Батьки Процюка просять Ющенка дізнатись правду про смерть сина під час візиту в США
Будьте первыми в курсе главного – подпишитесь на Новини на OBOZ.UA в Google
Батьки журналіста Тараса Процюка, який загинув в Багдаді від пострілу американського танка, звернулися до Президента України Віктора Ющенка з листом, у якому просять його підняти тему загибелі їх сина під час візиту до Вашингтону.
Свого часу Віктор Ющенко був чи не єдиним українським політиком, котрий особисто приходив на похорони Тараса Процюка. І торік він надавав допомогу його батькам із Фонду Віктора Ющенка. Проте батьки журналіста, вдячні за фінансову допомогу, також сподіваються на моральну й політичну підтримку з боку нової влади. Вони хочуть знати, за що вбили їх сина і чому США не погоджуються визнавати самого факту вбивства, нехай і ненавмисного.
Інститут масової інформації подає повний текст цього листа, який 28 березня переданий у секретаріат Президент України:
“8 квітня минає два роки від того дня, коли у столиці Іраку Багдаді на балконі готелю “Палестина” пострілом із американського танка був убитий наш син, громадянин України, тележурналіст агентства “Рейтер” Процюк Тарас.
Главные истории дня
Без годувальника і будь-яких засобів для існування залишились старі хворі батьки: Процюк Степан Данилович – 74-річний пенсіонер, інвалід, учасник ВВВ, і 65-річна хвора мати – Процюк Дарія Миколаївна.
Ви, Вікторе Андрійовичу, нас знаєте. Ви не були байдужі до нашого горя, приходили на похорони нашого сина, висловлювали нам своє співчуття. Крім цього, Ви надали нам значну матеріальну допомогу, призначивши нашій родині стипендію із міжнародного Фонду Віктора Ющенка. Це нам допомогло нормально прожити самий трудний перший рік після смерті сина. За це ми вам безмежно вдячні. Зараз, не зважаючи на трудне життя і велике горе, ми безмежно щасливі від того, що дожили до того часу, що нашою державою керують чесні і віддані українці. Дай вам Боже здоров”я, розуму і сили.
Довідавшись, що наша бідна держава Україна сплачує величезні суми компенсації родинам загиблих російських та ізраїльських пасажирів російського літака, який був випадково збитий українською (а може й не українською ракетою), ми вирішили, що маємо право добиватися від американців компенсації за вбивство нашого сина. В грудні 2003 року ми звернулися до міністра закордонних справ України п.Грищенка з проханням посприяти в отриманні від американської сторони компенсації у зв”язку з вбивством нашого сина. 16 січня 2004 року заступник начальника управління косульсько-правового забезпечення МЗС України Бородович повідомив нас, що у відповідь на заяву МЗС України американська сторона провела розслідування, згідно з яким представники США вважають, що загибель нашого сина була випадковістю та трагічним збігом обставин і вони вважають це нещасним випадком.
На основі цих висновків, як повідомив українську сторону 16 квітня 2004 року заступник помічника держсекретаря США у справах Європи і Євразії Стівен Пайфер, Вашингтон прийняв рішення не надавати компенсацію сім”ї тележурналіста агенства “Рейтер” українця Тараса Процюка, що загинув в Іраку, внаслідок обстрілу готелю. “Палестина”. Журналістські організації, в яких є очевидці цієї події, не погоджуються з висновками американської сторони і заявляють про необхідність детального розслідування цього інциденту.
В момент вбивства Тарас знаходився на балконі 15-го поверху готелю і займався своєю повсякденною роботою – знімав навколишні події. Неподалік підійшов американський танк і вистрелив з гармати по балкону, на якому працював Тарас. Розривом снаряду його рознесло майже на куски. Постраждали й інші журналісти, які знаходилися в цьому номері готелю. Був убитий іспанський журналіст Хосе Кусо, були й поранені.
Отже, це не була випадковість, не збіг обставин, не нещасний випадок, а прицільне, навмисне вбивство журналіста.
За що його вбили? Він не воював проти американців, не заподіяв їм ніякої шкоди, не був небезпечним злочинцем, ні терористом, а був журналістом.
Я вважаю, що ми маємо право вимагати від американців, хоч якоїсь компенсації. Пане Президенте, допоможіть нам в цьому, бо ми вже дуже старі і немічні і нам потрібна якась підтримка, щоб дожити до свого кінця. Одне нас дивує – разюча несправедливість в світі. Росія й Ізраїль захистили сотні своїх громадян, а Україна не може й одного. Будемо надіятися, що й Україна буде мати своє слово в світі.
З повагою,
Степан Процюк.
20 березня 2005 року. “
