Спадкоємці Буша

Спадкоємці Буша

Рудольф Джуліані. Колишній мер Нью-Йорка став улюбленцем американців та здобув повагу в світі завдяки успішній боротьбі зі злочинністю у найбільшому місті Америки, а також завдяки своїй активній ролі у ліквідації наслідків терористичних замахів 11 вересня 2001 року.

Джуліані відразу ж після того, як пішов у відставку після двох термінів на посаді мера Нью-Йорка, створив спеціальну групу для вивчення можливостей та перспектив потрапити до Білого дому. Його шанси стати новим президентом дуже високі. Часопис «Тайм» 2001 року назвав Джуліані «Людиною року». Усі останні роки він активно допомагав збирати кошти на виборчі кампанії інших кандидатів від Республіканської партії, його рейтинг залишається незмінно високим. Усі опитування громадської думки незмінно показують, що Джуліані має приблизно рівні (чи навіть більші) шанси з іншим республіканцем-«важковаговиком» — Джоном Маккейном — отримати номінацію своєї партії на фінішну боротьбу за президентську посаду. У середині лютого перевага Джуліані над суперником становила 16 відсотків, але у березні дещо скоротилася.

Видео дня

Проте є немало чинників, які в остаточному підсумку можуть перешкодити Джуліані отримати партійний мандат. Передусім він є занадто ліберальним, як на республіканця, особливо в питаннях прав сексуальних меншин, абортів та контролю за розповсюдженням вогнепальної зброї. «Яструби» з правого крила партії точно не віддадуть за нього свої голоси. Джуліані усвідомлює це і наразі намагається знайти союзників у консервативних християнських колах, але і в цьому випадку не бажає поступитися своїми ліберальними поглядами, які значно більше пасували б представникові Демократичної партії.

Є ще одне делікатне питання, якого не уникнути. Манія американців щодо свого здоров'я відома всьому світу. Американські виборці так само маніакально стежать за тим, щоб кожен наступний президент мав відмінне здоров'я. Руді Джуліані 2000 року змушений був відмовитися від боротьби за місце в Сенаті від Нью-Йорка (і завдяки цьому його здобула Хілларі Клінтон), бо саме в період виборчої кампанії лікарі діагностували у нього рак простати. Лікування пройшло успішно і рецидивів хвороби до цього часу не було. Але в підсвідомості виборців завжди спрацьовуватиме хробачок сумнівів: «А може, хвороба все ж знову нагадає про себе, тож навіщо Америці хворий президент?»

Вороги Джуліані нагадують тепер і про «грішки», які стосуються його приватного життя. Наприклад, що мер занадто захоплювався принадами нічного Нью-Йорка і його навіть спіймали на курінні марихуани. А ще частіше згадують про його трьох дружин та полишених дітей (21-річний син і 18-річна донька від третього шлюбу вже публічно заявили, що не будуть підтримувати батька у виборчій кампанії), натякаючи, що кандидат у президенти не є зразком сім'янина.

Головний редактор ліберального нью-йоркського тижневика «Віллiдж войс» Уейн Барретт, який мав можливість зблизька стежити за життям та кар'єрою Рудольфа Джуліані впродовж останніх 25 років, стверджує у виданій минулого місяця книжці під назвою «Великі ілюзії — Невідома історія Руді Джуліані та замахів 11 вересня», що міф «Джуліані-героя» є роздутим, а за маскою ліберала приховується цинічний політичний кар'єрист. Джуліані і сам визнав окремі помилки, яких припустився на посаді мера і в трагічні дні вересня 2001 року. Але Барретт нагадує у книжці ще й про ті, які Джуліані «забув». Автор звинувачує колишнього мера, зокрема, в тому, що на його совісті смерть сотень нью-йоркських пожежників, яких він послав на вірну загибель у вежах Світового торговельного центру; що мер не був у курсі подій, бо організував свій штаб подалі від небезпечних веж. Автор стверджує, що президентство Джуліані стане катастрофою для Америки. Ця книжка є лише початком публічного передвиборчого «прання брудної білизни» перед очима американців.

Джон Маккейн. 70-річний шанований сенатор від штату Арізона відразу ж надав своїй виборчій кампанії скандального забарвлення, оскільки про намір брати участь у президентських перегонах оголосив в останній день лютого під час телешоу найскандальнішого телеведучого США Девіда Леттермана, на яке люди з почуттям власної гідності та честі не завжди і підуть. Щоправда, Маккейн при цьому зазначив, що офіційну заяву про участь у виборах зробить лише у квітні. Після цих давно очікуваних слів сенатора американські ЗМІ замайоріли заголовками на кшталт «Наступника Буша звати Маккейн». Хоча республіканці проводитимуть свої перші правибори у штатах Айова та Нью-Гемпшир лише у січні наступного року, але вже тепер більшість переконана, що головними суперниками у внутріпартійному двобої будуть Джуліані та Маккейн.

У США Маккейн є дуже шанованим політиком з «правильною» біографією. Його дід та батько були адміралами ВМС США, а сам він служив пілотом морської авіації під час В'єтнамської війни, 1967 року був збитий, потрапив у полон. Маккейн сім довгих років провів у таборах В'єтконгу, де його постійно піддавали тортурам. Маккейн міг бути звільнений з полону за сприяння батька, але відмовився, сказав, що піде з полону лише разом з товаришами. Два роки відсидів у камері-одиночці.

Маккейн уже має досвід ведення президентської виборчої кампанії — у 2000 році. Але тоді однопартійці ще вважали його «темною конячкою», аутсайдером, тому зробили ставку на Джорджа Буша. Проте з того часу Маккейн завдяки властивому йому почуттю гумору, харизмі, сміливості називати речі своїми іменами, послідовному самовідмежовуванню від кар'єристського партійного ядра неймовірно збільшив свої рейтинги. Партія відтак не може не помічати колегу, який став улюбленцем народу. Перед ним не розм'якли до цього часу хіба що затяті партійні «яструби» та консервативна церковна ієрархія, оскільки Маккейн є доволі ліберальною людиною, як на республіканця.

Хоча на початку цього місяця Маккейн сколихнув Америку заявою про «американських хлопців, які змарнували своє життя в Іраку», але при таких поглядах він усе ж має дружні відносини з Джорджем Бушем, погоджується з багатьма поглядами президента на війну з тероризмом, а також вважається природним наступником теперішнього хазяїна Білого дому. Попри обережну критику американської участі у війні в Іраку, сенатор Маккейн насправді не є переконаним «голубом миру». Так, він не раз говорив про необхідність завдати ударів по Ірану за його ядерні програми, критикував Буша за те, що той відправляє до Іраку «лише» 20 тисяч додаткових військовослужбовців, бо, на його думку, їх там повинно бути не 170 тисяч, а півмільйона.

Маккейн має репутацію людини, якій начхати на громадську думку та різні особисті рейтинги — він завжди робить так, як сам вважає за потрібне. Іншого такого «близького за духом» і водночас харизматичного наступника Буша президент та його оточення просто не знайдуть.