Блог | Почему воруют у страны, которая воюет?

Как можно воровать у страны, которая воюет?

Лично знаю нескольких людей, которые общаются с министрами, бывшими министрами, чиновниками... И когда ты видишь эту среду изнутри, начинаешь понимать одну ее особенность.

Далее текст на языке оригинала.

Уяви собі одне село. Невелике, кілька сотень людей. У цьому селі дружини носять Картьє і булгарі, весілля дітей коштують 200 тисяч доларів, а чек за вечір у ресторані на 100 тисяч нікого не дивує. Третя машина для дружини не розкіш. Це мінімальна норма.. готель за 1000 євро ніч не менше.

У цьому селі є одне неписане правило. Якщо ти цього року не оновив Мерседес, ти лох.

Я знаю кількох людей з цього села. Спілкувався роками. І ось що я побачив.

Вони не знають іншого способу виділитись. Не книгою, не стартапом, не результатом, не тілом. Тільки годинником, яхтою, подарунком. Бо в їхньому колі це єдина валюта, яка приймається.

Діти вчаться в європейських столицях. І дітям теж треба виділятись серед таких самих дітей. Ще один шар витрат. Ім не важливо хто, а скільки ти витрачаєш на місяць.

Шлюби часто мертві. Люди живуть під одним дахом, бо в селі соромно розійтись. Сором тримає сильніше за любов.

І під усім цим дуже часто одне: людина в глибині відчуває себе ніким. Дорога машина приносить нуль задоволення. Це спроба закрити дірку всередині. А дірка не закривається, тому наступного року потрібна нова машина.

Тепер порахуй. Зарплата міністра чи заступника не покриває навіть один сезон такого життя. А село вимагає. Друзі так живуть. Сусіди так живуть. Вийти з норми означає випасти з кола, а коло для цих людей і є все життя.

Тому вони крадуть. Не тому, що не бачать війни. А тому, що страх стати ніким у своєму селі сильніший за страх перед країною, перед законом і перед фронтом. Це покривається історіями, що всі так роблять, хоча це не так. Часто ці люди нещасні, хворі, закриті.

Людина, яка краде у воюючої країни, щоб не відстати від сусідів по ресторану, заслуговує на вирок, а не на співчуття.

Можна посадити одного. Село нікуди не дінеться. І на звільнене місце прийде наступний, з тією ж системою в голові.

Корупція в Україні не про окремих поганих людей. Вона про середовище, де красти нормально, а бути скромним соромно.

Машини. Будинки. Подарунки. Навчання дітей у Європі.

Війна змінила зовнішню реальність. Але їхня внутрішня система координат могла взагалі не змінитися.

Навколо все ще ті самі люди. Ті самі порівняння. Ті самі символи статусу. І той самий страх що всередині ти ніхто.