Психопатологія побутового

Безумовно, нестандартне — найчастіше не значно краще за стандарт, а значно гірше, подібно до музичної майстерності перших рокерів (як кажуть знавці: «три акорди на крадених гітарах»), проте зі стандартною зовнішністю і голосом — фіг проб’єшся в шоу-бізнесі, а з поганими (як у Бітлз) ще можливо.

Ви можете скільки завгодно сидіти на дієті, дівчата, проте найбільш високооплачуваною зіркою нашої і російської попси є Вєрка Сердючка — панянка, яка не дбає не тільки про свою вагу, а навіть за вторинними статевими ознаками. Ми проб’ємося у Світі не завдяки вторинним ознакам розвиненої демократії, яких у нас нема, а завдяки тим речам, які у нас є, і тому ми їх соромимося. Давайте любити нашу «корпорацію монстрів». Історія не запам’ятає цих персонажів, які так бадьоро вовтузяться на виборах, як ми нині не пам’ятаємо, скажімо, членів французьких парламентів 1787 року. Проте саме вони спонукали до скликання Генеральних Штатів, отже всіх подальших комун, конвентів, рейхстагів, рад робітничих, селянських і солдатських депутатів, яких ми (нащадки тих, хто вижив) не забудемо ніколи.

Вибори нудні, бо все вирішуватимуть не голоси виборців, навіть не вправність тих, хто буде їх підтасовувати, а здатність і готовність Президента і уряду заохочувати та задіювати силові підрозділи. Безумовно, Секретаріат Президента не погодиться з жодними результатами виборів, вирішення основних політичних питань останні три роки залежить від силової здатності. У 2004 році помаранчеві змогли організувати агресивний натовп та заручитися репресивними можливостями американців, а біло-сині — ні. У 2005-му помаранчеві не спромоглися мобілізувати МВС та прокуратуру на розгром синіх, тому сині знову піднялися. У 2007-му Президент виявився готовим заохотити та застосувати ДСО, ВВ та армійський спецназ, а уряд побоявся воювати підрозділами МВС.

Тактичне завдання регіонів — зберегти за собою контроль над міліцією та остаточно не випустити з рук прокуратуру, якою вони зараз володіють «з половини».

Стратегічне завдання Юлі — не лише очолити уряд, але й перебрати контроль над бодай однією силовою структурою.

Завдання Ющенка — зосередити під собою всіх силовиків. І не дозволити йому це — те, в чому співпадають інтереси Регіонів та Юлі.

Будемо сподіватися, що Регіони зроблять те, чого вони завжди уникали — проявлять твердість і не дадуть новій Верховній Раді розпочати роботу. А потім захистять свій уряд. Це поганий уряд, але концентрація всієї влади в руках СП — ще гірше. Бо, як ми бачимо на прикладі наших братів росіян, головне в привабливості «суверенної демократії» — це газ і нафта; навіщо нам печерський кремль без свого маленького Сибіру? Замість надлишкових енергоносіїв, надлишок Ющенка…

Всі українці — вередливі сноби. Їм, бач, не подобаються політики, не задовольняє політика, єдиний зміст якої — безсенсова боротьба за владу, а не за добробут і щастя телеглядачів. З точки зору психопатології побутового, наші претензії беззмістовні, як претензії фрейдистів до адлеристів. Як відомо, Фрейд все зводив до сублімації лібідо (бажання трахатися), а його учень Адлер — до сублімації волі до влади. Медична практика доводить, що якої б теорії не притримувався психіатр, на результативність лікування психозів це не впливає, отже різниця між підходами уявна. Ми, які хочемо лише потрахатися, дарма злобствуємо щодо людей, які хочуть влади, бо вони хочуть того ж самого, що й ми: якісної екзистенції, як вважав Бінсвангер, на противагу і Фрейду, і Адлеру з Юнгом.

Візьмемо для прикладу невротиків, які народили ті смисли, в яких живемо ми — флорентійців, венеціанців, римлян часів ренесансу. Чим вони весь час займалися? Трахалися і боролися за владу. Безсенсово в політичному сенсі, але надзвичайно змістовно в культурологічному.

Більше мистецтва! «Люді хотят поезії, на..» (як співається в рязанській народній пісні, минулої весни її часто крутили по радіо).

Козимо Медичі помер, слухаючи один з платонівських діалогів. Хотілося б, щоб Ющенко, Юля і Янукович побільше слухали Платона.

А не своїх виборців.