Чи винні політики, що громадяни такі дурні?

Коли соціологи публікують результати чергового опитування, то журналісти, політики і політологи зазвичай звертають увагу лише на рейтинги партій, блоків, інституцій й особисто претендентів на роль загальнонаціональних лідерів. А тим часом у серйозних соціологічних дослідженнях, результати яких малюються не "зі стелі" (на жаль, щонайменше два з трьох досліджень, про які говорять ЗМІ, насправді не мають жодного стосунку до науки соціології, це просто політтехнологічні побрехеньки), чимало цікавих даних, над якими варто було б помізкувати. Бо загальна картина настроїв виборців вимальовується не надто приємна для тих, хто всерйоз говорить про демократію та європейський вибір України. І ось чому.

фото Артур Бондарь/ОБОЗ

Згідно з опублікованими у червні результатами всеукраїнського опитування, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова, серед соціально-економічних проблем країни респонденти (котрі мали право назвати чотири найважливіші з-поміж них) виокремили: зростання цін (59%), низьку зарплату (42,3%), безробіття (38,5%), відсутність реального соціального захисту людей похилого віку, малозабезпечених, багатодітних сімей (34%). Усе інші – це проблеми другого і третього ряду; кожну з них відзначили помітно менше, ніж третина опитаних. Навіть підвищення тарифів на послуги житлово-комунального господарство назвали тільки 27,5% респондентів. Здавалося б, людей турбують реальні проблеми, вони хочуть їхнього розв‘язання – що тут поганого? Але погане є, і соціологи його вміло "виловили" в океані громадських настроїв.

фото Артур Бондарь/ОБОЗ

Це погане полягає в тому, що абсолютна більшість українських громадян не вміє стратегічно мислити і раціонально ставитися до соціально-економічних проблем. Бо ж і безробіття, і низька зарплата, і відсутність реального соціального захисту – це похідні від несприятливих умов для розвитку бізнесу і ще ряду інших чинників. А тим часом ці несприятливі умови назвали тільки 6,2% опитаних. Так само не вважають українські громадяни першорядними проблеми поширення наркоманії та алкоголізму (13,5%) чи проблеми науки й освіти (5,2%). А тим часом занепад науки й освіти вкупі з катастрофічним зростанням наркоманії (а це відбувається буквально на наших очах) унеможливлюють нормальний соціально-економічний розвиток країни і, відповідно, добробут більшості її громадян.

Проблеми ж енергетичної безпеки та розширення видобутку і виробництва власних енергоносіїв (ключові у сучасному світі) для українців потрапили в розряд "інше" – 1,4%. То чи можна говорити про політичну зрілість нації?

Що ж стосується першорядних суспільно-політичних проблем (знов-таки, респонденти могли відзначити до 4-х варіантів відповіді), то тут абсолютним лідером є "байдужість влади до думки громадян" – 58,2%. Впевнене друге місце посідає "корупція у вищих ешелонах влади" – 47,4%, третє – "нездатність влади забезпечити виконання законів" – 37,6%. Ну, а четверте місце розділили дві проблеми – "відсутність механізмів впливу простих громадян на прийняття рішень" (29,4%) та "відсутність незалежного суду" (27,5%). Знов-таки, все, на перший погляд, точно і вірно. Але відсутність розмежування бізнесу від влади назвали тільки 17,9% респондентів, а перекрученість політичної та економічної інформації у ЗМІ – 9,4%. Невже ж такої перекрученості немає ледь не повсюдно? Риторичне запитання, чи не так? Але як можна вплинути на владу всіх рівнів за допомогою механізмів громадянського суспільства, коли ЗМІ, м‘яко кажучи, дають необ‘єктивну й неадекватну інформацію – як громадянам, так і владі?

До речі, схоже, що всі проблеми, пов‘язані із недостатньою розвиненістю інституцій громадянського суспільства потрапили в "інше" цього розділу – "аж" 1% опитаних. Знов-таки – де національна політична зрілість?

А тепер – увага! Починається головне.

За своїми політичними поглядами близькі до лівих політичних сил 10,4% опитаних. Сумарно це дає електорат КПУ, СПУ та ПСПУ на минулих парламентських виборах, отже, ці партії, очевидно, мають визначених та ідейно наснажених виборців. І це непогано, як би хто не ставився до лівих.

За своїми політичними поглядами близькі до правих політичних сил 11,3% респондентів – майже стільки ж, скільки й до лівих. До правих у нас уже традиційно (хоч і не зовсім вірно) зараховують націонал-демократів та українських націоналістів (російські націоналісти, яких вистачає в ПСПУ та КПУ у нас чомусь "ліві"...). Праві – це, найшвидше, "чистий" електорат "Нашої України" та "Правиці" (ще до об‘єднання цих сил). Теж непогано.

За своїми політичними поглядами близькі до центристських політичних сил 11,5% опитаних. І ось тут починаються загадки. Бо ж як центристські себе позиціонує чимало політичних сил, як-от: Партія регіонів, деякі учасники пропрезидентського мегаблоку, вільні демократи, команда Богословської, НДП, команда Литвина і т.д. На всіх цих виборців вочевидь не вистачить.

фото Дима Богданов/ОБОЗ

А є ж іще і Блок Юлії Тимошенко...

Іншими словами, оскільки виборці лівих і правих політичних сил України здебільшого чітко знають позиціонування близьких їм політичних сил, а на центристськи налаштованих виборців претендує надто багато політиків, ми змушені дійти сумного висновку: абсолютна більшість електорату БЮТ та ПР (і значна частина потенційних виборців мегаблоку НУ-НС) належить до трьох категорій респондентів: тих, що зазначили що вони за своїми поглядами не близькі до жодних політичних сил (21,8%); тих, у кого немає політичних поглядів (21,6%) і тих, кому важко відповісти (23,3%).

Який висновок із цього випливає? Дуже симптоматичний: що ПР та БЮТ належать не до партій ідеологічного типу, себто парламентських структур, а до т зв. "машин для завоювання влади", які цементуються навколо певних харизматичних вождів, якщо хочете, на основі "фюрер-принципу".

Частково це стосується і мегаблоку НУ-НС, який зробив ставку на яскравих лідерів, а не на чітку, пророблену ідеологію.

Отож за ситуації, коли тільки третина українського електорату має визначені політичні погляди, коли 28,9% опитаних зазначають, що опозиційність чи не опозиційність партій не мають для них значення (тобто знов-таки, не має значення ідеологія, не має значення позиція тієї чи іншої сили, аби люди на її чолі стояли хороші), у житті країни, а особливо на виборах, можливі великі несподіванки. І що вже гарантовано – так це гра політичних маніпуляторів на найбільш примітивних інстинктах і найбільш ідіотських настановах значного числа виборців. От, скажімо, 21,7% опитаних називають серед першорядних політичних проблем погіршення стосунків із Росією. Чи когось турбує те, що Росія платить за Севастополь десь у 20-25 разів менше, ніж у "нормальному" світі платять за військово-морську базу такого класу? Чи хтось розуміє, що українські дотації російській економіці за рахунок тільки цієї бази за минуле десятиліття значно перевищили суми, які недоотримали "Газпром" і Ко за поставки нам газу за ціною, меншою від центральноєвропейської? Ні. Одна п‘ята українських громадян вже записалася до числа лохів, котрих будуть уміло "розводити" заїжджі та вітчизняні політтехнологи. А як із тими 12,5% респондентів, котрих найбільше турбує "витіснення російської мови та культури", хоча навряд чи хтось із них здатен грамотно написати диктант за п‘ятий клас чи відповісти, хто такий Марк Алданов? Бери і роби з ними, що хочеш во славу КПУ, ПСПУ та ПР – або ще химернішої політичної сили...

Отож-бо: чи винні політики, що громадяни такі дурні, не знають, що хотіти, і дозволяють робити з ними, особливо перед виборами, найкрутіші кунштюки?

З іншого боку, чи й справді у нас існують ліві, праві й центристські політичні сили, а чи маємо тільки муляжі ("симулякри", як модно зараз говорити в інтелектуальних колах) ідеологічно визначених партій та блоків? Може, не всі, хто не має ніяких політичних поглядів, такі вже й ідіоти? Чи, якщо вже спробувати синтезувати весь наявний соціологічний матеріал, винні в усьому як провідні політики, так і більшість виборців, інакше кажучи, обоє рябоє, й Україна приречена на кружляння замкненими колами дополітичного життя?

Сергій Граб, політолог