Блог | Выпученные глаза и бесконечные факи в камеру: что наговорила Полякова в интервью Рамине

"Эти люди, которые не купят билеты на мой концерт, нах*р они вообще мне нужны?!" – заявила Оля Полякова в новом интервью Рамине.

Далее текст на языке оригинала.

Інтервʼю триває дві з половиною години, я не дивилася весь цей шлак, епізодично послухала фрагменти про "хейтерів", "концтабір", "поганих ТЦК", і цього мені цілком вистачило.

Людина, яка розповідає, наскільки їй наср*ти на думку "хейтерів" і що вона нікому нічого не збирається пояснювати, приблизно половину інтервʼю саме цим і займається – пояснює і виправдовується.

Людина, яка нібито давно виробила імунітет до хейту, від цього хейту буквально труситься: випучені очі, піна з рота, нескінченні факи в камеру, знову факи, ще факи. В якийсь момент здається, що Полякова вже просто бʼється в конвульсіях, показуючи середні пальці людям, думка яких їй, нагадаю, абсолютно байдужа.

Окремий номер – виправдання щодо блогера Сєрьожі, з яким вона тусила на фестивалі Лайми і назнімала тіктоків.

Полякова, виявляється, гадки не мала, з ким цей Сєрьожа спілкується і що в нього повно контенту з Собчак, Рудковською та іншими персонажами російсько-путінської тусовки. Нічого цього вона не знала!

Зате який у Сєрьожі паспорт – Оля знає прекрасно і повторює це кілька разів.

Дивовижна вибірковість поінформованості!))

Наймерзотніший фрагмент: коли Полякова розповідає, що Україна – "невільна країна", що ми тут "як у концтаборі" і перебуваємо в якомусь "*баному совку".

Про концтабір у 2026 році розповідає українцям Оля Полякова.

Це ж треба бути настільки відбитою, настільки тупою і кінченою, настільки позбавленою елементарної емпатії, щоб узагалі вимовити таке в країні, громадян якої росія прямо зараз викрадає, катує і утримує в полоні, де тисячі людей пройшли через російські катівні.

Переконана, що ця жінка не прочитала у своєму житті бодай однієї книжки про справжні концтабори. Судячи з легкості, з якою вона кидається цим словом, це навіть не припущення.

І я зовсім не засуджую Полякову за те, що вона читала чи не читала. Я не розумію: навіщо з таким завзяттям публічно транслювати на величезну авдиторію свою нікчемну тупість, зневагу та відсутність емпатії, після чого – жалітися на "хейт"?

Бо те, що Полякова називає "хейтом", дуже часто є звичайною реакцією людей на те, що вона сама говорить і робить.

Ти виходиш на багатомільйонну авдиторію, розповідаєш українцям, що вони живуть у концтаборі, посилаєш їх нах*й, показуєш їм факи, а потім страшенно обурюєшся, що ці "невдячні люди" чомусь мають до тебе претензії.

(Ніт, Олічка, це не "хейт", у людей просто ще залишилася гідність.)

І якщо з Поляковою, в принципі, всім давно все зрозуміло, то про Раміну хотілося б ще раз наголосити на тому, про що я вже писала, і не раз.

Людина, яка після початку великої війни отримала доступ, про який багато професійних журналістів можуть лише мріяти: фронт, військові, великі політичні фігури, інтервʼю з генсеком НАТО тощо, на жаль, залишається тією самою Раміною, яка роками ганялася за московськими звьоздами, і яка сиділа з курячими очима навпроти Арєстовича (вже під час великої війни) і мовчки слухала його "муркотіння" про "поганий мовний закон".

Тепер вона так само сидить навпроти Полякової, слухає про український "концтабір", з тим самим "набором": посміхнутися, округлити очі, зробити здивоване обличчя і, не дай Боже, поставити нормальне зустрічне запитання.

Можна їздити на фронт, можна брати інтервʼю у генсека НАТО, можна мати мільйони переглядів. Але якщо за всі ці роки ти так і не навчилася адекватно реагувати на відверту х*йню, яку люди несуть у твій мікрофон, то ніяка ти не інтервʼюерка, ти звичайна підставка під той мікрофон.

Насамкінець хочу від усієї душі побажати Поляковій, щоб якомога швидше в Україні не залишилося жодної людини, яка купить квиток на її концерт.

А Раміні – стрімкого падіння переглядів її гімноконтенту.

Бо кореляція тут дуже проста: чим менше людей на концертах Полякової і менше переглядів у Раміни, тим здоровіше українське суспільство.

І тим трохи менш страшно думати про наступні (коли б вони не були) вибори.