Зіновій Гузар: Тоді ми виграли по цифрі, зараз ми виграли по психології

Інтерв’ю з першим заступником Голови Луганської облдержадміністрації Зиновієм Гузаром

Видео дня

Зіновію Тадейовичу, чи існує, на ваш погляд, поняття розколу між заходом і сходом, та звідки воно пішло?

Є старий римський імперський принцип – „поділяй і владарюй”, і тоталітарна радянська імперія не була винятком, вона поділяла і владарювала, поділяла людей, стравлювала їх один проти одного. Таким чином, Україна ще за радянських часів поділялась на «східняків», «західників» і «бандерівців». Ми цей розкол отримали у спадок, а режим Кучми нічого розумнішого не знайшов, аніж посилити цей розкол, довести до абсурду і навіть лякати людей заходу людьми зі сходу і навпаки. Це поняття розколу нагніталося екс-президентом так, що люди почали в це вірити. Сьогодні є нормальна демократична влада і безумовно її завдання залікувати ті рани, і закопати ті рови, які порозділяли схід і захід.

Сьогодні ми можемо казати, що ті рви між заходом та сходом вже зариті?

Зараз такого поняття як розкол немає. Це поняття взагалі-то було штучним. Я на Луганщині перебуваю четвертий місяць. Я бачив, як від такого холодного, навіть в чомусь негативного сприйняття, ставлення до мене переросло до абсолютно доброго і теплого. Люди у селах підходять до мене і кажуть: „Тадейович, ми вас знаємо, ми вас бачили по телевізору”. Люди навіть підходять, просять автограф, або сфотографуватися. Зараз я хочу набрати бригаду луганських журналістів, у нас є запрошення франківської держадміністрації на відкриття музею Степана Бендери. Хай поїдуть, обміняються досвідом. Треба луганчанам відкривати Галичину, а галичанам - відкривати схід. Негатив лишився в минулому, і мені приємно це стверджую. «Помаранчеві» виграли вдруге. Тоді ми виграли по цифрі, зараз ми виграли по психології.

Є шанси у опозиції на виборах-2006 знову розірвати Україну на Схід і Захід?

Ні, це вже пройдений етап. Такої проблеми більше не має. Тому і спекулювати нею нікому не вдасться. Всі кольори – сині, зелені, помаранчеві - це все треба забувати. Ми всі - українці.

Чим відрізняється бачення помаранчевої революції на заході і сході?

Тут є певна різниця і вона полягає в ментальності. Захід більш демократичний, індивідуальний. На сході більш колективістська філософія. Але так склалось історично. Тут, починаючи ще з радянських часів, була спільна робота на шахті, заводі. Але наша сила - в розмаїтті, в тому, що ми всі різні.

А ви бачите різницю в сприйнятті церкви?

Так, і дуже велику. В цьому році ми відсвяткували на Луганщині день Незалежності і вперше молебень разом провели представники всіх конфесій. Мені казали, що це неможливо, що ніколи у Луганський області не вийдуть представники різних конфесій і не будуть разом читати молитву. Але ж вийшли!

Вони не билися, не сварилися, вдалося зняти те, що штучно нагніталося на Луганщині роками. На Львівщині більш духовне ставлення до церкви, починаючи з того, що там храмів більше. Люди у Львові ходять до церкви не тому, що так треба, а за бажанням. І мене виховували так.

Відношення до різних конфесій у влади повинно бути однаковим, і кожна конфесія має право будувати храми. На Луганщині є випадки, коли чиновник не підписує документи на виділення земельної ділянки тому, що у нього інші релігійні переконання. І те, що в Луганську молодь не ходить до церкви, я можу пояснити тільки сімдесятьма роками тоталітарного режиму.

Чому українська мова „не приживається” на Сході?

Сьогодні 25% учнів сходу ходять до україномовних шкіл, а з 1 вересня до таких шкіл пішло 52%. А у луганському педагогічному університеті Шевченка 50% недобір на факультет російської філології. І це - природній факт.

Які зміни в Україну принесла нова влада?

Я не буду казати про підвищення виплат, але зараз Луганщина входить у п’ятірку областей за розміром зарплат і пенсії. 14 років накопичувалася заборгованість шахтарям по зарплатні, а сьогодні вона повністю погашена, відновлено вугільне міністерство. Але головне, що принесла нова влада, - це психологічні зміни. Більше немає поділу, немає страху перед майбутнім, немає відчуття безнадії. І зараз влада приїжджає у регіони не „культурно відпочити”, а вирішує питання.

Що ви можете розповісти про результати боротьби з контрабандою?

Проблема контрабанди на Луганщині, якщо порівняти її, скажімо, з Львівщиною – це справді стихійне лихо. У Львівській області кордон ще з часів „залізної завіси” був достатньо надійним – існує лінія кордону, збудовані пропускні пункти. А на Луганщині кордон - чисте поле. Тільки сьогодні тут стали будувати інженерні споруди, щоб якось протидіяти контрабанді.

Контрабандисти в Луганській області нагло пруть через кордон на КамАЗах, тягають тоннами вантажі. Обсяги такі, що на західному кордоні митники їх навіть уявити не можуть. Втім, сьогодні проблему контрабанди, яка існувала тут усі 15 років і завдавала державі колосальних збитків, почали вирішувати.

Ви відчули різницю між журналістами сходу та заходу?

Східні журналісти більш прямолінійні. Вони або «за красних» - «або за білих». Пам’ятаю перші мої прес-конференції на Луганщині. Там не йшлося про порозуміння, а тепер це порозуміння є. Журналістам треба виховувати самоповагу і любов до себе, старатися чути те, що говорять, а не перекручувати з цього щось під своє замовлення, тоді і газети і телепрограми стануть більш цікавими і не будуть однобокими.

А молодь сходу і заходу відрізняється?

Так. Перш за все - сприйняттям церкви, серйознішим ставленням до стосунків між статями, іншим відношенням до старших. Львівська молодь так само вміє і співати, і танцювати, але співає трохи інші мелодії.

Яка доля вашого проекту по встановленню пам’ятника Леопольду Захір-Мазоху у Львові?

Я нагадаю: це питання піднімалося на сесії львівської міськради. Це ж теж наша історія. І ми маємо гордитися цим. Його „Венера в хутрі”, інші твори були написані у Львові. Якщо Пушкін, вулиця Карла Маркса - це добре, то чому б не поставити пам’ятник Леопольду Захір-Мазоху?! Закінчився час, коли історією нищили і переписували.

Сумуєте за Львовом?

І за Львовом сумую, і за львів’янками, і за родиною. Хто був у Львові хоч раз - буде за ним сумувати. Але я вже звик бути тут, навіть вже кажу „у нас в Луганську”.

Наталія Волкова