вона, на біду, ще й виявляється заразно, як бачимо). Спасеться той, хто вчасно вилікується. Інакше – ніяк…

P.S. В якості ілюстрації використано картину художника В.Маматказіна "Путін рятує Росію". Доволі характерну…