Професія: “незрадливі”

Під час вчорашніх доленосних подій в українському парламенті - і з трибуни Верховної Ради, і в кулуарних нетрях - часто лунало слово “зрада”. Настільки часто, що це наштовхнуло нас на думку звернутися до народних обранців із запитанням: “Чи зраджували ви колись?”. При цьому не уточнювалось, що саме мається на увазі. Бо зрада – це завжди зрада, кого або чого б вона не стосувалася: принципів, ідеалів, друзів, жінок, виборців, колег по роботі або партнерів по бізнесу чи коаліції.

Зрада – це дуже нехороша річ, але, на жаль, вона об’єктивно є невід’ємною складовою людського буття. Всі ми колись і когось зраджуємо, і нічого з цим не поробиш. Так історично склалося аж з тих сивих давен, коли перша людина на ім’я Адам найперше зрадила Бога.

...Проте, на відміну від усього людського роду, народні депутати України виявились напрочуд незрадливими. Країна має тішитися з того, що обрала до законодавчої влади таких кришталевих достойників. Деякі з опитаних, як, наприклад, бютівець Богдан Губський, нашоукраїнці Давід Жванія і Микола Мартиненко, а також мученик і політв’язень новітніх часів, регіонал Борис Колесников відповідали лаконічно: ні. Ніколи. Нікого. Ні за що в житті і ні за яких обставин. При цьому обличчя названих панів світилися непідробною шляхетністю та усіма наявними в світі чеснотами. Хотілося вірити, плакати і співати національний гімн.

Член БЮТу Євген Кирильчук сказав коротко, але емоційно:

- Ніколи. І страшенно ненавиджу зрадників. Я помилку можу простити. Я недоробку можу простити. Але зраду - ніколи.

Його “партайгеноссе” Сергій Шевчук був більш багатослівним :

- Можливо, дехто дійсно вважає, що я його зраджував, але я вважаю, що дотримувався певних принципів. Бо то була ситуація вибору: зрадити одному, чи зрадити ідеї, групі людей, яких я підтримую. Взагалі це філософське питання зради.Чи можна звинувачувати Рональда Рейгана? Він був демократом, став республіканцем, а пізніше – президентом. Це також зрада була. Але зрада відрізняється від позиції тим, що ця позиція оприлюднена раніше і роз’яснена. А коли це робиться тишком-нишком – то це вже підступність.

- У моєму житті було багато дівчат, яких мені інколи доводилось зраджувати, - поділився соціаліст Василь Волга. – Але не більше. І то до тих пір, поки не одружився. Тепер у мене четверо дітей, і мені не до зрад.

Член фракції КПУ Петро Цибенко на запитання, чи доводилось йому в житті когось зраджувати, відповів буквально наступне: “Я комуніст, і цим я все сказав”. Розумій, як хочеш.

А керівник “Нашої України” в парламенті Роман Безмертний на це запитання чомусь трохи образився:

-Я взагалі не розумію слова “зрада” у Верховній Раді, тому що тут є інтереси – більші або менші. А що стосується моєї поведінки – то це ви маєте оцінювати. Так, я можу сказати, що колись пішов від Кучми до Ющенка. Можливо, я Кучму зрадив, - тому що він зрадив український народ. Але я прийшов і сказав чесно: я іду. Може, ви розцінюєте це як зраду, а я вважаю це позицією.

Знаний регіонал Олександр Стоян зрадником себе також не вважає:

- У політиці є розуміння доцільного. Це коли політик визначає, куди йому краще. Отоді він може відійти від тої політичної сили, з якою був разом. Так, я був у 2002 році другим номером у Ющенка в “Нашій Україні”. І в тому ж році я перейшов до Партії регіонів. Чому? Тому що я побачив, що перспектив у “Нашої України” немає. Величезна некерована фракція, ніякої роботи не було. І коли прийшов Янукович як прем’єр, він мені був більше до душі, і я перейшов до регіонів. Чи є це зрадою? Я вважаю, що ні. Я залишився патріотом України. “Наша Україна” сказала, що вона в опозиції. То хіба я, як людина, яка очолювала Федерацію профспілок України, міг бути в опозицї до народа? Тому я пішов до Партії регіонів, і через неї подав море соціальних законів. Я вважаю, що це не зрада, а вибір розумного і доцільного.

І лише найкрасномовніший речник біло-голубої гвардії Тарас Чорновіл – чи не єдиний з усіх опитаних – відверто зізнався, що так, зраджував, був гріх.

- Маленькі зради бувають в кожного, і у мене – в тому числі, – сказав Тарас В’ячеславович. -

Але те, що мені намагаються закинути - що я зрадив пам’ять батька, або довіру людей – отут я це відмітаю абсолютно жорстко. Причому я це можу аргументувати детально і принципово. Що ж стосується інших – побутових - речей – то багато хто від мене чогось конкретного очікували, я щось комусь обіцяв зробити, а потім виявилося, що я зрадив ті сподівання. Таке було. Знаєте, якщо хтось каже, що він ніколи нікого ні в чому не зрадив, - мені здається, що це лицемірство.

...А ось із найвправнішим політиком сьогодення Олександром Морозом на цю тему поспілкуватися не вдалося. Бо відловити Сан Санича у короткий період без-п’яти-хвилин- спікерства, та ще й із таким інтимним запитанням, було просто неможливо. Втім, спостеріаючи протягом багатьох років за життям, творчістю та політичним доробком лідера соціалістів, можемо відповісти замість нього: Олександр Олександрович Мороз НІКОЛИ НЕ ЗРАДЖУВАВ. Принаймні собі.