Канали Пінчука зробили шефу антирекламу
Висвітлення в прямому ефірі трьох загальнонаціональних телеканалів (ICTV, "Нового" і СТБ) звичайної майнової сварки, до якої має відношення власник цих телеканалів, наочно свідчить, наскільки інформаційний простір України є вразливим до монополізаційних впливів. Фактично, на рівному місці в межах всього суспільства актуалізується проблема, яка, по суті, стосується якості правової системи в країні.Так вважає Олександр Палій, Координатор Секретаріату Громадської Ради з питань свободи слова та інформації.
В Україні давно пора реально демонополізувати інформаційний простір. У США, наприклад, нещодавно розгорілися бурхливі протести, коли республіканці намагалися збільшити дозволену для приватних телекомпаній аудиторію з 35% до 45% населення.
Якби в Україні діяло таке жорстке антимонопольне обмеження, то всі найбільші телеканали держави змушені були б змінити власників або стати суспільними.
Ще більш жорстке антимонопольне обмеження у Франції. Там заборонене сумісництво більше двох форматів розповсюдження – тобто, на національному регіональному чи місцевому рівнях. Мовлення на ефірному телебаченні дозволяється лише тим, хто «не зловживає» іншим медіа-бізнесом. Не дозволяється мати ліцензію на мовлення в кабельному телебаченні з аудиторією більше шести мільйонів абонентів, тобто, близько 10% населення.
Порівняно з цим в Україні для медіа-олігархів – повне "роздолля". Закони про захист економічної конкуренції, про пресу, а також про телебачення і радіомовлення є банальною імітацією боротьби з монополізмом на ринку ЗМІ.
Тому в Україні необхідно запровадити норми, згідно з якими один бізнесмен не міг би мати акцій більш, ніж в одному телеканалі й одній газеті та в Інтернет-версіях цих ЗМІ. Необхідно запровадити дієві механізми уникання контролю через підставних осіб, а також обов'язковість публічності імен власників усіх ЗМІ.
Щодо пропагандистської якості самої картинки, показаної трьома телеканалами Віктора Пінчука, то, на мою думку, вона досить низька і, напевно, не досягне бажаного ефекту. Адже люди мають можливість порівняти минулорічні революційні кадри і нинішню "бурю у склянці води", для якої справжній пафос знаходиться лише в кількох чоловік.
Журналісти в даному конфлікті розглядають себе, очевидно, просто як найманих працівників. Чимало, а, може, й більшість iз них зовсім не думала, як подати дві точки зору в той момент, коли вирішувалася доля їхньої країни під час минулої виборчої кампанії. Тому наївним було б чекати від критичної маси журналістів каналів Пінчука якихось самостійних кроків у питаннях, які зачіпають власника їхнього телеканалу та його бізнес-інтереси.