Сумніви біля парадного під’їзду

Сумніви біля парадного під’їзду

Нас весь час кудись кличуть. До НАТО, Європи, ще кудись. Пропонують наслідувати гарним прикладам Великого Білого Брата. Чому саме його? – питаємо тихенько. Як чому? – відповідають. – Та подивіться, земляки, який в нього «олл райт»! Усього навалом! «Колою» повите, гамбургером накрите. І в нас так буде. – А може в нього так все гарненько, бо нас таких багато, що запали на отой гамбургер? – говорить хтось зовсім тихо. Та його не слухають. І виникає міф. І малюється отакий майбутній...

Видео дня

Український пейзаж

Садок вишневий коло хати,

В городі «Стінгер» чистять мати,

А в небі «Боїнги» крилато

Село вітають, бо в нас свято:

Мене і Васю, мого брата,

Женуть у рекрути до НАТО.

Іще нас навчають. Свободі, демократії, вмінню відрізняти еротику від порнографії. І ми, як школярі, засмучуємося, коли нам ставлять невисокі бали. І знову питання. Якщо ми - унікальна держава з унікальною командою, якщо ми не хутір, а, навпаки, колиска людства, і перший хомо сапієнс гуляв десь під Фастовом, може варто спробувати жити своїм розумом? І може цей холопських страх одержати зауваження від білозубого містера – і є перша ознака хутору? І чи не завелика плата за навчання – ядерний смітник під Києвом чи труна фастівського хлопця, що прибула з Іраку. Пригадую, коли ми виводили звідти свій «обмежений контингент», я написав стройову пісню в стилі «несокрушимой и легендарной», у котрій сам колись послужив...

Багдадский марш

Нас выводят из Ирака,

Это – кайф!

Старшина кричит, собака,

«В рідний край!»

Нету больше миротворца

И врага,

Только спрашивают хлопцы:

На фига?

Ну, сказали где-то в Штатах:

«Итс окей!

Повна хата демократов

Есть в Юкрейн!»

Демократом был нехилым

Друг Степан,

В роте первым лег в могилу,

Корифан.

Эй, оркестр, играй-ка вынос!

В сердце дрожь.

Развели нас, развели нас,

Дядя Джорж!

Заливай тоску Ирака,

Самогон,

И пошли они, однако,

Все в ООН!

Так, може, час тверезо поглянути на міфи, що нам розповідають? Ми маємо, що пригадати. На нашій землі, більше тисячі років тому, коли про теперішніх гуру і не чулося, за часів Володимира було виголошено закон, за яким люди повинні не мордувати один одного, не використовувати, а любити. Втім, це інша тема і, мабуть, не для сатирика. А я на днях написав нового віршика. Дивлюсь, а воно знов, про те саме...

Таємна дума

Пахне м’ята, на городі – рай,

В гості – кум, і вечір мов гостинець.

Звідки знати Кондолізі Райс,

В чому щастя має українець?