Заступник голови Луганської облдержадміністрації Зеновій Гузар: «Машини з контрабандою їдуть табунами»
Призначення депутата Львівської міськради Зеновія Гузара заступником голови Луганської облдержадміністрації стало однією з найбільших несподіванок минулого місяця. Нині, через три тижні, “Газета” вирішила поцікавитись у пана Гузара, як триває його робота на Сході та яка на загал ситуація в гуманітарній сфері на Луганщині.
– Пане Зеновію, в чому саме полягають ваші обов’язки?
– Я курую політико-правовий блок, охорону здоров’я, соціальний захист, пресу, фонди. Вперше зіштовхнувся з такою цікавою феноменальною річчю, характерною для Луганська, – головних лікарів обласних установ призначає і звільняє сесія облради.
У Сватові є велика психлікарня на 600 ліжок, але перебування хворих там мало чим відрізняється від спортивно-оздоровчого табору в Освєнцимі. Коли постало питання про звільнення головного лікаря, то все йшло за такою формулою – не ви мене призначали, не вам мене звільняти. Коли буде сесія – невідомо. Знаєте, в нас теж депутати міської ради не надто часто збираються в літній період. Проблема? Проблема. Будемо це вирішувати, намагатимемося скликати сесію обласної ради або просити, щоб вона делегувала свої повноваження. Не повинні страждати сімсот людей.
– Не секрет, що на Львівщині стосунки обласної ради й адміністрації дещо напружені. Як взаємодіють ці гілки влади на Луганщині?
– Тут дуже цікава ситуація: вже тривалий час головою облради є пан Тихонов. Ця людина практично керувала областю останні десять років. Він залишився на цій посаді, й сказати, що через палку любов до ОДА, було б великим перебільшенням. Це шановний пан Тихонов, якого нещодавно допитували в Генпрокуратурі за звинуваченням у сепаратизмі. Але переді мною лежить газета з матеріалом: “Віктор Тихонов: публічного покаяння не буде”. Цей чоловік вважає, нібито його переслідують, це порушення Конституції. А про ті чудеса, які коїлися торік на виборах – а тут людей били до крові, – ні півслова не казали, що це порушення.
– Ви говорите, що новій владі доводиться працювати в складних умовах. Наскільки успішно тут проводять урядові програми, наприклад, ту ж “Контрабанда – стоп”?
– Є чималі проблеми з контрабандою. Дві третини кордону Луганщини – це кордон із Російською Федерацією. Зрозуміти ту ситуацію, яка є тут, неможливо, це треба побачити. В неділю приїжджав Тарасюк, ми робили обліт вертольотом: є поле, в полі десяток-півтора паралельних колій від транспорту. Тільки-но смеркає, машини з контрабандою їдуть табунами. Кордон не облаштовано, і запитання до попередньої влади – чому?
От уявіть собі, як виглядає кордон між Львівською та Тернопільською областями – таким приблизно тут є кордон між державами. Контрабанду везуть дуже серйозну – тут і наркотики, були навіть випадки затримання вибухівки. Те, що на Львівщині називають контрабандою, – це забави в пісочниці маленьких дітей, які ходять у підготовчу групу, а не контрабанда. Тут щодня затримують машини з продуктами вартістю на мільйон, півтора мільйона. Їдуть цілі ешелони бензовозів із пальним.
– Як ви оцінили б ситуацію зі свободою слова? Чи є незалежні видання?
– Преса тут відрізняється від львівської. От лежить переді мною газета “Луганская правда”, яка виходить із червня 1917 року. Таких мас-медіа в нас уже давно немає, я принаймні таких давно не бачив. На видання обласної ради в бюджеті виділено півтора мільйона гривень, і воно чітко висловлює лише позицію облради. А позиція проста, як борщ: нова влада тероризує нашого дорогого Тихонова, таку шановану людину. Газет, які мали б дещо іншу позицію, – мало: у середньому з п’яти видань бачив лише одне більш-менш нейтральне. Умовно незалежних газет практично немає.
– Що ви як заступник голови з гуманітарних питань можете зробити, щоб змінити цю ситуацію?
– Наразі рано щось говорити, але можу зауважити: довелося докласти зусиль, щоб ті прес-релізи, які готує обласна державна адміністрація, стали україномовними, щоб змістити акценти та пріоритети, які в них визначали. Є низка програм, які пробуємо започаткувати, й вони починають давати результати. Наприклад, минулого тижня я зібрав представників 116 політичних партій і громадських організацій, години три ми дискутували, але все ж створили громадську раду з тридцяти осіб, які мають працювати як дорадчий орган при голові ЛОДА. Хоча було б нескромно говорити, мовляв, за три тижні я зробив революцію.
– А яким “революційним” досягненням уже пишаєтеся?
– Три тижні тому, коли приїхав у Луганськ, на будинку, в якому розміщені облдержадміністрація й облрада, були серпасто-молоткасті символи і зірки на центральному вході та на флагштоку. Можу з приємністю повідомити: тепер там тризуби. Голова облради Тихонов, коли почали процес демонтажу, звернувся до ОДА з вимогою “нємєдлєнно прєкратіть хуліганство”. Нам довелося відповідати, що ще попередній президент підписав указ про ліквідацію тоталітарної символіки, й ми в конституційному полі робимо те, що голова облради Тихонов мав зробити ще десять років тому. Це специфіка Луганщини, я не знаю, наскільки здатний передати вам ту атмосферу, яка тут є.
– Ця ситуація позначилася на вас особисто?
– Варяг, десятитисячник, політкомісар – приблизно таке було ставлення. Наша Україна є єдиною, й людина має право, незалежно від місця народження, працювати в будь-якій області держави. Якщо почнемо самі формулювати такі визначення, то цим лише поділимо країну.
– Ви залишаєтеся депутатом міської ради?
– Згідно із законодавством, я й не повинен здавати мандат. Суміщати посади не мають права лише депутати Верховної Ради.
– В такому разі, наскільки повно можете виконувати обов’язки депутата і представляти округ?
– Є певний механізм, маю зв’язок зі своїм округом у Львові. Якщо говорити про проблемні питання, звернення людей по матеріальну допомогу, то їх вирішують, незалежно від того, тут я чи там. Погодьтеся, є чимало народних обранців, які жили і живуть у Львові, проте не взяли участі навіть у половині сесій. Упродовж літа не буде сесійних засідань, тому сказати, мовляв, я щось прогулюю, було б неправильно. А восени, думаю, якось суміщу роботу й участь у сесійних засіданнях, діяльність у бюджетній комісії. Зрештою, телефонують колеги, кажуть, що відчувають мою відсутність. Певно, Любомир Костянтинович найбільше тішиться від того, що я відсутній.
– Чи не маєте наміру повернутися на Львівщину?
– Я думаю, що та робота, яку роблю, є дуже й дуже потрібною, вона приносить серйозний ефект. Якби шукав легкого життя, то не йшов би на дискусію з Любомиром Костянтиновичем, який мене єдиного з 90 депутатів назвав своїм особистим ворогом. Звичайно, сумую за рідною землею, родиною, але це не є визначальним чинником для вибору місця праці.
– Ви говорили, що хотіли б стати таким собі “вітром із Заходу”. Якою тепер бачите співпрацю Львова та Луганщини?
– Скільки ходжу містом, а купити українську дитячу книжку тут практично неможливо, тут знадобилася б допомога. Є три греко-католицькі церкви, які мають серйозні матеріальні проблеми. Тут є велике поле для нашого львівського бізнесу – зовсім не розвинута інфраструктура туристичного бізнесу. Нашим бізнесменам теж є чому повчитись. Був на тутешньому м’ясокомбінаті. Хочу сказати, що на Львівщині немає і третьої частини такого асортименту. Є ідея організувати бізнес-форум, я навіть готовий за це взятися, але потрібна підтримка.
Розмовляла Вікторія Бондарчук