Лайма Вайкуле: З Паулсом я потрапила в перестрілку

З нею надзвичайно приємно спілкуватись. Вона говорить з таким знайомим прибалтійським акцентом. Стильна, красива, загадкова... Які ще епітети можна підібрати, коли йдеться про Лайму Вайкуле?

Видео дня

Під час нашого ексклюзивного інтерв'ю знаменита співачка була в прекрасному настрої. Відповідала на всі запитання (у тім числі приватні), сміялась і жартувала... Ну і хто сказав, що вона - Снігова Королева?!

“Це був жарт. Ми повінчалися, як кішка з собакою”

— Лаймо, це правда, що нещодавно у Лас-Вегасі ви повінчалися?

— Насправді все відбулося набагато раніше. Просто московські журналісти тільки тепер щось довідались і написали, додавши до статей смішні фотографії — зовсім не ті. (Сміється).

Знаєте, це все було для мене, наче жарт. Адже я свободолюбна людина (дуже!) й нізащо не хотіла б вийти заміж та ще й вінчатися. Нічого такого мені не треба! Це моя подруга пожартувала: мовляв, поїдьмо у Лас-Вегас, там кішку з собакою можуть повінчати. Ось ми поїхали й повінчалися з Андрієм, як кішка з собакою. (Усміхається).

— Наскільки мені відомо, Андрій — музикант. Тобто він не тільки як людина, але й як фахівець вам близький...

— Так, мій Андрій раніше був музикантом, а потім ми разом закінчили режисерський факультет Державного інституту театрального мистецтва (відомий як ГІТІС. — Авт.). Тривалий час він був директором мого колективу, та й нині, у принципі, також залишається ним — у вільний від бізнесу час. (Сміється).

— А яке значення ви вкладаєте у слово "любов"?

— Любов — це прекрасне слово, прекрасне почуття. Більше того, я вважаю, — людина повинна навчитися любити. Не слід плутати пристрасть чи звичку з любов'ю. Ось коли ти навчишся любити все довкола себе — і дерево, і тварину, і чужу людину, тоді по-справжньому зможеш осягнути це почуття.

— Якось ви сказали: "Насправді я зовсім не така, якою мене знає публіка". Що ви мали на увазі?

— Коли вирішили знімати "Снігову Королеву" (до речі, українське телебачення), до мене прийшли й запропонували роль. Ви знаєте, я навіть дві хвилини не думала, що вони мені запропонують. Я точно знала, що буду не Гердою, а Сніговою Королевою. Розумієте, про що йдеться? Ось це — той образ, який я залишаю по собі. Але насправді, мені здається, я не така. Насправді я гаряча латишка. (Сміється).

— А взагалі — важко бути Лаймою Вайкуле?

— (Усміхається). На мій погляд, неважко. Чому? Тому що я вже звикла до певного ритму, звикла відмовляти собі у всьому... Це моє життя!

Ось дієтологи кажуть: якщо ви хочете схуднути і добре виглядати, це має стати способом вашого життя. А не так, як дехто думає: "Ось п'ять днів не їстиму..." Знаєте, є прекрасна дієта, як позбутися дев'яти кілограмів. Три дні слід їсти тільки рис, відварений у воді (без нічого — навіть без солі). Три дні — тільки варену курятину. І три дні — яблука. Ви обов'язково схуднете на обіцяні дев'ять кіло! Та якщо не харчуватиметеся правильно постійно, то через дев'ять днів знову наберете ту ж вагу. (Усміхається).

Повертаючись до вашого питання, скажу, — мені зовсім не важко. Адже у мене вже склався свій спосіб життя, своє ставлення до роботи, до сцени, до себе, до оточуючих і взагалі — до всього на світі. (Сміється).

“Я запитала у священика: “Чи не грішна я?..”

— Ви завжди дуже тепло говорите в інтерв'ю про свою маму...

— Знаєте, для мене найдорожче — родина. І спілкуючись зі своїми племінниками, я завжди кажу: "Не забувайте, що це — найголовніше у житті!". Адже ніхто так не любить тебе, як батьки чи рідні сестри. Жодна людина не настільки вірна тобі й щира з тобою, як, наприклад, мама. Тому вона для мене — найближча людина.

А найбільша вада нашої професії в тому, що ми не встигаємо спостерігати за тим, як наші батьки старіють. Ми постійно в дорозі, минає рік-два-п'ять-десять-п'ятнадцять і з'ясовується, що ти достатньо не поспілкувався, не був досить часу разом. Ось це те, про що я завжди шкодую. Але... але я намагаюсь, коли буваю разом із мамою, бути достойною донькою.

— Мама підтримувала ваші творчі починання?

— Вона ніколи не перечила моєму співу, оскільки точно знала, що я буду... лікарем. Вона навіть не гадала, більше того — я сама не думала, що стану професійною співачкою. Я завжди хотіла бути лікарем і знала, що буду хірургом. І мама також знала, вся сім'я знала! Тому що тоді ніщо інше мене не цікавило. А доля ось розпорядилась по-своєму.

Нині я не лікую людей, а співаю. І в такий спосіб, можливо, також відволікаю їх від проблем. Тому я дуже серйозно ставлюсь до своїх виступів на сцені. Знаєте, якось я запитала у свого хрещеного (він - священик), владики Віктора: "Чи не грішна я, що співаю на сцені? Нібито це така професія не дуже..." А він сказав: "Якщо ти несеш зі сцени добро, то це не гріх".

— До речі, розкрийте маленький секрет: що новенького ви готуєте для своїх шанувальників?

— Що новенького? Нові пісні, нові танці, нові костюми. Я весь час оновлюю свою програму. До речі, незабаром планую завітати до вас із концертами. (16 червня у Києві Лайма Вайкуле представить шоу "Я не одна". — Авт.). Разом зі мною на сцену вийде Євген Онишко, відомий за проектом "Народний артист". Мені хочеться познайомити Україну з її ж талантами, адже чимало людей про них навіть не знає.

А ще я співпрацюю нині з чудовим співаком, який навчався у школі Стіва Вандера. Багато речей ми виконуємо в дуеті. Для мене це новий, цікавий етап. Я також хочу показати результати нашої праці в Україні.

- Ви згадали про "Народного артиста". Серед членів журі цього проекту ви, мабуть, були єдиною, хто так тепло підтримував молодих виконавців... На ваш погляд, які риси мають бути притаманні молодому виконавцеві, щоб досягти успіху?

— Знаєте, для мене досі загадка, як стати відомим. Ось здається — талановитий хлопець чи дівчинка, все гаразд, але... Цього все-таки виявляється замало! Ще має бути удача, щоб ти опинився в потрібний час у потрібному місці. А також — працездатність, інтуїція... Окрім того, треба мати голову на плечах. Можливо, це навіть найголовніше. Буває так, що людина сама собі може кар'єру зіпсувати... Ну, загалом це все дуже складно.

“Коли у зірок “зносить дах”, це велика трагедія”

— У вас багато друзів?

— Друзів не буває багато. Взагалі — хорошого у людини не буває багато. І все хороше має межі, тому... Дружба вимагає часу, терпіння, поблажливого ставлення до іншої людини. Дружити непросто, так!

Тому, на жаль, друзів у мене мало. Саме тому, що немає часу підтримувати стосунки. Але ті, які є, вони — справжні. Вони завжди чекають і готові проводити зі мною кожну вільну хвилину. Мою.

— А друзі вам боляче ніколи не робили?

— Ні, друзі мені боляче не роблять. Ну хіба що, коли хворіють. А так — якщо вони здорові й у них все гаразд, я щаслива.

— Для вас важлива їхня думка про те, що ви робите?

— Звичайно, добре, коли є друзі, котрих хвилює твоя кар'єра, котрі можуть сказати правду у вічі — те, що вони справді думають. Адже зазвичай, як тільки ти стаєш зіркою (терпіти не можу цього слова!), перестаєш прислухатися до чужих думок. І коли у людей "зносить дах", це велика трагедія. Тоді ти залишаєшся сам на сам зі собою, зі своєю творчістю. Нікому не потрібно з тобою воювати: якщо ти не чуєш, коли тобі щось кажуть, то другий раз ніхто цього не робитиме. А в принципі треба, щоб була якась критика. Мені так здається.

— Ви стільки років знайомі з Раймондом Паулсом. Час від часу він дивує вас якимись вчинками, словами, сюрпризами?

— Ви знаєте, я з Раймондом Паулсом знайома з 15-ти років. Тоді я співала в його оркестрі. І хочу вам сказати — чим більше його знаю, тим більше розумію, що просто так людина відомою не стає. Насамперед треба бути особистістю. Ось Раймонд Паулс — справжня особистість.

А стосовно вашого питання наведу приклад. Це були дев'яності роки, часи перебудови. У нас в Прибалтиці (власне — у Латвії) сталися відомі події. І ми з Паулсом потрапили у перестрілку, коли "омонівці" брали латвійське МВС. Треба ж було такому трапитись: ми опинились якраз у тій будівлі, з якої стріляли.

Ми сховали Раймонда у парилці, в лазні. І ось уявіть собі: всі налякані сидять, прислухаючись до кожного звуку, аж раптом відчиняються двері й звідти вилітає дерев'яний мешт. А потім висовується жовтий рушник зі словами: "Мені немає до цього всього діла, я здаюсь!". (Пародіює маестро. — Авт.). Розумієте, навіть у тій ситуації він міг жартувати! Ось такий Раймонд Паулс.

Або ще один приклад. Я проводжу напередодні концерту репетицію. Як режисер ставлю світло і т. ін. Робота розпочалась десь о першій дня, а на годиннику була вже ніч. І ось я кажу техніку: "Світло на рояль, за яким сидить Раймонд Паулс". А виявилось, що він там справді сидів! Я ж забула, що викликала його на репетицію, а він не відволікав мене, дочекався свого виходу і з'явився на сцені. Це також багато про що говорить!

“Читаю у поїздах чи літаках”

— Кажуть, ви закохані в Японію?

— З того, що я бачила (а я бачила майже все у світі), найсильніше враження справила направду Японія. Мені дуже подобається їхня культура, їжа, національні костюми... Та буквально все! А ще мені імпонує Африка. Ось зовсім недавно я повернулась з Найробі. Дістала там величезне задоволення.

— Поїздка в Африку була за рахунок літньої відпустки чи ви плануєте влітку ще кудись поїхати?

— Ну, в мене немає такого поняття, як "відпустка". Ось було п'ять днів — я полетіла в Африку. З'явилось шість днів — я побувала в Японії. І так, у принципі, я завжди роблю.

Влітку ж, якщо у мене будуть якісь вільні дні, звичайно, я поїду в Юрмалу, додому. Тим більше, що заплановано фестиваль "Нова хвиля", а ще -"КВН", де я також у журі. Тож у ці дні я буду вдома.

— Ви надаєте перевагу активному відпочинку чи іноді дозволяєте собі просто полежати з книжкою?

— Я намагаюсь читати у поїздах чи літаках. А вдома тільки ввечері, перед сном, можу дозволити собі трохи розслабитися, нічого не робити. Інтернет, книжка... Решту часу я віддаю перевагу живому спілкуванню — з мамою, друзями, сестрами, своїми собаками (їх у мене три). Та й у саду хочеться іноді погуляти. Одне слово, справ багато. Якщо ж ти лежиш, то чогось не робиш. (Сміється).

Богдан БОНДАРЕНКО, “Експрес”