Літературний конкурс. День варення
Стасик не любив власні дні народження, бо завжди доводилося щось вигадувати. Та на черзі був сороковий і думка про ювілей захопила його. Він смакував свято ще за тиждень: завбачливо придбав нову сорочку - а до неї приглядався два місяці, добре, дочекалася його в стоковому, - мак-три-жілетт з касетою неперевершених лез та пачку цигарок парламент-сілвер-блю, які мав намір випалити знаменного дня. Так, того дня все мало бути довершеним, щоби пам’яталося все життя, бо йому непогано велося в компанії; Стасик поважав колег, цінував покладену на нього довіру, тож не хотів бути невдячним.
І от дочекався. За звичкою прийшов на роботу о восьмій (не брав прикладу з ледачих, які прокидалися о десятій, буцімто, який сенс раніше – скрізь же натовп, штин, трафік-джеми…) і розіслав листа поздоровляти його та пригощатися святковими напоями. Все було підготовлене якнайкраще.
Приємно ж відчувати загадково-питальні погляди колег! Наче вони знали щось, чого не знав він… Авжеж, поцікавилися в нача, скільки йому. То й що? Головне – попереду; він знав, що вміє дарувати радість. Які напої він приготував, які закуски! Хлопці з сейл-відділу принесуть гітару - він знав безліч пісень, і навіть англійською. Буде весело.
Нарешті, шоста. О шостій нуль-п’ять народ несміливо затупцяв біля його столу. Він не змусив себе чекати: посміхнувшись, дістав пляшки з напоями, закуску, дбайливо серверував стола й гукнув колег. Коли всі зібралися, він здивувався: треба ж, як тепло колеги вітали його! Ці дружні потискування рук, плескання по плечам, чмоки-цьомки, сміх…
- Що, вже за сраку? Хм, а виглядаєш на п’ятак з половиною…
- Слухай, чувак. Ти вже дістав своєю простотою, таких придурків ще пошукати…
- Коли віддаси сотню, га? Більше мене не проси. Заманав уже…
- Витріщатися на мої груди не набридло? Піди подрочи в туалеті, ми зрозуміємо…
- А він і дрочить. Еге ж, Стасику? Азабочєний ти наш…
- Забери на кухні свої судки з шафи. Валяються вже тиждень – тхне, як із дупи…
Коли джерело вітань виснажилося, Стасик підняв руку. Народ принишк. Він радісно обвів поглядом колег – всі тут, можна вже дякувати. Ой, ні – немає Сергія Михайловича!
- А де шеф? – спитав.
Народ зберігав тишу – мабуть не знав – та от в дверях офісу з’явився СаМ. Був він трохи напідпитку.
- А, гаманиннику! – Шеф виглядав задоволеним. – Тобі дарунок від дирекції.
Діставши серйозного папірця, Сергій Михайлович прочистив горло й зачитав:
- Шановний Станіславе Трохимовичу! Дирекція компанії *** поздоровляє Вас із сорокаліттям, бажає щастя, здоров`я та всього найкращого. Враховуючи, який сьогодні для Вас день, дирекція нагороджує Вас звільненням з компанії згідно статті 123 КЗпП без виплати компенсації… І поздоровляю від себе особисто, колего!
Не дочекавшись кінця спічу, колеги знову стали вітати ювіляра. Знову на нього посипалися тумаки, стусани, щипки й плювки... Потім всі почали пригощатися. А там було що: три дволітрові пляшки Чернігівського (щедрий дарунок Стасику від рекламодавців на Новий Рік), пластикові стаканчики, трохи нарізаного сала та чорне насіння на десерт. Під’ївши, вони наостанок помегелили іменинника, а хтось – Стасик не запам’ятав хто, бо був п’яний – перекинув йому на голову тарілочку з насінням.
Зрештою, свято скінчилося, всі розійшлися. Зоставшись на самоті, Стасик почав прибирати стола. Він вдоволено посміхався: ювілей пройшов вдало, до того ж він більше не піде на цю роботу.