Розстріл Євгена Щербаня. Хто є хто? Фото

«Розстріл Євгена Щербаня»

Видео дня

Усього в операції «Ліквідація в аеропорту» брало участь понад 15 бандитів: окрім трьох виконавців на льотному полі, кілька спостерігачів, водіїв на автомобілях, «сторожів-екіпірувальників» (передали основним дійовим особам костюми авіатехніків, підігнали в потрібний час велосипеди, на яких стрільці перетнули поле, завантажили в автомобіль Пушнякова заздалегідь підготовлену й перевірену вогнепальну зброю).

Болотських з товаришами тричі виїжджали в аеропорт, де вивчили схему й особливості охорони льотного поля й інших об’єктів, шляхи проникнення й відходу з території аеропорту. Відходити вирішили через ворота – віддалені від будівлі аеровокзалу, але поруч із приміщенням спецпідрозділу міліції. «Москвич» точно розрахував, що міліцію просто не встигнуть сповістити й підняти по тривозі – поки це відбудеться, нападники будуть уже далеко.

Вадим склав схему аеропорту, позначив на ній місця всіх учасників нападу, способи та шляхи їхнього проникнення на об’єкт і відходу з місця злочину, розрахував час операції. Потім почалося відпрацьовування, своєрідні репетиції. Вони також тривали близько місяця. Пушняков в одязі капітана міліції двічі заїжджав на білих 99-х «жигулях» на територію аеропорту через ворота вантажного терміналу, Болотських і Занґеліді з’являлися на льотному полі на велосипедах і в костюмах авіатехніків.

Запаслися необхідною вогнепальною зброєю, автомобілями, портативними раціями, мобільними телефонами, іншим оснащенням. Про це подбали Кушнір і Рябін. Особлива увага приділялася засобам зв’язку – вони, як і зброя, не мають підкачати у відповідальний момент. «У нас були сховані мікрофони й навушники, імпортні мініатюрні рації, в інших учасників – мобільні телефони, – свідчив Болотських. – Про будь-яку зміну ситуації й коригування плану ми відразу повідомляли один одному». Автомобіль, на якому роз’їжджав Пушняков, було викрадено ще в липні 1995-го, понад рік він «відстоювався». Держномер, установлений на ньому, Пушняков зняв з іншого автомобіля в Маріуполі, незадовго до акції в аеропорту.

Отже, продумано й підготовлено все було на найвищому рівні. Занадто великими були ставки, інтереси дуже високопоставлених осіб і злочинних «авторитетів» були поставлені на карту. Але це не означає, що сама акція пройшла гладенько. Надто складною і ризикованою була схема ліквідації, багато людей і обставин було введено в неї. А конструкція, складена з ненадійних деталей, зрозуміло, може і зруйнуватися.

Отже, зазначимо, що замах на Є. Щербаня 3 листопада був уже третьою спробою. Перші дві просто зірвалися. Спочатку, за словами В. Болотських, бойовики запізнилися в аеропорт, а вдруге – в літаку, який прибув, Щербаня не виявилося. Так що дві невдалі спроби теж стали для учасників операції «Ліквідація» свого роду репетиціями, перевіркою бойової готовності.

3 листопада врахували, здавалося б, усі попередні помилки – Щербаня й літак, який відлетів за ним, бандити вели дуже ретельно. Але теж не обійшлося без недоладностей. ЯК-40 приземлився і зайняв не ту стоянку, на якій зупинявся завжди. Тому стрільцям довелося трохи змінити тактику: велосипеди вони залишили на розі будівлі аеровокзалу й далі до літака йшли пішки – відстань, яку доводилося долати, виявилася завеликою, тож двоє велосипедистів могли впасти в око.

Пушняков на білих «жигулях» спокійно проминув міліцейський пост, але несподівана перешкода виникла перед ним уже на території аеропорту. За 5 хвилин до приземлення літака з Москви виїзд «Пуховим» «жигулям» блокував «Ікарус» – автобус, яким пасажирів доправляють на посадку до трапа літака.

Жінка-водій припаркувала свій автобус просто перед легковиком, і пішла у своїх справах до будівлі аеровокзалу. Зрозуміло, що «капітан» в «жигулях» одразу занервував. Він почав сигналити, відчинив двері, а коли жінка озирнулася – жестами показав, аби вона від’їхала. Водій виконала прохання співробітника міліції – відігнала автобус убік. А могла б і не звернути уваги, забаритися... Та саме у цю мить ЯК-40 зі Щербанем на борту опустився на посадкову смугу.

Того ранку нардеп Є. Щербань із дружиною Надією Нікітіною і сином Русланом поверталися з Москви, де брали участь у розкішному святкуванні срібного весілля Йосипа Давидовича Кобзона. ЯК-40 «Донецьких авіаліній» вилетів за ними о 06.45. У Донецьку повернення Є. Щербаня очікували не лише його особистий водій і помічники – ті, в чиї обов’язки входить зустрічати могутнього шефа. В орендованій приватній квартирі телефонного дзвінка очікували Вадим Болотських, Геннадій Занґеліді, що прибув із Владикавказа, донеччани Андрій Акулов і Ігор Філіпенко – основні бойовики Магомеда Алієва і Євгена Кушніра. У них було все продумано й готово для проведення смертоносної акції – не вистачало лише сигналу до її початку.

Мобільник задзвонив на початку одинадцятої. Толік «Рябий» (Рябін) повідомив, що час рушати, «Микола Миколайович» уже в дорозі. Вже після операції Болотських довідався, що Рябіну повідомили з Москви, що ЯК-40 знявся у повітря і Щербань – на борту. Ближче до приземлення авіалайнера учасники акції, відповідно до плану, почали займати свої місця: спостерігачі – в будівлі аеровокзалу, три водії на «автомобілях відходу» – ближче до заздалегідь визначених точок. Але всі вони, як уже говорилося вище, в тій чи іншій мірі лише забезпечували ефективність трьох безпосередніх виконавців ліквідації: основного стрільця Болотських, стрільця-«чистильника» Занґеліді, та Валерія Пушнякова, який виконував роль постачальника зброї й підбирача стрільців.

«Пух» того дня двічі заїжджав на територію аеропорту. Перший раз, об 11:05, заїзд був розвідувальним. Пушняков, зодягнений у форму капітана міліції, пред’явив міліціонерові з охорони якесь посвідчення – й той пропустив його білий ВАЗ-21099. «Через мій пост співробітники міліції часто їздять на роботу, я їх пропускаю», – пізніше пояснив охоронець слідчому. Порушення виявилося в тому, що «капітан» не пред’явив пропуск, який дає право в’їзду на режимний об’єкт. Переконавшись, що в’їжджати, як і раніше, можна без перешкод, Пушняков за 10 хвилин залишив територію аеропорту. А за півгодини повернувся вже зі зброєю – охоронці вже запам’ятали білий автомобіль, тож про документи навіть не запитували...

О 12.00 ЯК-40 з Москви зайшов на посадку в аеропорту Донецька, про що «Пуха» негайно повідомив спостерігач із будівлі аеровокзалу. Пушняков одразу передав по рації команду Болотських: «Приступати!» Вадим і Занґеліді переодяглися у формені костюми авіатехніків, перелізли через огорожу і на своїх велосипедах доїхали до адмінспоруди аеропорту. Тут, на розі, залишили велосипеди і підійшли до «жигулів» Пушнякова, щоб озброїтися. Кожен взяв до рук пістолет-кулемет «аграм-2000» хорватського виробництва і «рідний» ТТ – про запас.

Зброю заховали в глибоких кишенях формених штанів і курток і рушили до літака. ЯК-40 зупинився не зовсім там, де очікували бандити, тому шлях до нього зайняв більше часу. Пасажири вже зійшли із трапу і стояли біля червоного «шевроле» президента міжнародної корпорації «Атон» (цю посаду Щербань займав до свого обрання нардепом). Багажник був відчинений, у нього складали валізи й сумки.

«Щербаня я добре знав по фотографії – її не раз демонстрували Кушнір і Рябін, – давав свідчення Болотських. – Знайомий по фото бізнесмен стояв біля правого заднього крила автомобіля, поруч із ним знаходилося двоє чоловіків. Я зробив вигляд, що йду в бік літака, але неподалік від Щербаня зупинився, опустив руку в кишеню і звів курок ТТ. Після цього я повернувся до Щербаня й зробив крок до нього. Раптом мені назустріч рушив високий чоловік. Я дістав пістолет і направив на нього. Він відхилився, хитнувся вбік і впав на бетонку долілиць... Метрів із трьох я вистрілив Щербаню в голову, він упав. Стріляв ззаду, у потилицю. Потім нахилився над ним, щоб зробити контрольний постріл у серце. Але відчув, як обпекло під лівою лопаткою – це мене поранив Геннадій. Він стояв на трапі літака і безладно поливав навколишніх вогнем з пістолета-кулемета – три його кулі й дісталися мені. Я впав. Коли в Гени закінчилися набої, а я спробував підвестися, опираючись на ліву руку, то не зміг. Удалося встати за допомогою правої руки».

Зазначимо, що Болотських не випадково стріляв Щербаню в потилицю. Так йому було простіше, ніж віч-на-віч: «об’єкт» не намагався врятуватися, ухилитися від кулі. І, що також важливо, кілер не бачив очей своєї жертви: напевне, ці, передсмертні погляди запам’ятовуються надовго, а, можливо, і протягом усього життя сняться стрільцям-убивцям.

Занґеліді в ході ліквідації Щербаня цілком виправдав своє прізвисько «Звір». Він захлано палив з пістолета-кулемета, сіючи довкола жах і смерть. Це він застрелив авіатехніка Анатолія Гапіїча, смертельно поранив Надію Нікітіну й бортмеханіка Віктора Шеїна, завдав важкого поранення співробітникові митниці. Поранений під час замаху на Щербаня митник розповідав слідчому, як, ідучи до літака, метрах в 20-25 від нього почув автоматні черги й побачив, як по бетонці скачуть кулі. Вони, немов великі свинцеві градини, сікли по каменю, рикошетили й розліталися в різні боки. Одна з таких «градин» ударила митникові в ногу й він упав додолу. Жертв могло бути й більше, але коли «Звір», відходячи, випустив ще одну густу чергу, хтось заховався під броньований автомобіль, хтось – за східці будівлі аеровокзалу...

Біла «дев’ятка» промчала поруч з базою міліцейського підрозділу «Беркут». Але все відбулося так блискавично, що ніхто не встиг відреагувати на втечу бандитів.

Оскільки Болотських був серйозно поранений, він, попросив «Пуха» підігнати автомобіль упритул до воріт. «Москвич» вийняв з пістолета обойму і викинув її. Потім виліз на капот автомобіля, звідти – на його дах і з чималими зусиллями перевалився через огорожу. За ним зістрибнув Занґеліді, потім – Пушняков, котрий вже встиг облити бензином і підпалили «жигулі», в салоні яких залишилася «мокра» зброя.