УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Подвійний стандарт як європравило?

Подвійний стандарт як європравило?

Чимало галасу здійнялося у політичних залах та кулуарах України після прийняття Європейським парламентом резолюції щодо ситуації в нашій країні. До санкцій щоправда не дійшло, проте у наповненій дьогтем бочці висновків, апріорі нереально знайти щось солоденьке. Словом, про мед можна хіба що мріяти…

Європейський парламент, закликав українську владу звільнити «ув’язнених, засуджених за політичними мотивами». Крім того, європарламентарі наполегливо просять українську владу прояснити ситуацію з політв’язнями ще до початку парламентської виборчої кампанії, яка де-юре стартує, нагадаємо, 30 липня.

Далі – більше. Члени Європарламенту закликають українських керманичів забезпечити прозорість касаційного процесу у справі екс-прем’єра Юлії Тимошенко. «Європарламент знову заявляє про своє занепокоєння з приводу судових процесів проти колишніх і нинішніх високопоставлених чиновників уряду, які не були проведені у відповідності з європейськими стандартами – справедливо, неупереджено, прозоро та незалежно», - відзначається серед іншого в резолюції ЄП.

Європарламентарі також висловили жаль у зв’язку з тим, що Вищий спеціалізований суд України відклав розгляд касації по скандально відомій «газовій справі» до 26 червня поточного року і застеріг від затягування цього судового процесу.

Слушні зауваження? Безперечно. Проте в усій цій «резолюційній» історії є як мінімум одне «але». Річ у тім, що у зарубіжних країнах в окремих випадках має місце значне затягування строків розгляду справ, провадження в яких, незважаючи на відсутність складних фактичних та юридичних обставин справи, триває близько двох десятків років. Вдумайтеся – люди в Європі чекають вироку Феміди 20 років!

У Німеччині, приміром, затягування строків розгляду справ було визнано Європейським судом з прав людини системною проблемою, що призвело до ухвалення рішення у справі «Рампф проти Німеччини» від 2 грудня 2010 року. Розгляд цієї справи тривав 13 років, 5 місяців і один тиждень на чотирьох рівнях юрисдикції (!). Зрештою Європейський суд з прав людини визнав, що у цьому випадку мова йде про повторювані проблеми, які лежать в основі найбільш частих порушень Конвенції, встановлених судом щодо Німеччини, оскільки більше половини його рішень проти Німеччини стосувалися питання про надмірну тривалість судового розгляду.

Тож Німеччині, яка так активно з позиції вчителя вказує на проблеми з правосуддям в Україні, самій варто частіше дивитися у дзеркало. І, до речі, приклад «оперативного» судочинства у справі «Рампф проти Німеччини» – далеко не єдиний.

Задля бачення цілісної картинки правосуддя по-німецьки, розглянемо ще декілька справ, істину в яких намагався віднайти Європейський суд з прав людини. Отож, справа «Волкмер проти Німеччини». 9 лютого 1992-го заявник подав позов проти страхової компанії про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної в результаті ДТП. Провадження по справі тривало близько 18 років (!). Розглянувши всі надані йому матеріали, ЄССЛ дійшов висновку, що німецький уряд не навів яких-небудь фактів чи аргументів, які могли б переконати у обґрунтованості такого тривалості провадження. «З врахуванням прецедентного права з цього питання, суд вважає, що у цьому випадку тривалість судового розгляду є надмірною і такою, що не відповідає вимогам «розумного строку», - зазначається у рішенні Європейського суду з прав людини.

Прикладів, які наглядно засвідчують, що й у ФРН є чималі проблеми з правосуддям, а точніше, зволіканням при розгляді здавалося б нескладних справ, можна навести чимало. Проте не Німеччиною єдиною! Візьмемо (як то кажуть, для балансу) Австрію. Нагадаємо, ця країна стала повноправним членом європейського дому (ЄС) 1 січня 1995 року.

Отож, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Polz v. Austria». Заявник, якого рішеннями австрійських судів було визнано винним у зловживанні службовим становищем та отриманні хабарів, оскаржував тривалість судового розгляду, який був несумісним із вимогами «розумного строку».

Судове провадження у цій справі розпочалося 15 травня 1998 року, коли було відкрите попереднє розслідування щодо заявника. Провадження закінчилося 23 січня 2008-го, коли рішення Апеляційного суду було надане його адвокату. Судовий розгляд таким чином тривав протягом 9 років і 8 місяців (!) у трьох інстанціях.

Зрештою, розглянувши усі надані йому матеріали справи, ЄССЛ зробив висновок, в якому зазначається, що уряд не надав жодних фактів чи аргументів, здатних переконати у обґрунтованості тривалості провадження. «Беручи до уваги своє прецедентне право з цього питання, Суд вважає, що хоч справа і була певною мірою складною, загальна тривалість судового провадження була надмірною і не відповідає вимогам «розумного строку». Таким чином, мало місце порушення статті 6 Конвенції», - зазначається у рішенні Європейського суду з прав людини.

Наведемо ще один приклад. Справа «Tuma» проти Австрії. Заявник, який обвинувачувався у шахрайстві, скаржився у своєму позові до ЄССЛ проти Австрії на те, що загальна тривалість судового провадження була несумісною із вимогами «розумного строку». Суд тривав 5 років і вісім половиною місяців на одному (!) рівні юрисдикції.

На думку суддів ЄССЛ, австрійський уряд не надав жодних фактів чи аргументів, здатних переконати суд у необхідності іншого висновку у цій справі. «Беручи до уваги своє прецедентне право з цього питання, суд вважає, що хоч справа і була деякою мірою складною, загальна тривалість судового розгляду була надмірною і не відповідає вимогам «розумного строку», - зазначається у рішенні Європейського суду.

Отож, перефразовуючи відоме, доводиться констатувати: не все так прекрасно у європейському королівстві. В усякому разі, у «святая святих» - сфері правосуддя. Наведені вище приклади є яскравим доказом, м’яко кажучи, небездоганної роботи третьої гілки влади у країнах – членах ЄС.

Наразі досить часто в експертних колах сперечаються на предмет того, чи мають моральне право члени Європарламенту та інших поважних західних інституцій вказувати Україні, як, коли і в які терміни судити вчорашніх високопосадовців. Хтось дорікає європейцям, мовляв, помічаючи крихітну смітинку в очах України, вони роблять вигляд, що в Росії та Білорусі колоди не має. Представники ЄС своєю чергою приводять контраргумент. Його, до речі, учора ввечері в ефірі TBI озвучив посол Німеччини в Україні Ганс-Юрген Гамзьот. Отож, за словами високоповажного дипломата, Європа чудово бачить колоду в очах офіційної Москви та Мінська. Але Росія та Білорусь, на відміну від України, не декларують своє прагнення приєднатися до ЄС. Тобто, Києву натякають: хочете отримати ключі від квартири у євро гуртожитку, будьте ласкаві, дотримуйтеся відповідних стандартів. Не хочете/не можете? Стійте далі у черзі.

З одного боку – цілком правильний підхід. Проте з іншого боку, очевидно, перед тим як вимагати дотримання стандартів від потенційного члена ЄС, країни, які вже є повноцінними членами європейської родини, повинні показувати гарний приклад.

У нашому конкретному випадку – країни – члени ЄС, які «хором» докоряють Україну за відхилення від норм справедливого, неупередженого, прозорого та незалежного правосуддя, мали б показувати найвищий стандарт у цій над важливій царині суспільного життя. Втім, наведені вище приклади демонструють дещо іншу картину.

Висновків – безліч, ключовий – один: що для України - страшний гріх, те для країн ЄС – норма життя. Тобто, на жаль, мова йде про подвійні стандарти. Ні? А хіба хтось чув про систематичні (!) проблеми з затягуванням розгляду судових справ у Німеччині? Отож бо й воно. Зате весь світ чув критичні репліки фрау Меркель стосовно правосуддя по-українськи…