Український Мойсей - не Ющенко і не Янукович

Про те, що біблійний Мойсей 40 років водив свій народ пустелею, щоб у народі вигибів дух рабства і щоб народжених невільними змінили народжені вільними, а от Україні теж доводиться ходити пустелею на шляху до свободи, от тільки свого Мойсея ми не маємо, написано і сказано у нас ой як багато. Так багато, що просто-таки непристойно стало знову і знову вживати це у своїх початках досить-таки вдале порівняння. Але я ризикну ще раз звернутися до цього образу зі Святого Письма, щоб запитати читачів: а чи добре пам‘ятають вони, які приключки сталися з Мойсеєвим народом під час довготривалої подорожі? І які уроки, актуальні і для нас на шляху з тоталітарно-колоніального рабства, виніс цей народ з мандрів пустелею?

Про всі сюжети нагадувати не буду. Тільки про один.

І побачив народ, що загаявся Мойсей зійти з гори. І зібрався народ проти Аарона, та й сказали до нього: Устань, зроби нам богів, що будуть ходити перед нами, бо той Мойсей, муж, що вивів був нас із єгипетського краю, ми не знаємо, що сталось йому.

І сказав їм Аарон: Поздіймайте золоті сережки, що в ушах ваших жінок, ваших синів та дочок ваших, і поприносьте до мене.

І ввесь народ поздіймав з себе золоті сережки, що в їхніх ушах, та й позносили до Аарона.

І взяв він це з їхньої руки, і вформував його в глині, і зробив із нього лите теля. А вони сказали: Оце твої боги, Ізраїлю, що вивели тебе з єгипетського краю!

(Вихід 32:1-4)

Іншими словами, замість Бога, що насправді вказав юдеям шлях до свободи, вони почали вклонятися золотому ідолові, який аж ніяк не віщував свободи. Навпаки, йшлося про легітимізацію незаконної і безбожної влади, яка не збиралася вести народ до свободи і яку цілком задовольняли, як зараз кажуть, умови "перехідного періоду", розтягнені до нескінченності. Золото замість волі, поточне багатство замість Землі Обітованої, ситість замість неспокою духу. І, звичайно, той, хто творив золоте теля, бачив особисто себе на чолі всього народу.

Зважте, юдеї не дивилися єгипетське телебачення, не слухали єгипетське радіо, до них не приїздили агітатори за дружбу з братнім єгипетським народом, але вони постійно ремствували на труднощі шляху, а варто було їхньому проводиреві залишити їх на не такий уже й тривалий час (40 днів і ночей), як вони заколивалися і готові були зрадити все, заради чого полишили ковбасу за 2.20 і набори з майонезом і мандаринами на свято.

Золотий тілець (традиційний символ могутності і багатства на Давньому Сході) тут якраз був доречним, бо ж ішлося про суспільну стабільність, про покращення вашого життя вже сьогодні, про відмову від усіляких авантюр в ім‘я дня сьогоднішнього.

А що було далі? А далі Господь розгнівався на народ ізраїльський, бо той відмовився від свободи в ім‘я скороминущого добробуту і від істини заради золотого ідола, - і запрагнув його винищити; ледь випрохав Мойсей не нищити народ, а дати йому можливість спокутувати гріх його.

Ну, а потім іде вже зовсім страхітлива річ. Мойсей повернувся до табору, зібрав своїх прихильників і виступив перед ними, як тепер би сказали, з програмною промовою.

"І сказав він до них: Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Припашіть кожен меча свого на стегно своє, перейдіть, і верніться від брами до брами в таборі, і повбивайте кожен брата свого, і кожен приятеля свого, і кожен ближнього свого".

(Вихід 32:27)

І що ж? Так і було зроблено – бо за зраду найсокровеннішого розплачуватися доводиться всім: і тим, хто зрадив, і тим, хто не зраджував, але чиї близькі проміняли свободу й істину на поклоніння золотому ідолові. Жахіття, кажучи чесно, і вимога Мойсея надто вже суворою видається, але, з іншого боку, історія ще жахливіше поводилася з народами, які погоджувалися на втечу від свободи в ім‘я якихось поточних вигод.

Ось такий епізод був, серед інших, під час мандрів Мойсеєвого народу пустелею з країни рабства до країни свободи, Землі Обітованої.

Українці свого Мойсея не мають. Не будемо дискутувати, добре це чи погано. Так чи інакше, внаслідок цього шлях доводиться визначати й торувати самим, не сподіваючись на богонатхненних пророків, під акомпанемент російського радіо й телебачення. А ще – добровільно-примусово вклоняючись золотому теляти, зробленому із наших з вами скарбів та прихватизованого купкою жерців покращання життя вже сьогодні.

Розплата за поклоніння ідолам неминуча. Рано чи пізно, але вона буде. І за відмову від свободи теж. Можливо, такі слова звучать надто вже патетично, але це засвідчує історія

Отож питання: чи не краще перш, ніж чиясь потужна воля змусить братися за мечі і йти на своїх братів та близьких, щоб спокутувати гріхи народу (а братам та близьким дадуть мечі жерці золотого теляти і накажуть захищати щирий блиск цього золота!), - чи не краще самим, по своїй волі взяти ці мечі до рук і зробити те, що і належить зробити вільним людям із творцями облудних ідолів? І цим самим спокутувати гріхи свої без братовбивчої борні і без додаткових раундів блукання пустелею?

Чи краще на невизначений час усім народом оселитися посеред пустелі, підкоряючись жерцям несвободи і вклоняючись фальшивим ідолам?

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників