Кат з великої літери «С», або Ворог народу №1, ч.2

2,1 т.
Кат з великої літери «С», або Ворог народу №1, ч.2

Закінчення. Початок читайте тут: Кат з великої літери «С», ч.1

Історія за часів Сталіна.

У арештанта запитують:

- Тебе за що забрали?

- За лінь.

- Хіба таке буває?

- Та якось з кумом під бутиль горілки розповіли один одному по анекдоту про Сталіна. Наступного ранку була неділя, я й подумав, що піду доповісти у «контору» у понеділок, а кум, чортяка, не полінився…

Політбюро працювало як безжальний молох під сталевим керівництвом грузинського диктатора. Необмежена влада Сталіна та його страх втратити контроль над країною призвели до утворення карально-репресивного апарату. Доноси і сексотство павутиною обплутало усю країну. Аморальна пропаганда у стилі «а-ля Павлік Морозов» і суцільний страх перед чекістською «опричниною» примушували людей доносити один на одного: сусіду на сусіда, дружину на чоловіка, дітей на батьків. Ворог Сталіна вважався ворогом народу – від селянина з Хацапетовки до генералів з Кремля й секретарів обкомів.

Видео дня

За приблизними оцінками, кількість жертв від сталінського терору сягає понад 30 мільйонів людей. Відомий російський письменник і дисидент Олександр Солженіцин суттєво перевищував цю цифру - до 60 мільйонів радянських громадян, але зрозуміти причини його гіперболізації неважко. Пройшовши через сталінський каральний апарат по повній програмі, єдиною метою життя для в’язня ГУЛАГу стала боротьба проти Радянської влади.

Деякі історики епохи «перестройки» пов’язують надзвичайну жорстокість Сталіна психічним захворюванням. За  непідтверженими даними, відомий російський психіатр і психолог Володимир Бехтерєв поплатився за постанову діагнозу «параноя» диктатору власним життям. Його отруїли незабаром після рокового обслідування. Версія психічного занепаду Сталіна на фоні масових розстрілів, штучно спровокованих голодоморів, мільйонів політичних в’язнів та зачисток у партії виглядає насправді правдивою.

«Єжовщина» 30-х років розвіяла остаточні сумління щодо коронування нового самодержавного царя під «пролетарським соусом». Зовнішня політика Сталіна повністю співпадає з традиційною російською моделлю – приховувати внутрішні труднощі та негаразди зовнішньою експансію. Перед початком Другої світової війни стало зрозуміло, що соціалізм у СРСР – це химера, яка побудована на використанні безправного селянства та робітництва. Економіка тогодення знаходилася в хронічній руїні завдяки відсутності приватної ініціативи і знеособленню політики централізованого управління.

У 1939 році Сталін нападає на Фінляндію, за що СРСР виключають з Ліги Націй як агресора. Перед цим у серпні укладається таємний додаток до договору про ненапад між нацистською Німеччиною і Радянським Союзом. Де-факто пакт Молотова-Ріббентропа поділив зони впливу обох держав у Східній Європі – розподіл Польщі, «приєднання» Прибалтики до «соціалістичного табору» й анексія Бессарабії та Буковини тощо. Як у відомій радянській пісні, «чужой земли мы не хотим и пяди, но и своей вершка не отдадим», але чомусь оголосили війну маленькій Фінляндії та заграбастали половину Польщі з прибалтійськими країнами.

Після перемоги у Великій Вітчизняній війні Сталін фактично сам себе нагороджує званням генералісимуса – найвищого з можливих воєнних титулів. За визнанням маршала Жукова, надвелика кількість вбитих співвітчизників у війні (СРСР – 27 мільйонів, Германія та країни-сателіти – 11 мільйонів) є «заслугою» диктатора. У своїх мемуарах полководець писав:

«Чи дійсно Й. В. Сталін був видатним військовим мислителем? Звичайно, ні. Все це нагородили йому в догоду, чому сприяв сам Сталін (…). Він слабо знався на питаннях військової стратегії і ще гірше в оперативному мистецтві. Слабо розбирався і в організації сучасних фронтових і ще гірше армійських операцій (…). Не знаючись глибоко на складності, методах і способах підготовки сучасних фронтових операцій, Й. В. Сталін частенько вимагав явно нездійсненних термінів підготовки і проведення операцій. І вони, на його категоричні вимоги, часто-густо починалися слабко підготовленими і недостатньо забезпеченими. Такі операції не лише не досягали мети, а й спричиняли великі людські втрати і матеріальні засоби».

Явний приклад військової безпорадності та цинічності є визволення Києва у 1943 році. Сталін віддав наказ за будь-якої ціни взяти столицю УРСР до Жовтневих свят. Поспіх, з яким проводилося форсирування Дніпра та наспіх розгорнуті плацдарми, призвели до величезної кількості жертв у рядах Червоної Армії. Але наказ «мудрого вождя» було виконано –  до 7-8 листопада, у 26-ту річницю Жовтневої Соціалістичної революції, Київ звільнили від окупантів. Десятки тисяч солдат поклали на вівтар кривавого свята, аби тільки приурочити «успіх» до видатної дати.

Неабияку роль у невдалих діях на початку війни зіграли масові сталінські «чистки» серед досвідчених військових службовців і громадських діячів. Як писав генерал Петро Григоренко, «колосальні, ні з чим незрівняні втрати, що зачепили кожну радянську сім'ю, — результат, перш за все, тої страшної „чистки“, яка була проведена генералісумосом серед керівних кадрів у всіх сферах нашого державного і суспільного життя».

Навіть не беручи до уваги кількість жертв сталінського керівництва у Великій Вітчизняній війні, можна сміливо говорити про близько 30 мільйонів людей, які тим чи іншим чином постраждали від репресій  протягом 1922-1953 років. А саме:

- Близько 10 мільйонів розстріляних та ув’язнених по таборах і тюрмах

- 10 мільйонів громадян, що каралися виправно-трудовими роботами за указами воєнного часу;

- Понад 6-7 мільйонів селян, які загинули від штучно влаштованого голодомору;

- Щонайменше 5 мільйонів «спецпереселенців», включаючи понад 2 мільйони «куркулів», а також цілі народи та «потенційно ворожі» етнічні групи (чеченці, інгуші, кримські татари, німці й т.ін.).

Незважаючи на цю жахливу статистику, сучасна політика Російської Федерації поступово реабілітує кривавого ката. У сучасних російських підручниках з історії 83 сторінки відведено на сталінську індустріалізацію і лише один абзац на штучно спровоковані голодомори. Форма подачі матеріалу нагадує радянське "ретушування": Сталін представ в образі «ефективного менеджера», який чинив мудро, зважаючи на обставини, що склалися. Цікаво, якщо повторяться ці «обставини», слід очікувати появлення аналогічної внутрішньої політики?

Здається, що уроки кривавого минулого нічому не вчать північного сусіда. Це можна пояснити лише бажанням сильної руки, царя-батюшки, який необхідний для процвітання держави. Холуйський менталітет з явними ознаками мазохізму: б'є - значить любить, б’є – значить заслуговуємо. Проектування культу особистості йде своїм ходом, нібито без міфологізації нікуди!

Постійно треба, щоб нагорі сидів черговий «батько народів», немов божество в ореолі партійців, бо комплекси радянського й царського кріпосництва досі не знищені. Свобода, рівність та братерство обминули нас так само, як і Ренесанс загинув у контрреформації Івана Грозного. Та й доки люди думатимуть, що диктатура (неважливо – окремої особистості, пролетаріату, олігархата, цілком чиновництва…) – це нормально згідно з обставинами, що склалися  - нас очікує повторення історії.

Кат з великої літери «С», або Ворог народу №1, ч.2