, view = metaData.view != null ? string.Join("|", metaData.view) : null})

Депутати проти сексу, або Помста за е-декларації

17.3т

Марш повій у Києві або працівниць секс індустрії, як їх охрестили ЗМІ, з 3 березня розділив депутатський корпус на дві "партії". Першу – заборонити, другу – легалізувати і оподаткувати. Як водиться, самих працівниць на "марші" було ще менше, ніж геїв на маршах на їх честь. Організатори явили не абиякий креатив: зблизили марш з 8 березня, щоб перейти взагалі на жінок, а від них до Леніна, СРСР і Вятровича з його ідеєю про скасування 8 березня як святково-вихідного дня. Суспільство відреагувало своєрідно: відправна тема – проституція мало кого зацікавила, а от навколо Вятровича і 8 березня розгорнулись справжні баталії.

Зрештою тему проституції полишили депутатам і журналістам, – особам безпосередньо до неї причетним, як на думку багатьох українців. Але до конкурсу: кого українці більше зневажають: депутатів, журналістів або повій не дійшло, через очевидність переможця. Втім, якби у конкурсі взяли участь судді, то депутатам могло дістатись лише друге місце. Самі працівниці секс індустрії публічно на все це не реагували, так само, як і працівники інших індустрій на десятирічний намір депутатів змінити Кодекс законів про працю. Причина проста – діючий Кодекс ще за часів СРСР був далеким від реальності і зараз є таким. Тому зміни у ньому мало кого турбують, за винятком професійних захисників прав людей і тварин, а також держслужбовців високих рангів, оскільки вони можуть втратити право терміново захворіти і ніколи не звільнятись.

Розкол депутатів на консерваторів – заборонити, тобто – залишити як є і штрафувати, та реформаторів – дозволити і видати ліцензії, засвідчив авторитарне мислення обох цих "партій" і їх невігластво. Вулична "ліва опозиція" з феміністками виявилась не більш демократичною і освіченою, ніж депутати, і де-факто примкнула до реформаторів, але боїться у тому зізнатись.

Ніхто з цих двох з половиною партій не задався простим питанням: яке взагалі держава має відношення до сексу, щоб його регулювати? Наїжену "лівими" тему про секс держави з народом, у якому задоволення отримує тільки один учасник, до уваги не берем, оскільки це зневажливе ставлення і до сексу, і до народу. Та й самі "ліві", коли опиняються при владі, займались і займаються таким "сексом" з особливим цинізмом.

Якщо намагаємось створити вільне і справедливе суспільство, то секс слід, так мовити, відокремити від держави, як і релігію. Не на папері, а реально. Займатись або не займатись ним, як і з ким, так само як і сповідувати або не сповідувати котрусь з релігій, – особиста справа кожного, а у депутатів і держави є більш поважні справи, ніж стежити: "що люди роблять уночі".

Якщо будемо регулювати, то опустимось до Мінзуліної з РФ з її ідеєю засудити і заборонити усі пози, окрім "місіонерської". Або вскочимо у халепу, як у 2003 р. німці, коли визнали проституцію офіційною професією і внесли у держреєстр. Автором реформи була ХДС/ХСС, яку в Україні за радянською звичкою все ще вважають "правою" і "консервативною". Ліва партія і соціал-демократи реформу підтримали, але незабаром "вилізла" пікантна деталь. Служби з працевлаштування згідно інструкції почали посилати німкень на роботу повіями, а відмова тягла втрату виплат по безробіттю. Жінки почали скаржитись, стався гучний скандал, і "ліві" із смаком третирували "правих". Меркель довелось коригувати закони і видати роз’яснення службі працевлаштування, що може і надалі пропонувати роботу повією, але відмова не веде до втрати виплат з безробіття.

Німці – народ прискіпливий, і взявшись за тему, вирішили довести її "до кінця", тим більше, що за ХХ ст. у них склалось досить спокійне ставлення до проституції. У 2014 р. вони вирахували, що річний оборот індустрії "червоних ліхтарів" складає десь з 15 млрд. євро і вирішили з неї забрати до бюджету 1 млрд. Це співпадало і з намірами чиновників ЄС, які з 1 серпня 2014 р. вирішили по-новому рахувати ВВП, включивши до нього додану вартість, створену у секторі "червоних ліхтарів", підпільній торгівлі наркотиками і зброєю. У ЄС вирішили отримати більш реальну цифру щодо економіки. Але мафія не схотіла світити свій внесок у економіку Італії, і після перерахунку за новою методою з’ясувалось, що ВВП Італії за перший квартал 2014 р. став менше на 0,1%, ніж обчислений за старою методою. Натомість, підозріло зріс на 5% ВВП Швеції, де мафії немає, а проституція заборонена.

Взагалі існує принаймні три методики обчислення ВВП, жодна з яких не вважається цілком достовірною. Тому не варто звертати уваги на пропаганду Москви, яка "співчуває" українцям через низький ВВП у 2 тис. доларів на душу населення і хизується російським у 9 тис. Все простіше – у РФ превалюють приписки, бо вони "світова держава", а у нас – недописки, бо в Україні навіть олігархи люблять поскаржитись на свою бідність. Це стара звичка українців, щоб комуністи не забрали й останнє. Отже, якщо наш ВВП помножити на два, а ВВП РФ поділити на два, то опинимось на одному рівні, з поправкою, що Україна не грабує півсвіту як РФ.

Але німці педанти і у 2015 р. таки вирахували, що з 80 млн. населення в них 400 тис. повії, серед яких 20 тис. це чоловіки, а сукупний прибуток їх за рік складає 14,6 млрд. євро. Німці навіть, як вчив Маркс, вирахували, що у ньому додана вартість складає 7,3 млрд. євро, а амортизаційні витрати – оренда ліжка, презервативи тощо складають в ньому теж 7,3 млрд. євро. Німці просто поділили на око 14,6 навпіл за "українською методою", щоб не копирсатись у химерних формулах Маркса. Але виникла проблема оподаткування.

Оскільки одна частина повій працює на себе і є самозайнятими, або індивідуальними підприємцями, як сказали б в Україні, то вона підпадає під одну систему оподаткування. Ці мають платити податки у місцеві бюджети, розміри яких визначають міськради. Ті, хто працює у штаті борделів потрапляють у розділ "робітниці на фабриці", і за кожну таку робітницю власник зобов’язаний вносити у федеральний бюджет 50% від створеного нею "ВВП". Оскільки міста беруть менше – від 7,5 до 30 євро за добу роботи, то самозайняті опиняються у кращій податковій позиції, ніж борделі, для яких податківці розробляли ще й шкали податку відповідно до кількості клієнтів, продуктивності праці, і підбирались до Маркса з його доданою і необхідною вартістю. Борделі на ці наукові пошуки відповіли тим, що стали заводити позаштатних працівниць, укладати просто договори оренди на ліжко з індивідуальними бізнесвуменками, або з тими, для кого секс – це хобі або спорт, а не професія. Останні "розважаються" або "тренуються" у борделі поза будь-яким робочим графіком і номінально ще й платять йому за "стажування". Податківці проти такого ноу-хау виявились безсилими, або приреченими проводити кожну ніч у борделях, щоб усе зафіксувати. Це не влаштовувало податківців, і зрештою все звелось до звичного статус-кво: одні роблять вигляд, що дотримуються закону, інші – що пильно стежать за його виконанням.

Зрештою вуличні індивідуалки посунули борделі, але міськради швидко зрозуміли, що з них вагомо бюджет не наповниш, особливо, якщо місто невеличке. Тому у Бонні ще в 2011 р. у "червоному кварталі" поставили таксомати для повій. Анонімно платиш 6 євро, отримуєш квиток і працюй з 10:15 до шостої ранку. Кількість клієнтів не обмежена, але штраф, якщо перевірка вловить без квитка.

На цьому сексуальна реформа у Німеччині і зупинилась, фактично на тому самому місці, з якого стартувала і без суттєвого наповнення бюджету, хоча показник ВВП дещо зріс.

Іншим, радянським шляхом пішли шведи. У 1999 р. Ліва партія, соціал-демократи і "зелені" у Швеції секс за гроші заборонили і стали штрафувати клієнта, а не продавця секс послуг для обох статей. Але проституція не зникла ні у Швеції, ні у Норвегії та Ісландії, які пішли "шведським шляхом". Вже через 10 років цей закон стали критикувати як "праві", так і "ліві", посилаючись на те, що він загнав повій у "тінь" і зблизив з світом криміналу. З’явились пропозиції піти "німецьким шляхом".

Сусідня Фінляндія пішла власним шляхом – заборонила борделі і сутенерство, але дозволила індивідуальний секс за гроші, за умови, що він не надається і не рекламується у громадських місцях. У Фінляндії його не стали обкладати податком, оскільки навіть і не сподівались на цьому заробити, на відміну від українських депутатів. Секс за гроші у Фінляндії завжди був непопулярним, і займались ним переважно іноземки. Фіни звикли до сексу без грошей. Але і у цій ситуації з’явились невдоволені.

Першими були податківці. Кмітливі фінські власники житла стали писати, що здають його в обмін на секс, а оскільки він податком не обкладається, то й податок за здачу житла вони платити не зобов’язані. Перед податківцями виникла цікава перспектива – змусити власників регулярно займатись з квартирантами сексом в себе на очах, щоб переконатись, що ті не брешуть. Зрештою ця проблема розв’язалась "природним" шляхом. Другими стали борці за високу мораль, які заявили: в 1998 р. у Гельсінкі був тільки один секс-клуб, а у 2000 р. їх стало 13, і наполягали, що під виглядом секс-клубів діють борделі. Але тут борці за мораль опинились перед технічною проблемою: щоб довести, що люди у клубі займаються груповим або індивідуальним сексом за гроші, а не для задоволення, туди слід піти і взяти участь у процесі. Звісно, можна когось найняти і заслати, але це підпадає під кримінальну статтю про примус до сексу. На проблемі: поступитись принципами або порушити кримінальний кодекс, борці за мораль і "забуксували". Поліція, на відміну від них, має можливості для отримання достовірної інформації і відслідковує випадки сексуального рабства, оскільки індивідуальний секс за гроші не заборонений. Зрештою у сусідній Швеції цю заборону обходять, видаючи плату за подарунок.

"Фінський шлях" є найбільш вдалим варіантом "відокремлення сексу від держави" з усіх точок зору. Держава відмовляється від сумнівного і клопіткого "заробітку" на сексі, забороняє секс-індустрію, і залишає громадянам на власний розсуд вирішувати: займатись їм сексом просто так або за гроші. Проституція морально засуджується, але не є карним злочином. Особи, які нею займаються, сприймаються як жертви трагічного збігу обставин, або як недорозвинені. У першому випадку держава її допомагає знайти іншу роботу, у другому не заважає вести спосіб життя, який їм до вподоби, але слідкує, щоб це не заважало іншим.

Фінляндія не одинока. Подібна модель прийнята у Естонії, Великобританії, Польщі, Іспанії, Португалії, Італії, Бельгії, Чехії, Словаччині, Данії, Болгарії, Швейцарії, Грузії і Казахстані. Побачити у цьому переліку Україну при існуючому складі Верховної Ради, навряд чи вдасться.

Якщо Москва через дурних "феміністок" і різних "лівих" намагається роздмухати будь-яку тему до глобальної катастрофи, то значна частина депутатів зацікавлена не у раціональному вирішенні проблеми, а в тому, щоб "ловити хвилі" від дій Москви для власного піару і створювати собі імідж "високоморальних консерваторів" або "рішучих реформаторів". Але політики і депутати, які вимагають частки від заробітку повії, будь-то у формі податку або штрафу, нічим не відрізняються від сутенерів.

Деякі партії і депутати мають і особисту зацікавленість у ідеї всіх оподаткувати: повій, рибалок, грибників, репетиторів, городників, і взагалі усіх, хто має, на їх думку, шалені побічні заробітки. Такі совкові ідеї вже озвучувались за часів Кучми і Януковича, а зараз в них з’явилась і дві нові мотивації.

Перша, – помста за ганьбу з е-деклараціями. Депутати хочуть довести: виборці не кращі за нас і теж мають "ліві" прибутки. Різницю у розмірах депутати ігнорують, як і той факт, що у виборців їх джерело – праця у вільний час, а в депутатів – хабар, крадіжки з бюджету, здирництво і продаж батьківщини. Другий мотив – "опозиція" намагається тиснути на виборця, щоб взяти його у союзники проти команди президента, яка змушує депутатів, суддів і усю касту "недоторканних аристократів" до пояснення походження своїх статків і відмови від "недоторканості". Союзником "недоторканних" у цьому є Кремль, який сподівається їх руками скинути уряд Гройсмана і Порошенко. "Русский міръ" взагалі, як губка всмоктую у себе всіх покидьків. Зовсім не складно розгледіти його зацікавленість у новій версії совкової компанії боротьби з "нетрудовими доходами", хвилю якої зараз намагаються здійняти у ЗМІ України.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги