Літературний конкурс. Дід Калиба

Серед гіллястих дерев, мальовничих українських хаток та рясних гаїв на Полтавщині притаїлось маленьке селище. Всі звичаї нашого народу зібрані тут і дбайливо охороняються пам’яттю народу.

Одного разу, бувши ще зовсім молодим хлопцем, сюди приїхав маляр. Він захоплювався мальовничою природою цього містечка, відкритими серцями людей. Та цікавило його інше. Десь далеко від цього селища він почув історію про цікавого чоловіка, діда Калибу, який заговорював кров, словом лікував будь-яку хворобу. Маляр хотів довідатись про його секрети.

Розповідали, що одного разу під час сінокосу одному з хлопців розрізали ногу косою. Хлинула кров. Люди кинулися до Калиби за допомогою. Той швидко прийшов, поклав руки на поранену ногу й почав щось шепотіти, і кров вмить зупинилась. Нога стала здоровою. Всі дивувалися чудесам, які творив цей похилий чоловік. Як йому це вдавалося? На це питання ніхто не зміг відповісти. Він ніколи нічого не просив за те, що допомагав.  

Багато людей вважали його чаклуном, але в той же час дуже поважали, бо ніколи він не робив зла іншим.

В один жахливий день смерть постукала до його хати і забрала одразу жінку та сина. Більше місяця старий Калиба не виходив зі своєї оселі . Люди піклувалися про нього, приносили йому їжу. Щось незвичне для всіх було в його очах.

Маляру розповіли, де його можна знайти. І молодий хлопчина вранці пішов шукати маленьку самотню хатинку за селом. Він довго йшов через ліс, потім степом, потім знову лісом. Минала година за годиною. І ось нарешті він побачив попереду стару, але біленьку мазанку з жовтим дахом. Маляр замилувався нею. Такої колоритної оселі він ще ніде не бачив. Хатинка з роками просіла у землю, тому біля дверей була викопана маленька яма, щоб можна було їх відчинити. Кругом хати росли старі дерева.

- З чого ж почати розмову? Що казати? – подумав маляр.

У нього в руках був маленький етюдник. Тому він вирішив покликати Калибу, щоб просити дозволу намалювати його хату. Маляр постукав у двері. Та відповіді не було. Він постукав голосніше і почув повільні кроки за дверима. Високий, сивий дід відчинив двері.

- Чого тобі, хлопче?

- Я хотів намалювати вашу хатину, можна?

- Малюй, якщо хочеш, - і Калиба почав повертатися до хати.

- Зачекайте! Можна з вами поговорити?

- Про що?

- Про життя.

Дід Калиба неохоче вийшов на вулицю та сів на стареньку лавку.

Запитуй, синку.

Скажіть мені, як ви лікуєте людей без ліків?

Старий посміхнувся. Його очі були наповнені мудрістю. Він говорив повільно.

Головне – це любов. Якщо любиш, можеш все. Ти коли-небудь бачив Біблію? Читав як Ісус  зцілював людей, як двома рибками та хлібцем нагодував тисячі? А на цій землі він був такою ж людиною, як я і ти. Та було дещо відмінне. Він любив людей, навіть помер заради них. Він зміг пробачити тим, хто плював йому в обличчя, зміг думати не лише про себе...

Що значить любов? У мене є дружина та донька. Я їх люблю, але до чого тут люди?

Ось так, як ти любиш свою доньку та дружину, люби всіх людей. Якщо зможеш це зробити, зможеш і лікувати. Без любові у серці ти ніколи не захочеш навіть допомогти у простій справі. Люби, синку, всіх люби...