Нікопольські петропоросплави

Останнім часом у ЗМІ продовжує набувати обертів скандал навколо справи щодо продажу у 2003р. контрольного пакету акцій Ннікопольського заводу феросплавів консорціуму «Придніпров’я».

У зв’язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів з питанням: «Яким чином скандал навколо НЗФ може вплинути на політичне майбутнє Петра Порошенка?».

Дмитро ВИДРІН (директор Європейського інституту інтеграцій та розвитку):

„Я думаю, что если будет доказано, что Петр Порошенко лоббирует интересы бывшего владельца или почти бывшего владельца - Пинчука, то это может быть одним из последних аргументов, который может привести к отставке. Если же не будет доказано, то, собственно, и говорить не о чем”.

Кость БОНДАРЕНКО (директор інституту національних стратегій):

„Справа в тому, що це не той скандал, що має вплинути на політичне майбутнє Петра Порошенка. Все значно глибше: існують певні стосунки між Петром Порошенком і тими політиками, які згрупувалися нині довкола Юлії Тимошенко. В даному випадку слід говорити не стільки про Нікопольський завод феросплавів, який виступає лише приводом, однією з точок для ударів по П. Порошенку. Треба розглядати цю проблему у світлі наростання конфлікту у владній коаліції і розглядати під кутом зору її розвалу напередодні парламентських виборів. В цьому плані удар по Петрові Порошенку – це скоріше, я би сказав, удар по Вікторові Ющенку”.

Володимир МАЛЕНКОВИЧ (директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень):

„Это часть войны между Юлией Владимировной и Порошенко. Но поскольку впереди выборы, то они будут вынуждены все равно искать компромисс. В какой-то мере это скажется негативно на рейтинге Порошенко, несколько уменьшит его шансы на премьерство в будущем правительстве после выборов, хотя я думаю, что у него и так шансов мало. То есть я думаю. Что некоторый негатив скажется на его имидже, но не решающим образом”.

Вадим КАРАСЬОВ (директор Інституту глобальних стратегій):

„Скандал вокруг НЗФ прежде всего может сказаться не только на политических перспективах Петра Порошенко, но и на политических и карьерных перспективах премьер-министра. Ситуация постоянных персональных войн между премьер-министром и секретарем Совета национальной безопасности и обороны с подтягиванием интересов крупнейших экономических групп и бизнес-империй приводит к тому, что исполнительная власть находится в состоянии внутреннего раскола, и начинает постепенно «донимать» Президента, который устал как от одной, так и от другой персоны.

Можно говорить сегодня, что политическое влияние на Президента со стороны премьер-министра и со стороны секретаря Совета национальной безопасности и обороны существенно уменьшилось. Но если у Тимошенко еще есть рычаги публичного воздействия на политику, то у Порошенко их и изначально было не много. Поэтому не исключено, что осенью что-то будет меняться в отношении премьер-министра. Если даже позиции Тимошенко пошатнутся, - это не будет означать автоматического повышения позиций и политического влияния Петра Порошенко, вместе с падением позиций премьер-министра будет падать и влияние секретаря Совета национальной безопасности и обороны.

В связи с последним тезисом можно предположить, что вряд ли после выборов 2006 года сбудется надежда Петра Порошенко овладеть постом премьер-министра, даже если влияние Парламента на назначение премьер-министра будет действительно увеличено, поскольку Тимошенко и Порошенко своими политическими конфликтами фактически вывели себя за рамки политиков компромиссного типа”.

Віталій КУЛИК (директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства):

„На мою думку цей конфлікт є лише одним із епізодів в процесі перерозподілу сфер впливу, перерозподілу ринків і майна в Україні. Тобто мається на увазі те, що уже були подібні інциденти і, відповідно, схожі ситуації, і вони будуть в майбутньому, тому що команда, яка є зараз біля влади, - це не єдина команда, а група з різними інтересами. Тому подібні ситуації, як навколо НЗФ, будуть виникати і в подальшому.

Щодо економічних і політичних боків цього питання, то варто зазначити, що Порошенко не на пряму впливає на ситуацію і не виступає, як однозначний лобіст чиїхось інтересів. Він намагається отримати певну гру і пропонує певні правила такої гри.

В той же час варто зазначити, що владна команда, зокрема прем’єр і голова Ради Національної безпеки і оборони будуть вимушені ближче до виборів виробити все ж таки певні правила гри між собою для того, щоб такі інциденти, якщо вони й будуть виникати, не виходили назовні і не завдавали іміджових збитків і прем’єру, і голові Ради Нацбезпеки”.

Андрій ЄРМОЛАЄВ (президент Центру соціальних досліджень «Софія»):

„Як на мане, то в цій версії, яка визначає зв'язок пана Пінчука і пана Порошенка, є об’єктивна і суб’єктивна сторони. Об’єктивна сторона полягає в тому, що Віктор Пінчук, як один із провідних бізнесменів, навіть за зміни влади намагається забезпечити собі систему владної підтримки, проводить переговори і на урядовому рівні, і на рівні парламентському – з депутатами фракцій, які для нього не є компліментарними. Звичайно ж, він намагається будувати містки з командою президента і його Секретаріатом. В цьому сенсі абсолютно логічно, що він намагається, щоб люди, які можуть бути зацікавлені у стабілізації стосунків у бізнесі, де ми поки що спостерігаємо економічну війну, почали б йому допомагати. В цьому сенсі пан Порошенко – один із тих, хто почав, скажімо так, патронувати проблеми Пінчука. Але я не вважаю, що в цій ситуації Порошенко є партнером Пінчука, чи, як казали раніше, «кришею» Пінчука. Ситуація, як на мене, більш складна, оскільки і бізнес провладний, і бізнес новий опозиційний мають вийти за межі загрози тотальної економічної війни і домовитися між собою. В цьому сенсі ні Порошенко, ні Пінчук не є ворогами народу.

Є суб’єктивна сторона. Звичайно, є сили в новій владі, які зацікавлені в тому, щоб через конфлікти, які виникають зараз між Пінчуком і урядом, між Ахметовим і урядом, демонізувати чи вплинути певним чином на імідж своїх конкурентів у самій владі. В цьому сенсі вони зацікавлені в тому, що максимум негативу отримав не лише Пінчук, а й Порошенко. Така суб’єктивна складова, як на мане, починає все більше домінувати. Тобто за рахунок резонансної бізнесової справи в новій владі, за моїми спостереженнями, починають зводитися рахунки не дуже цивілізованим шляхом.

Звичайно, я вважаю, що такі серйозні і суперечливі справи, як приватизаційні, мають пройти експертизу – без сумнівів. З іншого боку, ця експертиза не повинна доводити до того, що руйнуються підприємства, і у власника просто забирають підприємство, навіть за умови, якщо він приватизував це підприємство на привілейованій основі. Тим більше, якщо він підвищив ринкову вартість підприємства.

Схема, яка може бути застосована: проводиться експертиза за даними на момент приватизації, і якщо виникає необхідність переоцінки, то інвестору пропонують у формі соціального податку доплатити в бюджет. Але ні в якому разі не проводити це за більшовицьким принципом: забрати у одних і віддати іншим.

Ще один момент – це проблема дискусії навколо громадського телебачення і громадського радіо. На жаль, поки у нас немає системи об’єктивного журналістського моніторингу, дуже часто ЗМІ опиняються інструментом у інформаційній війні. Спроба демонізувати П. Порошенка, на мою думку, - це все-таки більше інформаційна технологія”.