Юльофобія, або Історія однієї зради

Після відомого подолання Верховною Радою президентського вето на закон "Про Кабінет Міністрів" на "Обозреватель" надійшла ціла низка коментарів та текстів - як таких, що критикують БЮТ за підтримку закону, який забрав у Президента частину навіть тих урізаних повноважень, що залишилися за ним після конституційної реформи, так і тих, що схвалюють спільне рішення БЮТ та ПР. Серед останніх - хоча б вже через повну несподіваність - нашу увагу привернула стаття Василя Базіва, соратника Віктора Медведчука по спільній роботі в адміністрації Кучми. Вже після Майдану Василь Базів спробував повернутися в СП з допомогою Віктора Балоги, однак преса завадила цьому, після чого ображений Базів лякав Ющенка судом і обзивав «юкрейнбаші». Тепер же у своєму тексті Василь Базів став на захист лідерки БЮТ.

Особливо щемливі рядки колишній співробітник кучмівської АП присвятив Майдану. Василь Базів, який навіть радив Віктору Ющенку перш ніж уживати їжу давати її на пробу Зінченку, пише: «Треба було бачити це диво – явлення вождів народові. На сповненому людом розлогому київському майдані вони підіймалися на естрадну сцену, як багатолике, але єдине божество! Злиття лідерів у єдиному ідейному пориві було подиву гідним. Споглядаючи за цим злиттям сердець, умів і тісно збитих в одну непереможну силу тіл, народ, втомлений від розбратів, пускав сльозу невимовної радості». Перше похмілля, на переконання аналітика, прийшло до помаранчевих вождів тоді, коли вони зрозуміли: «разом – нас багато, а посад мало».

Після цього Василь Базів починає перелічувати зради Ющенком своєї соратниці – Юлії Тимошенко: «Перший раз це сталося ще у той час, коли Кучма призначив прем’єр-міністром Ющенка, а Тимошенко – віце-прем’єр-міністром. Спливло небагато часу, і Тимошенко, з погляду тодішнього Президента, не оправдала надій. Над нею згустилися хмари. Хто її міг відстояти перед Кучмою? Не хто інший, окрім безпосереднього шефа Ющенка. Але не хто інший, як Ющенко, робить подання на звільнення Тимошенко, після чого вона опинилася за гратами». Це, на переконання Базіва, стало першою зрадою.

Зрадою №2, на переконання Базіва, мало стати неподання кандидатури Юлії Тимошенко на посаду прем’єр-міністра України. Втім, Президент таки подав кандидатуру лідерки БЮТ. Хоча для Базіва цей крок нічого не означає: «…треба знати Ющенка: моральні мотиви практично відсутні у персональних механізмах прийняття ним політичних рішень, особливо щодо вчорашніх соратників. Зате до максимуму розвинутий мотиваційний механізм іншого характеру – страх»... Отже, Ющенко зрадив, тому що призначив Тимошенко не через її заслуги, а через страх.

Третьою зрадою Базів назвав відставку уряду Тимошенко через інтриги в оточенні Ющенка: «Вночі після того у заміській дачі Тимошенко збирається, правда, не у повному складі, уряд на пораду – що робити. Адже це був мазохізм чистої води. Помаранчеві лідери розуміли, що таке самознищення, ініційоване Президентом, призведе до фатальних наслідків. У розпачі вони піднімають з ліжка посла США в Україні з проханням вплинути на Ющенка, який ступив на деструктивний шлях. Показовий сам факт такого нічного звернення в іноземне диппредставництво у такий критичний момент вищих посадовців незалежної держави».

Нарешті, четвертою зрадою стала поведінка Ющенка після парламентських виборів, коли глава держави зробив усе можливе, щоб зруйнувати помаранчеву коаліцію. «У день голосування за спікера і прем’єра Президент зникає у невідомому напрямі. У цей доленосний момент його попросту немає на робочому місці. Один із коаліціянтів – Соціалістична партія - переходить після численних безплідних консультацій із Ющенком у протилежний табір», - розповідає Базів.

Однак не лише Юлію Тимошенко зрадив Віктор Ющенко – він обдурив і своїх найближчих людей – кумів, коли віроломно викинув їх з керівництва «Нашою Україною»: «Коли делегатський „майдан” з’їхався невдовзі знову, Ющенко повідомив посланців народу через свого шефа канцелярії, що він більше не хоче бути їхнім головою. І у той момент, коли з’їзд розпочав роботу, він демонстративно пішов на концерт заїжджої естрадної зірки. Поки помаранчеві герої палко дебатували про долю Вітчизни, поки плакали над розбитим оранжевим коритом, їхній верховний вождь разом із своїм сімейством насолоджувався співом Тоту Котуньйо. Італійський співак й не здогадувався, що став головним персонажем в останньому акті українського історичного дійства під гаслом „Разом нас багато – нас не подолати!”»

Пропонуємо увазі читачів останній розділ статті, у якому, власне, і йдеться про події 12 січня.

Мертві бджоли не гудуть.

Новий, 2007-й рік Україна на чолі із висуванцем Ющенка Януковичем розпочала практично уже без Ющенка. В Україні склалася нова якість політичного буття, породженого 2-річною деструкцією Президента, патологія зрадництва якого досягла маніакальних масштабів.

В умовах цієї, створеної ним нової політичної якості механізм державного управління почав функціонувати практично без нього. Коли пропозиція Президента до ветованого ним закону збирає у парламенті 1-2 голоси, - це нікчемне видовище свідчить, що відкрилася нова епоха - „Україна без Ющенка”.

Зрештою, вона розпочалася ще у серпні, під час державного перевороту, ініційованого Ющенком, куций розум якого затьмарила ненависть до його колишніх соратників, а зрада стала способом його політичного існування.

Тоді, літом, Ющенко віддав усю повноту влади, перерозподіленої оновленою Конституцією, Януковичу. Теперішні спроби його некваліфікованого, але властолюбного оточення відстібнути назад бодай кавалок цієї влади, виглядають жалюгідно.

Та й уся ця мишача метушня на Банковій нічого спільного із інтересами народу чи держави не має. Про це свідчить відверте святотатство святою пам”яттю жертв Голодомору, який, за сценарієм циніків із оточення Ющенка, мав стати яблуком розбрату у правлячій коаліції.

Про це свідчить гарячкове вето на парламентське призупинення розпродажу з молотка найдорожчого і, напевно, останнього народного скарбу – української землі, особливо у справді золотоносних околицях Києва, де уже стоїть напоготові із довгим хабарним мішком зграя земельних спекулянтів помаранчевого пошиву.

Про це свідчить істерика навколо прийняття закону про уряд, без якого криза управління ставить під загрозу саме існування держави. Але інтереси цієї держави ніколи не цікавили цього каліфа на час, для якого влада – це не хресна дорога молодої держави древньої нації, а медоносна пасіка його земних утіх. Хоча там, де ступає сита стопа цього зманіженого і бездарного правителя, сиплеться усе довкруж руїною, і мертві бджоли не гудуть.

Давно встановлено народною мудрістю, що саме той, на кому шапка горить, найгучніше кричить – лови злодія. Тому схлипування із ющенкового табору про начебто зраду перманентно зраджуваних ним революційних соратників із блоку Тимошенко, - чергове фарисейство патентованого зрадника, яким Ющенко, за його власним вибором, ввійде в українську історію.

Нинішня агонія у президентському палаці уже практично ні на що і ні на кого не впливає. Огидно спостерігати за цими конвульсіями, які перетворили міфічного „месію” у банального ще з біблійних часів Юду. Але ці конвульсивні судороги не можуть до безконечності трясти втомленою і виснаженою державою. Їй, державі, належить йти далі стрімким історичним шляхом, полишаючи на узбіччі усе наносне і обтяжливе, що сповільнює цю невтримну ходу.

ВАСИЛЬ БАЗІВ

Читайте також повну версію статті Юльофобія, або Історія однієї зради

Інші матеріали на тему закону про Кабмін:

Ігор Жданов: БЮТ: Крок за кроком до реставрації кучмізму Шкіль не вірить, що Ющенку вистачить духу скаржитись в КС Ющенко подасть до суду на закон про Януковича Богатырева призналась, что говорила с Тимошенко о пакетах Чорновил "ночью договорился с Юлей" одолеть Ющенко Ющенко ветував закон про Кабмін