УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Уперше в історії незалежної України орден Княгині Ольги вручено доярці

Уперше в історії незалежної України орден Княгині Ольги вручено доярці

Минулого тижня в Марийському палаці у столиці орден Княгині Ольги III ступеня вручали не міністрам, і не політикам, а Парасці Королюк! Себто їм вручали також, але хіба можна їх порівняти з бабою Параскою, яку знає пів-України.

Видео дня

У радянські часи доярок на­городжували за рознаряд­кою, як представниць престижної сільської професії. Аленині зовсім інші часи: Параска Королюк здобула одну з найви­щих державних нагород рево­люційною боротьбою. Героїня (як вона себе скромно називає) особисто знайома з Віктором Ющенком, його родиною та чи не половиною нинішнього дер­жавного бомонду.

А подробиці ми з'ясовували у селі героїні, на Тернопільщині, де й зустрілися з орденоносною бабцею.

Як ви дізналися, що Прези­дент вирішив нагородити вас ор­деном?

— Мені зателефонували з на­шої обладміністрації. Радісно було дуже. Я знала, що Віктор Андрійович мене любить, але та­кого не сподівалася. Перед тим мені з громадської організації "Наша Україна" з Києва пере­дали медаль "Гвардія революції", тому більше ні на що я й не споді­валася.

Квитки до Києва вам тепер оп­лачувала держава чи, як і на рево­люцію, довелося їхати своїм кош­том?

— Мене туди везли державни­ми машинами, супроводжували люди з обласної держадмініст­рації, як королеву якусь. Спочат­ку приїхали до Тернополя. Там я повечеряла в ресторані, ночува­ла в готелі. Номер був дуже гар­ний, мала там і телевізор, і мо­більний телефон, і звичайний. Все ніби для Президента. На ступного ранку я зійшла в хол, трохи почекала й ми поїхали у Марийський палац.

А як церемонія у Маріїнському палаці, сподобалась?

— Знаєте, сидимо всі — я, Яворівський, інші депутати, чекає­мо на Президента. Потім прихо­дить він, Юля, Литвин, Порошенко, Зінченко. Віктор Анд­рійович мене побачив, підійшов, обійняв, а тоді пішов до трибу­ни, щоби виголосити офіційне привітання для нас. Потім пона­городжував усіх...

А до нагородження ви в Києві після революції бували?

— Аякже! Я досить часто туди їжджу. Я як їх всіх не бачу, то вже ніби чогось і бракує. На Банковій охорона знає ставлення Віктора Андрійовича до мене і впускає у Секретаріат Президента. А Вік­тор Андрійович як, проходячи, побачить мене, то завжди ві­тається, обіймає. Питає: може б, ви перекусили щось, хоч пирі­жечків якихось? Але я завжди відмовляюся. Може, інколи й хо­четься їсти, але я горда.

Ви не раз розмовляли і з Пре­зидентом, і з прем'єр-міністром України. Востаннє вас під час та­ких розмов бачили на президент­ському прийомі до Дня Незалеж­ності на території Софії Київської. Про що була мова?

— Я,як про щось з Ющенком або Юлею поговорю, на другий день вони відразу з тим по телевізору ви­ступають. І тоді так було. Ми про пенсію говорили.Я привез­ла з дому до Києва документи про роз­міри своїх зарплат. На День Незалеж­ності, коли мені вручали орден, я їм розказала про те, що мені обмежують пен­сію, бо нібито у нас на пенсії є стеля. Юля мені: давайте доку­менти. Я їй кажу: Юлю, я лиши­ла їх в машині, будемо їхати до Софії, то я їх візьму. А вже коли був прийом, то я відразу їй тих паперів не показувала. Там було дуже гарно. Юля з Катею (дру­жина Президента. — Авт.), діти і Віктор Андрійович дуже припро­шували мене: мати Параско, їжте хоч трошки! А потім, коли Порошенко теж став мене припро­шувати, Віктор Андрійович ка­же: вона не хоче, вона нас об­цілує разів зо двадцять п'ять, обійде стіл разів зо двадцять п'ять і, як і під час революції, радуєть­ся і вже сита-наїджена, тим ду­хом живе.

Потім я дала Юлі документи, і вона каже: сто відсотків будете мати підвищену пенсію. А на­ступного дня зранку виступає по телевізору, люди не дадуть збре­хати, і каже: ніяких обмежень на розмір пенсії нема!

Чи відчули ви вже у країні зміни, за які боролися?

— В Україні дуже багато змі­нилося, лиш є такі тупі, забиті люди, що вони не відчувають. Я, наприклад, відчула, хоча мені ще пенсію не збільшили (та я впев­нена, що збільшать). А як би ми залишили при владі тих бандюковичів, які за тринадцять років все розікрали — від колгоспів до заводів, то вже ніякого добра Україна не побачила б. Ющен­ком і його командою я задоволена. Ні про кого нічого поганого сказати наразі не можу. Він зарплати-пенсії, як обіцяв, під­вищує. Єдине, що бандюковці, які ще всюди тримаються, встро­мляють йому палиці в колеса. Він піднімає зарплату на 100 гри­вень, а вони ціни — на 200 гри­вень. Але все це помалу внорму­ється. Я людям кажу: якщо ви терпіли бандюковців тринадцять років, то потерпіть свого хоч рік спокійно, дайте йому щось зро­бити. Дай Боже, щоби вони про­були ще багато років, щоби зро­били нам життя, як в Америці, і ми їх не знімали. А як щось ро­битимуть не те, то я вже казала і Ющенку і Порошенку, і іншим: приїду з налигачем і всіх швидко до тями приведу!

Кого ви у нинішній владі ша­нуєте, а кого критикуєте?

— Тих, кого я знаю з революції, я їх всіх шаную. А Віктора Анд­рійовича зі сім'єю взагалі вважаю своєю родиною — сином, не­вісткою і внуками. Ну а ті, що на низах, ті вже різні бувають.

— Вам не прикро, що колишні соратники по революції тепер час­то між собою чубляться?

Я це казала і Зінченку, і По­рошенку. Але вони обоє мені відповіли фактично те саме. Ка­жуть: мати Параско, це як у сім'ї — часто щось між людьми захо­дить. Але всі ми залишаємося ве­ликою сім'єю.

На прийомі до Дня Незалеж­ності був і син Президента Андрій. Чи не питали ви його про той скан­дал з машиною?

— Звичайно, ми з ним роз­мовляли. Я тим "папарацям" не вірю.

А чим вам запам'яталося те святкове прийняття для українсь­кої і дипломатичної еліти?

— Коли ми приїхали до Софії, там стільки їжі було! Київ змі­нився на сто відсотків. І наїдків, і напоїв на столах — не злічити. Торт був довжиною десь на два вантажні причепи. Але, як вже казала, майже того не рухала. Мені досить щастя бути поруч і того, що всі мені раді. Зінченко питав, як я живу. Я йому відпо­відала, що добре, допомагаю за них воювати. Катя, Ющенкова жінка, навіть інших гостей пере­прошувала в якийсь момент, бо вона "мусить привітатися з ма­тір'ю Параскою". Просила випи­ти з родиною. То я і з нею, і з дочкою Віктора Андрійовича, і з зятем випила трохи водички.

Вже наприкінці Петро Порошенко каже: бабцю, почекайте десять хвилин, я вам хочу пре­зент зробити. Я йому відповіла, що вже буду їхати, але якщо він вже так хоче, то я б не проти по­пробувати його цукерки. Кажу: ви мені на революції давали 20 гривень, щоб я собі цукерок ку­пила, я тоді не хотіла. А тепер вже можна скуштувати. Ми по­говорили й розійшлися. А через якийсь час вже йду до машини, щоб до Тернополя їхати, а мене Порошенка охоронець наздога­няє з цілим ящиком "рошенівських" цукерок "Вечірній Київ" у коробках. Каже, що то Порошенко наказав йому їх швидко купити, поки я не поїха­ла. Ви там напишіть, що я не сама їх їм, а з людьми ділюся.

Коли ви їхали на революцію, то, мабуть, не сподівалися, що ко­лись отримуватимете нагороди і подарунки від перших осіб держа­ви. А чому ви, власне, до Києва їхали?

— Він (Ющенко) чесно уряду­вав, повернув людям заборговані державою пенсії і зарплати, впер­ше ми відчули, що починає ліпше житися, а ті бандюковичі його вигнали. Я добре пам'ятаю, як Ющенко, діставши від депутатів відставку з посади прем'єр-мі­ністра, виходив із сесійного залу з гордо піднятою головою і по­обіцяв, що йде, аби вернутися. Я, як і всі, хотіла щоби він вернув­ся і знову урядував чесно і ми всі ліпше жили та мали, що хочемо. Тому й відстояла за нього і наш народ два місяці на Майдані, біля Кабміну, Адміністрації Президента та всюди, де треба було. І не шкодую.

Андрій ГАНУС, «Експрес»

www.expres.ua