Шабаш по-херсонськи

Виступи Херсонського міського голови Володимира Сальдо майже завжди викликають у пам’яті відомий анекдот:

У нового українця спитали, чи знає він, хто такий Моцарт.

– А как же! Это тот пацан, который пишет музыку для мобилок!

Святкування Дня міста Херсона, яке влаштував мер зі своєю командою, – з того ж розряду. Є люди, для яких і попса, і симфонічний оркестр, і пілікання мобілки однаково називається “музика”. А “Здравствуй, моя Мурка” – зрозуміліше й ближче за Баха. Це не погано й не добре, як говорила моя бабуся: “Богові потрібні всякі люди, і вони в нього є”. Та коли людина, нездатна відрізнити справжнє від фальшивки, чиї цінності формувалися не на високих зразках загальнолюдської моралі й культури, а на смаках і “понятиях конкретных пацанов”, – коли така людина стає міським головою – це страшно за своїми руйнівними наслідками.

Не варто перелічувати, скільки історичних та архітектурних пам’ятників було зруйновано, спотворено, безповоротно втрачено для всіх нас, нині живущих, та для майбутніх поколінь за три з половиною роки правління містом Володимира Сальдо.

Нагадаю лише про останню, чи не найболючішу втрату – пороховий погрібець – майже ровесник Херсона. Спочатку історичний пам’ятник мерія тишком-нишком віддала в приватні руки і мер спокійно спостерігав, як приватний підприємець разгромив дощенту історичну цінність, а каміння викинув тут же – у парку Ленінського комсомолу. Усі ЗМІ, історики, архітектори й просто патріоти Херсона намагалися пояснити мерові цінність цього погрібка для нинішніх та майбутніх поколінь херсонців, нагадували про обіцянки розвивати туризм – а що будемо показувати гостям? – але мер нічого й нікого “не чув”. І погрібок, який пережив не одну війну і не одне враже нашестя за минулі 227 років, зник з лиця землі... І закралася думка: чи не вороги засіли у нашій мерії?!

А перед самим святом, 16 вересня, ІА “Контекст-Причорномор’я” поширило інформацію: “Сегодня мэр Херсона посетил частично отреставрированный памятник архитектуры “Александр-Шанц”... І там, біля дешевої підробки, Сальдо сказав: “Восстановление порохового погреба – это инициатива херсонской громады, которая считает, что памятники архитектуры нужно восстанавливать. Слава Богу, что среди херсонцев есть инициативные, активные люди, которые взялись за это дело. Объект... – подарок горожанам и Херсону ко Дню города: вот так постепенно восстанавливаются исторические места Херсона”.

Що означають для мера поняття “реставрація” та “відновлення”? Що його радує аж до “Слава Богу”? Те, що пам’ятник архітектури став приватною власністю приватного підприємця, який всупереч закону знищив його? Чи те, що тут “... Будет ресторан, стилизованный под пороховой погреб, черепица крыши имеет ту же расцветку и форму, которая была на историческом пороховом погребе, сделана по спецзаказу и доставлена из Чехии” (зі слів нових господарів, які на руїнах нашої культурної спадщини спорудили черговий генделик)? Це ж усе одно, що знищити фарби на картині Рембрандта, а потім “відновити” на старому полотні “ту же расцветку и форму”. Це – справжнісінький злочин перед нащадками, за який повинні нести покарання і чиновники обласного управління архітектури, і міськвиконкому, і приватний підприємець.

Важко повірити, щоб Володимир Сальдо не знав, що таке насправді “реставрація”, “відновлення”. Важко повірити, що він ніколи не був, наприклад, у Варшаві, і не чув, як відновлювали це місто після війни – складаючи по камінчику з руїн, щоб тепер показувати туристам: оці три цеглинки – 15 століття, а оця сходинка – 13-го...

Виникає стійке враження, що наш мер має мешканців міста за дурнів і активно не любить Херсон. Він відверто демонструє найвищу ступінь зневаги до тих, кому насправді належить місто і хто колись обрав його мером. А як інакше сприймати його “Слава Богу” на руїнах наших історичних цінностей? Як сприймати його повну зневагу до законів, які забороняють руйнувати пам’ятники? А як ставитися до тих “свят”, які одне за одним влаштовує мер і його команда – з кривими феєрверками, що стріляють у людей, з найнижчого ґатунку концертами, з бійками п’яних підлітків, яким безліч пивниць пропонують спиртне на кожному кроці? Бо місто вже перетворилося на суцільну пивницю.

І ось – День міста. І знову в якості “свята” – найдешевша попса на чолі з Лолітою. А презентацію І Міжнародного фестивалю “Серце України” організатори “свята” зірвали. Замість 22.00, як було обіцяно, “Серце України” випустили на сцену аж після півночі, коли вже майже нікому було слухати ні Народного артиста України Богдана Бенюка, ні групи “Ван-Гог”, “Немо”, “Sarancha”, ні вокалістів Лію Громову та Емілію. І відомий у світі Львівський шоу-балет “Резонанс”, який відклав гастролі в Польщі заради поїздки в Херсон, побачила хіба що сотня людей...

Зате неміряно було на цьому святі Дня міста лайна – у самому прямому, не переносному сенсі. Мерія не закупила обіцяні біотуалети, а миколаївці свої не позичили, бо теж щось святкували. І всі кущі у парку Слави, паркани й двори в околицях були загиджені тисячами людей, які так прагнули свята, і над якими у черговий раз познущалися в такий бридкий, принизливий спосіб.

На жаргоні “крутих пацанів”, для чиїх мобілок “Моцарт пише музичку”, це називається – “опустити”. Доводиться визнати: мер Херсона Володимир Сальдо на кожному кроці “опускає” херсонців. Забувши про те, що неможливо робити це з іншими, не “опускаючись” самому.

...Над VIP-сектором, де сиділи чиновники й спонсори, вже із середини свята поплив сморід – два встановлені там біотуалети не змогли “втримати натиску” VIP-персон, і лайно розтікалося на всі боки... Але мерові, судячи з фото, це не заважало веселитися.

Алла Тютюнник. Фото Максима Соловйова, "Вгору"