Примите участие
в розыгрыше
планшета на Android Участвовать
Приз
БлогиМир

/Новости политики

Забужко: "Максимум стабільності – на цвинтарі"

260Читать материал на украинском

– У вас на всіх стінах від підлоги й до стелі – книжки. Нині ж час інших носіїв інформації – так виправдовують себе ті, хто читати не навчився або вже розучився...

– З появою фотографії теж пророкували кінець малярському мистецтву. Проте фотографія лише звільнила його від необхідності життєподібності. Малярство не вмерло, а відступило туди, де все можна виразити лише його засобами. Так і телевізор перебрав у літератури частину її традиційних функцій: оповідання історій, переказ новин. Завважте механізм ток-шоу з участю глядачів. Сторіччями так спілкувалися, на призьбі сидячи: «А вона вам шо? А ви ж їй шо?» Що лишається літературі? Те, що Достоєвський називав «мысль почувствовать». Внутрішнє переживання, яке нічим не заступиш. Із книжкою ти сам на сам. Цей акт індивідуальний, інтимний. Він не передбачає колективності. Це як...

– Інтелектами з автором потертися?

– Інтелектами теж, але ще тонше – почуттями. Найкраща читацька оцінка: «І я ж так думав, тільки не вмів висловити!» Це велика ілюзія. Навряд читач мав такі само думки, але він упізнає той скалок почуття. Тут владу літератури нічим іншим не заступити. Письменник виробляє мову, дарує пересічній людині слова, яких немає в її повсякденному лексиконі. І нікуди дітися від того, що література – це програмування. 70% людей, а то й більше, говорять запозиченими, завченими фразами, готовими словесними конструкціями – прочитаними або почутими. Їх вживають і ті, що читають, і ті, що не читають. Але останні, мов діти, більше вразливі до словесних маніпуляцій. Це варто в мас-медіа артикулювати, тож, може, народ стрепенеться й почне читати.

– Начитаному народу важко буде підсунути «добробут» як національну ідею...

– (Відсміявшись). «Добробут у нас підніметься, як ртуть...» – це Павло Тичина, 33-й рік. Ми ж уже там були! Моя мама вчилася за прописами: «Ми живемо заможно. Наші хати – у дротах. На столи робітничі лягають важкі короваї». Дмитро Табачник тут нічого нового не відкрив, але жахливо, коли офіційна людина з титулом віце-прем’єра таке верзе. Він примудрився ще якось в інтерв’ю з апломбом бовкнути: «Как говорил Блок, времена не выбирают, в них живут и умирают». Олександр Кушнер, сучасний російський поет це сказав. Але ж панові Табачнику, певне, відомі тільки Пушкін, Блок та Ахмєтова.

– А щоб корито було ще привабливішим, його декорують віночком зі слова «стабільність»...

– Максимум стабільності – на цвинтарі. Культура – це рух, процес, перманентна динаміка. Зупинка означає смерть. «Я дійшов свого зросту й сили...» – той же Тичина. Мотря на скрині з «Кайдашевої сім’ї»... Який пишний шлейф асоціацій збуджують ці «ідеали» й чітко вказують, звідки вийшли ті, котрі їх пропагують. Хто з радянської школи, хто із совєцької зони, різниця не така вже й велика. Тут і Фройд у пригоді стане: «бажання стабільності = бажанню смерті».

– Пропагуючи «добробут і стабільність», ті пани не забувають ніби ненароком натякнути, мовляв, нічого нашому народові не дала та свобода й незалежність. Звісно, ці поняття помацати важко...

– Минулого місяця я літала в Німеччину на телевізійне ток-шоу із приводу презентації книжки про сенс свободи. Зауважте, вони мають годинне літературне ток-шоу, яке виходить у прайм-тайм. Я німцям позаздрила: ведуча навела цифри широкого опитування, і 52% респондентів відповіли, що свобода в них асоціюється з відповідальністю. Доросла нація! Якщо хтось каже, що свобода нічого не дала, – це слова раба. «Мне вчера дали свободу, что я с ней делать буду» – так у Висоцького. У Лесі Українки: «Хто визволиться сам, той буде вільний, хто визволить когось – в неволю візьме». Свобода – це така штука: щоб із неї мати зиск, користь, треба бути дорослою особистістю, дорослою нацією.

– На вашу думку, за шістнадцять останніх років ми подорослішали психологічно чи можемо називатися молодою (в політичному сенсі) нацією?

– Судіть самі. Спершу йде розуміння того, що треба самому відповідати за своє життя, а не чекати, коли тобі щось дадуть згори. Потім усвідомлення того, що ті, нагорі, – лише найняті тобою працівники. Такі ж, як сантехнік, електрик чи газівник. І їх треба змусити працювати, а не безупинно розповідати нам про покращення життя вже сьогодні. За рівнем культури вони не відрізняються від пересічних сантехніків, хоча в останніх, до речі, вистачає здорового глузду, ремонтуючи унітаз, не називати себе елітою.

– Елітне поголів’я биків і корів, елітні гуси й така інша біологія...

– Правильно було б років на десять–двадцять запровадити мораторій на це слово. І зі звірятами не все так просто. У кожному виді ссавців є до 5% особин, у котрих інстинкт пізнання, допитливості сильніший за інстинкт самозбереження. Люди – теж ссавці, тому можемо ці цифри екстраполювати й на них. Людські 5% і здійснюють прогрес. Це щодо біології еліти. Заради того, щоб дізнатися про щось нове, щоб проникнути кудись за межі тієї території, де весь їх вид, уся та біомаса, за термінологією елітних сантехників, пасеться й нічого більше не бажає, ці 5 % готові жертвувати собою. Шукати істину в інтересах розвитку виду, соціуму, людства, цивілізації... Проблема України саме й полягає в тому, що після більшовицького перевороту, від доби визвольних змагань, я не кажу вже про той хаос сталінщини й 33-й рік, селекція українців якраз відбувалася не за принципом природного добору. Навпаки, саме ті 5% найліпших винищували. Я нещодавно перечитувала Григора Тютюнника: коли наш навколишній простір починає дуже вже забембувати, рука сама тягнеться по якісну літературу для душевного спасіння, аби відновити відчуття, що ми не завжди були ідіотами, якими видаємося сьогодні. Так от у нього є проста й пронизлива думка про те, що всі темні епохи, не тільки війни, а й оці мутні, так би мовити, перехідні, тим і страшні, що в них першими гинуть найкращі. Зерна спалюють, залишаючи полову.

– Півкроку залишилося до конспірологічних прозрінь шти­бу: а хто ж ту антиселекцію впроваджує?

– Я дуже обережно ставлюся до конспірологічних теорій. Хоча не геть усі відкидаю, бо, «якщо у вас параноя, це не означає, що за вами не стежать». Але насправді історія об’ємніша, ніж наші спроби витлумачити її людськими задумами. Тим-то так і захоплює безперервний потік часу. Ми живемо в ньому й не розуміємо зв’язків, бо в пострелігійному суспільстві заведено жити так, ніби вічність скасовано. А цікаво спостерігати, як на відстані в кілька поколінь вимальовується той рисунок, той дизайн, як на гердану, що йде крізь віки, виходячи за межі компетенції якоїсь окремої соціальної групи. Я провіденціалістка в глибині душі. Не говоритимемо патетично – «Божий задум», але існує якась метаісторична логіка в розвитку людства.

– Я нещодавно теж робила експерименти на живих людях: питала в перехожих, хто така Забужко. 90% відповіли, що письменниця, а дехто навіть уточнював, що це пані, котра пише про секс і різні збочення...

– Добре, хоч назву одного з моїх творів знають.

– Творення тексту для вас – це заняття еротичне? Може, і не брешуть люди, кажучи, начебто Забужко лише секс і цікавить?

– І займаюсь я ним із ком­п’ю­тером. Якщо на загальнотеоретичному рівні, то, поза всяким сумнівом, лібідо вторинне відносно творчого інстинкту. І невипадково всі митці всіх часів і народів були знані підвищеною сексуальністю. Вони могли вести чернечий спосіб життя, проте буйна вітальність із такої людини аж перла. Ромен Ролан намагався пояснити Фройдові, що ні в якому разі творчість не є сублімацією сексу, а, навпаки, секс є похідний від загального творчого інстинкту. А якщо простіше, то є таке гарне американське прислів’я: better than sex*. Тож більшого кайфу, ніж коли вписуєшся у твір і твір починає писатися сам, – як у Гоголя: «Раптом стало видно на всі чотири сторони світу», – тобто йде розширення інформаційних горизонтів, і ти відкриваєш у собі знання, про які й не здогадувався, – на світі немає. Можна назвати це розгальмовуванням пам’яті, коли мов крізь вимиту шибку спалахують, пригадуються якісь речі, самі тебе тягнуть, як річковий потік, вибудовуються, а ти виконуєш лише інструментальну функцію – просто встигай записувати, вкладати ці відчуття в слова. Цей кайф енергетикою буде сильніший за оргазм. Довготривалий, перманентний оргазм. Це радше з розряду містичного досвіду, хоча й гарний секс може іноді підніматися до містичного рівня, але триває не так довго.

Читайте також: Оксана Забужко: повстання проти хамократії

"Notre Dame d’Ukraine" Забужко покаже, як зникають культури

Наши блоги