Уперше в історії незалежної України орден Княгині Ольги вручено доярці
Виртуальный мемориал погибших борцов за украинскую независимость: почтите Героев минутой вашего внимания!
Минулого тижня в Марийському палаці у столиці орден Княгині Ольги III ступеня вручали не міністрам, і не політикам, а Парасці Королюк! Себто їм вручали також, але хіба можна їх порівняти з бабою Параскою, яку знає пів-України.
У радянські часи доярок нагороджували за рознарядкою, як представниць престижної сільської професії. Аленині зовсім інші часи: Параска Королюк здобула одну з найвищих державних нагород революційною боротьбою. Героїня (як вона себе скромно називає) особисто знайома з Віктором Ющенком, його родиною та чи не половиною нинішнього державного бомонду.
А подробиці ми з'ясовували у селі героїні, на Тернопільщині, де й зустрілися з орденоносною бабцею.
— Як ви дізналися, що Президент вирішив нагородити вас орденом?
— Мені зателефонували з нашої обладміністрації. Радісно було дуже. Я знала, що Віктор Андрійович мене любить, але такого не сподівалася. Перед тим мені з громадської організації "Наша Україна" з Києва передали медаль "Гвардія революції", тому більше ні на що я й не сподівалася.
— Квитки до Києва вам тепер оплачувала держава чи, як і на революцію, довелося їхати своїм коштом?
— Мене туди везли державними машинами, супроводжували люди з обласної держадміністрації, як королеву якусь. Спочатку приїхали до Тернополя. Там я повечеряла в ресторані, ночувала в готелі. Номер був дуже гарний, мала там і телевізор, і мобільний телефон, і звичайний. Все ніби для Президента. На ступного ранку я зійшла в хол, трохи почекала й ми поїхали у Марийський палац.
— А як церемонія у Маріїнському палаці, сподобалась?
— Знаєте, сидимо всі — я, Яворівський, інші депутати, чекаємо на Президента. Потім приходить він, Юля, Литвин, Порошенко, Зінченко. Віктор Андрійович мене побачив, підійшов, обійняв, а тоді пішов до трибуни, щоби виголосити офіційне привітання для нас. Потім понагороджував усіх...
— А до нагородження ви в Києві після революції бували?
— Аякже! Я досить часто туди їжджу. Я як їх всіх не бачу, то вже ніби чогось і бракує. На Банковій охорона знає ставлення Віктора Андрійовича до мене і впускає у Секретаріат Президента. А Віктор Андрійович як, проходячи, побачить мене, то завжди вітається, обіймає. Питає: може б, ви перекусили щось, хоч пиріжечків якихось? Але я завжди відмовляюся. Може, інколи й хочеться їсти, але я горда.
— Ви не раз розмовляли і з Президентом, і з прем'єр-міністром України. Востаннє вас під час таких розмов бачили на президентському прийомі до Дня Незалежності на території Софії Київської. Про що була мова?
— Я,як про щось з Ющенком або Юлею поговорю, на другий день вони відразу з тим по телевізору виступають. І тоді так було. Ми про пенсію говорили.Я привезла з дому до Києва документи про розміри своїх зарплат. На День Незалежності, коли мені вручали орден, я їм розказала про те, що мені обмежують пенсію, бо нібито у нас на пенсії є стеля. Юля мені: давайте документи. Я їй кажу: Юлю, я лишила їх в машині, будемо їхати до Софії, то я їх візьму. А вже коли був прийом, то я відразу їй тих паперів не показувала. Там було дуже гарно. Юля з Катею (дружина Президента. — Авт.), діти і Віктор Андрійович дуже припрошували мене: мати Параско, їжте хоч трошки! А потім, коли Порошенко теж став мене припрошувати, Віктор Андрійович каже: вона не хоче, вона нас обцілує разів зо двадцять п'ять, обійде стіл разів зо двадцять п'ять і, як і під час революції, радується і вже сита-наїджена, тим духом живе.
Потім я дала Юлі документи, і вона каже: сто відсотків будете мати підвищену пенсію. А наступного дня зранку виступає по телевізору, люди не дадуть збрехати, і каже: ніяких обмежень на розмір пенсії нема!
— Чи відчули ви вже у країні зміни, за які боролися?
— В Україні дуже багато змінилося, лиш є такі тупі, забиті люди, що вони не відчувають. Я, наприклад, відчула, хоча мені ще пенсію не збільшили (та я впевнена, що збільшать). А як би ми залишили при владі тих бандюковичів, які за тринадцять років все розікрали — від колгоспів до заводів, то вже ніякого добра Україна не побачила б. Ющенком і його командою я задоволена. Ні про кого нічого поганого сказати наразі не можу. Він зарплати-пенсії, як обіцяв, підвищує. Єдине, що бандюковці, які ще всюди тримаються, встромляють йому палиці в колеса. Він піднімає зарплату на 100 гривень, а вони ціни — на 200 гривень. Але все це помалу внормується. Я людям кажу: якщо ви терпіли бандюковців тринадцять років, то потерпіть свого хоч рік спокійно, дайте йому щось зробити. Дай Боже, щоби вони пробули ще багато років, щоби зробили нам життя, як в Америці, і ми їх не знімали. А як щось робитимуть не те, то я вже казала і Ющенку і Порошенку, і іншим: приїду з налигачем і всіх швидко до тями приведу!
— Кого ви у нинішній владі шануєте, а кого критикуєте?
— Тих, кого я знаю з революції, я їх всіх шаную. А Віктора Андрійовича зі сім'єю взагалі вважаю своєю родиною — сином, невісткою і внуками. Ну а ті, що на низах, ті вже різні бувають.
— Вам не прикро, що колишні соратники по революції тепер часто між собою чубляться?
Я це казала і Зінченку, і Порошенку. Але вони обоє мені відповіли фактично те саме. Кажуть: мати Параско, це як у сім'ї — часто щось між людьми заходить. Але всі ми залишаємося великою сім'єю.
— На прийомі до Дня Незалежності був і син Президента Андрій. Чи не питали ви його про той скандал з машиною?
— Звичайно, ми з ним розмовляли. Я тим "папарацям" не вірю.
— А чим вам запам'яталося те святкове прийняття для української і дипломатичної еліти?
— Коли ми приїхали до Софії, там стільки їжі було! Київ змінився на сто відсотків. І наїдків, і напоїв на столах — не злічити. Торт був довжиною десь на два вантажні причепи. Але, як вже казала, майже того не рухала. Мені досить щастя бути поруч і того, що всі мені раді. Зінченко питав, як я живу. Я йому відповідала, що добре, допомагаю за них воювати. Катя, Ющенкова жінка, навіть інших гостей перепрошувала в якийсь момент, бо вона "мусить привітатися з матір'ю Параскою". Просила випити з родиною. То я і з нею, і з дочкою Віктора Андрійовича, і з зятем випила трохи водички.
Вже наприкінці Петро Порошенко каже: бабцю, почекайте десять хвилин, я вам хочу презент зробити. Я йому відповіла, що вже буду їхати, але якщо він вже так хоче, то я б не проти попробувати його цукерки. Кажу: ви мені на революції давали 20 гривень, щоб я собі цукерок купила, я тоді не хотіла. А тепер вже можна скуштувати. Ми поговорили й розійшлися. А через якийсь час вже йду до машини, щоб до Тернополя їхати, а мене Порошенка охоронець наздоганяє з цілим ящиком "рошенівських" цукерок "Вечірній Київ" у коробках. Каже, що то Порошенко наказав йому їх швидко купити, поки я не поїхала. Ви там напишіть, що я не сама їх їм, а з людьми ділюся.
— Коли ви їхали на революцію, то, мабуть, не сподівалися, що колись отримуватимете нагороди і подарунки від перших осіб держави. А чому ви, власне, до Києва їхали?
— Він (Ющенко) чесно урядував, повернув людям заборговані державою пенсії і зарплати, вперше ми відчули, що починає ліпше житися, а ті бандюковичі його вигнали. Я добре пам'ятаю, як Ющенко, діставши від депутатів відставку з посади прем'єр-міністра, виходив із сесійного залу з гордо піднятою головою і пообіцяв, що йде, аби вернутися. Я, як і всі, хотіла щоби він вернувся і знову урядував чесно і ми всі ліпше жили та мали, що хочемо. Тому й відстояла за нього і наш народ два місяці на Майдані, біля Кабміну, Адміністрації Президента та всюди, де треба було. І не шкодую.
Андрій ГАНУС, «Експрес»