Примите участие
в розыгрыше
футболки с логотипом Obozrevatel Участвовать
Приз
БлогиМир

/Новости политики

Аслунд змінив ставлення до Тимошенко

54

Україна провела свої перші вибори після Помаранчевої Революції. Без застережень, вони були вільними та чесними, з високою явкою у 67 відсотків, що говорить про те, що Україна дозріла як демократія. У той же час, Україна стала парламентською державою, що тільки зміцнить демократію в країні. Комуністів ще далі виштовхнули на узбіччя політичного життя, а консолідація партій зробила великий крок вперед, з лише 5 партіями, які скоріше за все потраплять до парламенту.

Основні результати голосування відображають надзвичайну постійність. У грудні 2004 Віктор Ющенко переміг Віктора Януковича з перевагою у 8 відсотків, які скоріш складуть рівновагу між помаранчевим та блакитним, чи точніше між західними та східними коаліціями. Географічна лінія поділу проходить саме там, де і у 2004, чи там, де вона проходила більшу частину останніх 300 років.

Міжнародні засоби інформації фокусують свою увагу на Партії Регіонів Януковича, яка стала єдиною найбільшою партією. Проте, у пропорційних виборах основне значення має те, які партії здатні створити правлячу більшість, а це – помаранчева коаліція.

Сюрприз полягає в тому, що трапилось всередині помаранчевої коаліції: блок Юлії Тимошенко завдав поразки Нашій Україні Ющенка. Неважко зрозуміти, чому так сталося. Наша Україна провела невмілу кампанію, вона поставила в центр уваги найбільш непопулярних своїх представників, таких, як дискредитований бізнесмен Петро Порошенко, у той час, як Президент та його Прем’єр-міністр Юрій Єхануров трималися стримано.

Тимошенко видатний політик, вона також обрала правильні політичні теми. Її основним слоганом була “справедливість”, що відображає невиконані обіцянки Ющенка, дані в 2004: “Бандитів в тюрми!” Знову помста старому режиму стала провідною тезою.

Її перемога над Нашою Україною піднімає моральні питання над економічною політикою, її риторика повертається до часів Помаранчевої Революції, далі цементуючи поділ на схід та захід.

Вона також завдала поразки Порі-ПРП, новому ліберальному блоку, який становив пристойну альтернативу для помаранчевих виборців, яких потрясли популізм та корупція.

Оскільки ця кампанія стала лише парафразом Помаранчевої Революції, єдиною природною річчю виявляється помаранчева коаліція, тобто, блок Тимошенко, Наша Україна та Соціалістична партія. Народний блок Литвина не потрапить до парламенту. Сьогодні, ніхто крім Тимошенко не виглядає більш природнім кандидатом на посаду Прем’єр-міністра. І лише їй є що втрачати.

Всі три потенційні партнери по коаліції почали вести переговори про формування нового уряду, а один з впливових депутатів Нашої України передбачив, що помаранчевий коаліційний уряд буде сформовано протягом двох-трьох тижнів. Непевність щодо природи майбутнього уряду зменшилась.

Велике питання полягає в тому, яку політику просуватиме Прем’єр-міністр Тимошенко. Як віце-прем’єр з питань енергетики у 2000, вона приємно здивувала переслідуванням олігархів та розчищенням енергетичного сектора. Як Прем’єр-міністр минулого року, на противагу цьому, вона неприємно здивувала своєю увагою до реприватизації, яка не була частиною урядової програми. Тепер вона отримала більшу підтримку виборців, ніж коли-небудь, тому ми можемо тільки здогадуватись, як вона здивує нас цього разу.

Природною відправною точкою є передвиборча програма її блоку. Навіть за стандартами таких документів вона дуже розмита. Найбільш значна її частина – це розділ про “справедливу владу”. Він проголошує, що за урядування Тимошенко правовий імунітет депутатів буде одразу відмінено, регіональні губернатори будуть обиратися, а місцеві одиниці самоврядування будуть зміцнені.

Тимошенко називає своє економічне кредо “солідаризм”, посилаючись на соціалістичні догми, яким вже сотні років, але його значення залишається незрозумілим. Розділ стосовно економічної політики – маленький та пустий. У популістському руслі, він зазначає, що підприємства, як і люди, “платитимуть податки без будь-якого примусу”. Просто до слова, податок на додану вартість буде також відмінено. На щастя, соціальний розділ зручно нечіткий. Час дорогих обіцянок соціальних переваг здається дійшов кінця.

Найважливіше, реприватизація не згадується, хоча права власності також не гарантуються. Після своєї відставки з поста прем’єр міністра у вересні, Тимошенко заявила, що вона ніколи не виступала на захист реприватизації, що не обов’язково є правдою, проте дуже корисно. Вона навряд чи знову полізе в ту саму петлю. Більше того, Наша Україна не зможе приєднатися до коаліції без того, щоб вона не гарантувала, що знову не розпочне кампанію з реприватизації.

Однією з найвдаліших тем кампанії Тимошенко стали її постійні атаки на російсько-українську газову угоду від 4 січня, яку безперечно буде анульовано. РосУкрЕнерго ніколи не буде прийнята українською громадськістю, а існування шести додатків до січневої угоди, за якими український трубопровід та газові сховища ніби-то переходять до РосУкрЕнерго, є неприйнятними для будь-якого українця.

Перші російські коментарі підкреслювали відносну перемогу Партії Регіонів, але лідери Кремля скоріш за все будуть ще більше розчаровані, коли вони усвідомлять, що зароджується нова помаранчева коаліція під проводом Тимошенко. Реакція Кремля буде ще виразнішою, якщо Тимошенко дотримається своєї виборчої обіцянки розірвати газову угоду з Росією та викрити РосУкрЕнерго. Хоча, з Юлею ніколи не можна ні в чому бути впевненим. Минулого вересня, виступаючи на радіо Ехо Москви, вона привітала росіян, що у них такий чудовий президент.

Незалежно від того, як розвиватимуться події, Україна є демократією, а Росія – ні. Тому, Кремлю важко зрозуміти Україну. Що б не робили українські лідери, щоб задовольнити тих, чи інших виборців, цього не зрозуміють авторитаристи, і якщо деякі з дій України є неприйнятними для Кремля, це вважатиметься таким, що було зроблено за вказівками Вашингтона і піддаватиметься відповідній критиці.

Така російська риторика не зможе зробити нічого іншого крім того, щоб направити Україну в руки Заходу, а оскільки Європейський союз є ще закритим, то Україна має якнайшвидше бігти до НАТО, і не через загравання з нею Заходом, а через її залякування Росією.

Андерс Аслунд, Moscow Times

Подпишись на наш Telegram. Присылаем лишь "горящие" новости!